Рішення

від 05.11.2012 по справі 5011-58/10434-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-58/10434-2012 05.11.12

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛізинХолд" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" Простягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором № 13-12-07 від 21.02.2012р. Суддя Блажівська О.Є.

Представники сторін:

Від позивача -Лаптєв О.С. за дов № 9 від 26.09.2012р. діє до 31.12.2012р.

Від відповідача -Воронін В.Ю. за дов. № 04/01 від 03.01.2012р. діє до 31.12.2012р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛізинХолд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент"про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором № 13-12-07 від 21.02.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2012 року порушено провадження у справі № 5011-58/10434-2012, розгляд справи призначено на 10.09.2012 року.

06.09.2012 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи по справі.

07.09.2012року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

10.09.2012 року представники позивача у судове засідання з'явились.

10.09.2012 року представник відповідача у судове засідання не з'явився, на виконання вимог ухвали суду витребувані документи по справі не надав. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

10.09.2012 рок представник-1 позивача надав суду документи по справі.

Судом оголошено про перехід до розгляду справи по суті.

Представник-1 позивача надав усні пояснення по суті справи. В усних поясненнях заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В зв'язку з неявкою відповідача та необхідністю витребування документів по справі, розгляд справи підлягає відкладенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2012 року розгляд справи відкладено на 26.09.2012 року.

26.09.2012 року розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва Шевченко Е.О., у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись п.2.6. рішення зборів суддів Господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. (протокол № 1 від 03.02.2011р.) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України, справу № 5011-58/10434-2012 передано для розгляду судді Ониськів О.М

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.10.2012 року.

01.10.2012 року розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва Джарти В.В., у зв'язку з виходом судді Блажівської О.Є. з лікарняного, справу № 5011-58/10434-2012 передано для розгляду судді Блажівській О.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року розгляд справи призначено на 17.10.2012 року.

17.10.2012 року представники сторін у судове засідання з'явились.

Представник -2 позивача у судовому засіданні надав суду документи по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення по суті справи. В усних поясненнях проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті відзиву.

Представник позивача надав суду усні пояснення щодо предмету оскаржуваного договору.

Представник відповідача надав суду усні пояснення щодо отримання позики.

У судовому засіданні оголошено перерву до 05.11.2012 року на 15:45.

26.10.2012 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

05.11.2012 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення по справі.

05.11.2012 року представники позивача та відповідача у судове засідання з'явились.

05.11.2012 року у судовому засідання представник позивача надав суду письмові пояснення по справі.

Представник позивача надав суду усні пояснення по справі.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по справі .

У судовому засіданні розглянуто клопотання позивача від 26.10.2012 року про забезпечення позову.

Розглянувши вказану заяву про забезпечення позову, суд не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Також, відповідно до абзацу 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до приписів статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Суд відзначає, що заявником не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими положення ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість застосування заходів до забезпечення позову.

З огляду на викладене, подана позивачем заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому правові підстави для вжиття визначених позивачем заходів до забезпечення позову відсутні.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 05.11.2012 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

В судовому засіданні суд повідомив сторони про порядок отримання повного тексту рішення відповідно до вимог ст. 87 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ

21.02.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛізинХолд»(надалі -позикодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фундамент»(надалі -позичальник. відповідач) було укладено Договір № 13-12-07 (надалі - договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору, позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язується надати позичальнику поворотну безвідсоткову позику, а останній зобов'язується прийняти позику та повернути її позикодавцеві у встановлений договором строк. Позичальник має право користування позиковою до 31.03.2012 р.

Згідно п. 1.3 Договору, сума позики за договором становить 30 000,00 грн.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Договору визначено, що позикодавець зобов'язаний надати позику в сумі 30 000,00 грн. протягом п'яти банківських днів з дня підписання договору. Позикодавець надає позику шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника або видачі їх готівкою з каси позикодавця. Позикодавець на підтвердження надання позики за договором передає позичальнику копію відповідного платіжного доручення з відміткою банківської установи або копію видаткового касового ордеру.

На виконання умов Договору позивачем перераховано грошові кошти в сумі 30 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 250 від 22.02.2012 року з відміткою банківської установи.

Пунктом 2.4 Договору встановлено, що позичальник повинен повернути позику не пізніше 31 березня 2012 року.

28.05.2012 року позивачем в адресу відповідача направлено претензію за вих. № 5 про негайне повернення наданої позики в сумі 30 000,00 грн.

Відповідачем претензія отримана 05.06.2012 р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою поштового відділення.

Станом на день розгляду спору відповідачем не повернуто позивачу суму позики в сумі 30 000,00 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного Кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Проаналізувавши спірний договір, суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками останній є договором позики.

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, а такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що позивачем виконано своє зобов'язання з надання позики належним чином.

Відповідачем у встановлений договором строк грошові кошти не повернуто, зазначений факт представник відповідача не спростовував у відзиві на позовну заяву.

Пунктом 2.4 Договору встановлено, що позичальник повинен повернути позику не пізніше 31 березня 2012 року.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином..

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 30 000,00 грн.

Щодо стягнення пені, штрафу, 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

У відповідності ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Порушення зобов'язань за договором тягне за собою застосування встановлених законом мір відповідальності.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у випадку порушення взятих на себе зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України божник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу у урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.5 Договору при неповерненні суми позики вчасно, тобто до 31 березня 2012 року, позикодавець вправі вимагати повернення йому суми позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Приймаючи до уваги, що відповідачем зобов'язання щодо повернення суми позики у строк визначений умовами договору, а саме до 31.03.2012 р., не виконано, вимога позивача про стягнення 3% річних за період з 01.04.2012 р. по 20.07.2012 р. в сумі 273,69 грн. є законною, обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає до задоволення.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 Цивільного кодексу України, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві (ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що у випадку порушення строку повернення суми позики, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,25 % від суми заборгованості за кожен день прострочення

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми пені за період з 01.04.2012 року по 20.07.2012 року в розмірі 1 368,49 грн., є обґрунтованою, законною та такою, що підлягає до задоволення.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків. Аналогічна норма передбачена ст. 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, шляхом відшкодування збитків.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Пунктом 4.3 Договору передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати - штрафу, а саме зазначено, що при простроченні повернення позики більше ніж на 10 календарних днів, позичальник крім, пені, сплачує штраф у подвійному розмірі суми заборгованості.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 60 000,00 грн., є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Зауваження відповідача щодо нікчемності умов п. 4.2, 4.3 Договору були досліджені в судовому засіданні, однак не приймаються судом до уваги, оскільки останні не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

За таких обставин, позов визнається судом законним, доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" (02121, м. Київ, Дарницький р-н, вул. Колекторна, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 19130159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингхолд" (02218, м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Райдужна, буд.13-А, код ЄДРПОУ 31748616) 30000, 00 грн. (тридцять тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 1368, 49 грн. (одну тисячу триста шістдесят вісім грн. 49 коп.) суми пені, 60000, 00 грн. (шістдесят тисяч грн. 00 коп.) штрафу, 273, 69 грн. (двісті сімдесят три грн. 69 коп.) 3% річних, 1832, 84 грн. (одну тисячу вісімсот тридцять дві грн. 84 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено: 05.11.2012 року.

Суддя О.Є. Блажівська