Рішення

від 07.11.2012 по справі 33/5005/8225/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.11.12р. Справа № 33/5005/8225/2012

За позовом Іноземного підприємства "Технопарк", м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м.Київ

про визнання недійсним договору фінансового лізингу

Суддя Рудовська І.А.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Комерзан О.О. - довіреність № 21-12/11-20 від 21.12.11р.

СУТЬ СПОРУ:

Іноземне підприємство "Технопарк" (надалі -позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить визнати повністю недійсним договір фінансового лізингу № L1735-02/08 від 14.02.08р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" та іноземним підприємством "Технопарк" з моменту укладення.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що спірний договір фінансового лізингу, суперечить ч. 3 ст. 626 Цивільного кодексу України, оскільки крім прав та обов'язків сторін правочину, містить права та обов'язки третьої сторони без згоди на це останньої; суперечить ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки лізингодавець передав предмет лізингу лізингоодержувачу не в користування, а у власність; сторонами не визначені індивідуальні ознаки предмету лізингу в порушення ч.1 ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг", а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач надав письмовий відзив на позов, у якому проти його задоволення заперечує посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, а отже заявлені вимоги є не обґрунтованими та безпідставними. Також просить застосувати строк позовної давності.

Ухвалою суду від 18.10.2012 р. розгляд справи було відкладено на 06.11.2012 р.

Представник позивача до судових засідань не з'явився. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином (поштове повідомлення а.с. 24), а в матеріалах справи наявні документи необхідні для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

В порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача,

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (Лізингодавець) та іноземним підприємством "Технопарк" (Лізингоодержувач) був укладений договір (оренди) фінансового лізингу № L1735-02/08(далі- договір), відповідно до п.1.1 якого Лізингодавець (відповідач у даній справі) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в специфікації (Додаток № 2 до цього договору) -предмет лізингу, а Лізингоодержувач (позивач у даній справі) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку (Додаток № 1 до договору) -надалі графік, та не може бути менше одного року (п.1.2 договору).

Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором (п.8.1 договору).

Вартість предмета лізингу становить 600 000,00 грн., у тому числі 20% ПДВ (п.3.1 договору).

Сторонами підписано Специфікацію до договору, якою визначено предмет лізингу -автомобіль самоскид Hundai HD 270, 2007 року випуску V двигуна -12920 куб см. вартістю 600 000,00 грн.

Відповідно до п.4.1 договору лізингові платежі складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію Лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається у графіку. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, в розмірі 20 % від вартості предмету лізингу (п.4.2, п.4.3 договору).

Сторонами узгоджений та підписаний Графік платежів від 14.02.08 року.

Відповідно до п.4.9 договору для розрахунку розміру лізингових платежів у гривні, сторони обрали валюту - долар США. При цьому всі визначені цим договором платежі, за виключення компенсації відсотків за фінансування придбання Предмета лізингу, Лізингоодержувач сплачує за правилами, наведеними в графіку.

Позивач вважає, що спірний договір фінансового лізингу, суперечить ч. 3 ст. 626 Цивільного кодексу України, оскільки крім прав та обов'язків сторін правочину, містить права та обов'язки третьої сторони без згоди на це останньої; суперечить ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки лізингодавець передав предмет лізингу лізингоодержувачу не в користування, а у власність; сторонами не визначені індивідуальні ознаки предмету лізингу в порушення ч.1 ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг", а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Зазначений вище спірний договір підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений печатками.

Господарський суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного:.

Відповідно до п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі,

встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.3 ст.626 Цивільного кодексу договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Виходячи зі змісту договору він є двостороннім: стороною-1 (лізингодавцем) є ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", стороною-2 (лізингоодержувачем) - ІП "Технопарк".

З посиланням позивача на ті обставини, що спірний договір крім прав та обов'язків вищезазначених сторін містить у собі права та обов'язки для третьої сторони без згоди останньої на це, суд погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей законодавства України про лізинг.

До здійснення лізингових операцій можуть бути причетні інші суб'єкти господарювання: продавець предмету лізингу, кредитори тощо. Договір лізингу укладається у формі двостороннього правочину між лізингодавцем та лізингоодержувачем. Між лізингодавцем та продавцем майна укладається окремий договір на поставку чи купівлю-продаж предмета лізингу. Тому до відносин лізингу застосовуються також загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що лізингоодержувач самостійно та на свій власний ризик обрав предмет лізингу та продавця (постачальника) предмету лізингу ТОВ "Хюндай - Трак", з ким, в свою чергу, сторонами укладений договір купівлі-продажу №Р1735-02/08 від 14.02.2008 року (далі -договір купівлі- продажу), за умовами якого продавець ТОВ "Хюндай - Трак" зобов'язався передати у власність лізингодавця (покупця) (відповідача у справі) транспортний засіб, придбання якого на умовах договору-купівлі- продажу здійснюється покупцем для подальшої передачі в лізинг лізингоодержувачу відповідно до договору фінансового лізингу. Продавець - ТОВ "Хюндай - Трак " саме за договором купівлі- продажу несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язань щодо якості, комплектності предмету лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків тощо. Тому посилання позивача , на ті обставини, що сторони спірного договору поклали на ТОВ "Хюндай - Трак" певні права та обов'язки, суд вважає безпідставними.

Стосовно права лізингоодержувача, у відповідності із п.8.2.2 додатку №4 до договору, пред'являти безпосередньо до продавця предмету лізингу вимоги по якості, комплектності, гарантійного ремонту предмету лізингу, таке право надано покупцю товару ст.678 Цивільного кодексу України, пунктом 3 якої передбачено, що у випадку коли продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару

Пред'явлення ж сторонами безпосередньо до продавця предмету лізингу інших вимог (претензій), що випливають з договору, є їх правом, що здійснюється в межах, наданих таким договором або актами цивільного законодавства, в тому числі на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Щодо пункту 2.2. договору, відповідно до якого він укладається лізингодавцем та набирає чинності після сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно графіку; пункту 2.3. договору, згідно якого місце передачі предмета лізингу лізингоодержувачу визначається у договорі купівлі-продажу предмета лізингу; пункту 1.4 та пункту 8.4.1 додатку №4 до договору, якими передбачено, що лізингоодержувач не має права пред'являти лізингодавцю будь-які вимоги та/або претензії щодо якості та комплектності предмета лізингу; всі зазначені вимоги та претензії пред'являються безпосередньо продавцю; а також, що лізингодавець має право відмовитись від укладення або розірвати договір купівлі-продажу та розірвати договір лізингу у разу невиконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань зі сплати авансових платежів, вищезазначені пункти спірного договору не суперечать вимогам цивільного законодавства України.

Відповідно п.1 ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (п.1 ст.184 Цивільного кодексу України)

Предметом лізингу, у відповідності до додатку №2 до договору фінансового лізингу , є автомобіль Hyundai HD-270 (Самоскид), рік випуску 2007, V двиг. = 12 920 куб.см., тому суд вважає, що він (предмет лізингу) у договорі визначений індивідуальними ознаками.

Щодо зазначення у акті приймання-передачі предмету лізингу від 27.02.2008року (а.с.20 ) про його передачу лізингодавцем у власність лізингоодержувачу, слід зазначити, що цей акт підтверджує факт передачі предмету лізингу відповідачем позивачу і не є складовою частиною спірного договору. До того ж, пунктом 3 цього акту передбачено, що з моменту його підписання до лізингоодержувача переходять всі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предмету лізингу.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав, що передбачені законодавством України, за яких є можливим визнання недійсним спірного договору .

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, безпідставні та такі, що до задоволення не підлягають.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір по справі слід віднести на позивача, оскільки в позові відмовлено.

Керуючись ст.ст. 4 7 , 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Судові збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу .

Суддя І.А. Рудовська Дата підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України 12 листопада 2012 р. .