Постанова

від 08.11.2012 по справі 2а-13371/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 листопада 2012 року № 2а-13371/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача -Древицького О.В.,

представника відповідача -Харка Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки здійснені між позивачем та ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС», ТОВ «Інвестиційна Промислово-Будівельна Компанія «Новітні Технології»відносини є дійсними та такими, що були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

В позовній заяві позивач просить суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 27 серпня 2012 року №0008212202.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства посилаючись на обставини викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Судом встановлено, що 09 серпня 2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну документальну перевірку ПРАТ «КБК «Київбудком» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Інвестиційна промислово-будівельна компанія «Новітні технології»(код ЄДРПОУ 35632482) та ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»(код ЄДРПОУ 35633235) за період з 01 листопада 2011 року по 30 листопада 2011 року.

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення ПРАТ «КБК «Київбудком» статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, допущене шляхом включення у листопаді 2011 року до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Інвестиційна промислово-будівельна компанія «Новітні технології»у сумі 210913грн. 80коп., та по взаємовідносинам з ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»у сумі 455752грн. 60коп. -внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 666666грн. 00коп., - про що складено акт №603/22-2/24934463 від 09.08.12 р.

На підставі вказаного акту Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва прийняте податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 27 серпня 2012 року №0008212202.

Судом встановлено, що ПРАТ «КБК «Київбудком»мало господарські відносини із ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС», ТОВ «Інвестиційна Промислово-Будівельна Компанія «Новітні Технології», які здійснювались на підставі договорів підряду - від 29 березня 2010 року №399, та від 17 червня 2010 року №405.

Зазначені порушення в акті перевірки обґрунтовано наявністю ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»(код ЄДРПОУ 35633235, ТОВ «Інвестиційна Промислово-Будівельна Компанія «Новітні Технології»(код ЄДРПОУ 356322482), а також неможливістю проведення зустрічної перевірки вказаних юридичних осіб щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з червня по листопад 2011 року (про що складено відповідні акти від 11 липня 2012 року №2343/22-9/35632482 та від 26 липня 2012 року №2773/22-9/35633235).

Перевіркою податкового органу ТОВ «Інвестиційна промислово-будівельна компанія «Новітні технології»було встановлено, що директор товариства в період з 01 січня по 14 травня 2012 року не перебувала на території України; податкова звітність підприємства за липень 2011 року (від 25 серпня 2011 року №416602) та за листопад 2011 року (від 29 грудня 2011 року №514547) до ДПІ у Печерському районі міста Києва надавалась невстановленою особою.

Перевірка виявила відсутність у товариства управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, транспортних засобів тощо, незнаходження товариства за вказаною адресою юридичного та фактичного місцезнаходження. Також, перевіркою встановлено відсутність факту отримання товарів (послуг) ТОВ «Інвестиційна промислово-будівельна компанія «Новітні технології»від контрагентів-продавців у зв'язку з ненаданням останнім для перевірки первинних документів про господарську діяльність, виявлено відсутність звітності щодо наявності основних фондів та з'ясовано чисельність працюючих у товаристві у кількості однієї особи.

В ході проведення перевірки діяльності ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»встановлено, що податкову звітність з податку на додану вартість за період з 01 червня 2011 року по 30 листопада 2011 року до ДПІ у Печерському районі міста Києва надано гр. ОСОБА_3. співробітниками податкового органу було опитано дружину гр. ОСОБА_3, яка повідомила, що її чоловік не мешкає за місцем реєстрації, тривалий час не працевлаштований та вживає спиртні напої.

ДПІ у Печерському районі міста Києва на підставі даних інформаційної системи було встановлено відсутність директора ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»на території України в період з 01 червня 2011 року по 30 листопада 2011 року, внаслідок чого податкову звітність підприємства до ДПІ у Печерському районі міста Києва надано невстановленою особою.

Також, проведеною перевіркою встановлено, що у ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»відсутні управлінський та технічний персонал, оборотні кошти, транспортні засоби та ін., що товариство не знаходиться за вказаною адресою юридичного та фактичного місцезнаходження. Виявлено відсутність факту отримання товарів (послуг) ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»від контрагентів-продавців у зв'язку з ненаданням останнім для перевірки первинних документів про господарську діяльність, виявлено відсутність звітності щодо наявності основних фондів та з'ясовано, що чисельність працюючих у товаристві складає одну особу.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 України статті 139 Податкового кодексу , не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписами частини 2 статті 30 Цивільного кодексу України визначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (стаття 91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України («Цивільна дієздатність юридичної особи») встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до вимог статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємництво», підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Відповідно до пункту 4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (стаття 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно статті 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно пункту 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена приписами пункту 1.2 статті 1, пункту 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня1999 року №996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(із змінами та доповненнями).

Однак, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи ТОВ «Інвестиційна промислово-будівельна компанія «Новітні технології»та ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС» мають ознаки фіктивності.

Крім того, податкові накладні, що містяться в матеріалах справи, які складені від імені ТОВ «Інвестиційна промислово-будівельна компанія «Новітні технології»та ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»виписані без посади та прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «Інвестиційна промислово-будівельна компанія «Новітні технології»та ТОВ «БК «БМР-СЕРВІС»здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1.статті 14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт 198.1. статті 198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як затверджено пунктом 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та, згідно пункту 201.4. статті 201 Кодексу, накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Судом досліджено, що первинні документи контрагентів позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкове зобов'язання по правовідносинах контрагентів із позивачем для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06 липня 2009 року №982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02 червня 2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в акті перевірки.

Приписами частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що а адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Але разом з цим, позивач не позбавляється обов'язку підтвердити належними доказами обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги.

Доказів, які б спростували викладені в акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу, позивачем до суду не надано.

Враховуючи викладене вище, суд дослідив, що Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком»- відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 12.11.12 р.

Суддя Є.В. Аблов