Постанова

від 30.01.2013 по справі 5011-58/10434-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2013 р. Справа№ 5011-58/10434-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Зеленіна В.О.

Мальченко А.О.

при секретарі: Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача -Лаптєв О.С.,

від відповідача -не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» б/н б/д

на рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2012

у справі № 5011-58/10434-2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛізингХолд», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент», м. Київ

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором № 13-12-07 від 21.02.2012

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2012 (суддя Блажівська О.Є.) задоволено позов ТОВ "ЛізинХолд" та стягнуто з ТОВ "Фундамент" 30000грн. повернення позики за договором №13-12-07 від 21.02.2012, 1368грн.49коп. пені за період з 01.04.2012 по 20.07.2012, 60000грн. штрафу, 273грн.69коп. 3 % річних за період з 01.04.2012 по 20.07.2012 та відповідні судові витрати. Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки відповідач у встановлений договором строк позику не повернув.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач просив його скасувати, в задоволенні позову відмовити. В уточненні від 15.01.2013 до апеляційної скарги відповідач наголошує на тому, що розмір пені в договорі перевищує подвійну ставку НБУ - тому є нікчемним і тому суд апеляційної інстанції за власною ініціативою мусить визнати договір недійсним. Просив рішення скасувати та відмовити позивачу в задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, через відділ документального забезпечення суду, подав клопотання про відкладення розгляду скарги в зв'язку з участю представника в засіданні суду в іншій справі. Розглянувши подане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 28 ГПК України позивач не обмежений можливістю представництва інтересів іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача, окільки його неявка не перешкоджає розгляду скарги. Подальше ж відкладення призведе до затягування її розгляду, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного розгляду скарги.

Крім того, необхідно врахувати, що розгляд справи було відкладено 16.01.2013 за клопотанням відповідача в зв'язку з участю представника в засіданні суду в іншій справі.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

21.02.2012 між ТОВ "ЛізинХолд" (позикодавець-позивач) та ТОВ "Фундамент"(позичальник-відповідач) укладено договір № 13-12-07 , відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується надати позичальнику поворотну безвідсоткову позику, а останній зобов'язується прийняти позику та повернути її позикодавцеві у встановлений договором строк. Позичальник має право користування позиковою до 31.03.2012.

Згідно п. 1.3 договору, сума позики за договором становить 30 000грн.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договору визначено, що позикодавець зобов'язаний надати позику в сумі 30 000грн. протягом п'яти банківських днів з дня підписання договору. Позикодавець надає позику шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника або видачі їх готівкою з каси позикодавця. Позикодавець на підтвердження надання позики за договором передає позичальнику копію відповідного платіжного доручення з відміткою банківської установи або копію видаткового касового ордеру.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що позичальник повинен повернути позику не пізніше 31 березня 2012 року.

На виконання умов договору позивачем перераховано грошові кошти в сумі 30 000грн., що підтверджується платіжним дорученням № 250 від 22.02.2012 року з відміткою банківської установи.

28.05.2012 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих. № 5 про негайне повернення наданої позики.

Відповідачем претензія отримана 05.06.2012, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою поштового відділення.

Проте, відповідачем, в порушення умов договору, отриману суму позики не повернуто, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом про стягнення з відповідача 30 000 грн. суми неповернутої позики, 1368грн.49коп. пені за період з 01.04.2012 по 20.07.2012, 60000грн. штрафу, 273грн.69коп. 3 % річних за період з 01.04.2012 по 20.07.2012.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Проаналізувавши спірний договір, суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками останній є договором позики.

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, а такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як зазначалось вище на виконання умов договору позивач перераховано грошові кошти в сумі 30 000грн., що підтверджується платіжним дорученням № 250 від 22.02.2012 року з відміткою банківської установи. Сам відповідач проти отримання позики не заперечує.

Відповідач свого обов'язку щодо сплати повернення отриманих коштів не виконав. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості обґрунтовано задоволено господарським судом першої інстанції.

Крім того, звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача 1368грн.49коп. пені за період з 01.04.2012 по 20.07.2012, 60000грн. штрафу, 273грн.69коп. 3 % річних за період з 01.04.2012 по 20.07.2012.

Відповідно до п. 4.5 договору при неповерненні суми позики вчасно, тобто до 31 березня 2012 року, позикодавець вправі вимагати повернення йому суми позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Приймаючи до уваги, що відповідачем зобов'язання щодо повернення суми позики у строк визначений умовами договору, а саме до 31.03.2012, не виконано, враховуючи положення ст. 625 ЦК України, вимога позивача про стягнення 3% річних за період з 01.04.2012 по 20.07.2012 в сумі 273грн.69коп. правомірно задоволена судом першої інстанції.

Пунктом 4.2 договору визначено, що у випадку порушення строку повернення суми позики, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,25 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми пені за період з 01.04.2012 року по 20.07.2012 року в розмірі 1 368грн.49коп., проте обрахованої за подвійною ставкою НБУ, також, правомірно задоволена судом першої інстанції.

Вірними є й висновки місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 60000грн., передбаченого пунктом 4.3 договору, оскільки одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій.

Пунктом 4.3 договору строни передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати - штрафу, а саме зазначено, що при простроченні повернення позики більше ніж на 10 календарних днів, позичальник крім, пені, сплачує штраф у подвійному розмірі суми заборгованості.

Щодо суті стягнення отриманої позики відповідачем не надано жодних заперечень. В поданих уточненнях до апеляційної скарги відповідач, як підставу для скасування рішення зазначає той факт, що розмір пені передбаченої договором перевищує подвійну ставку НБУ - тому договір є нікчемним з підстав надмірно встановлених штрафних санкцій і суд апеляційної інстанції за власною ініціативою мусить визнати договір недійсним в певній частині.

Проте, такі вимоги відповідача не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки як зазначалось вище, одночасне стягнення з відповідача суми штрафу, передбаченого п. 4.3 договору, та пені, передбаченої п. 4.2 договору, не суперечить чинному законодавству.

Крім того, як вбачається з позовної заяви розрахунок пені здійснено не відповідно до умов п. 4.2 договору, а з застосуванням подвійної облікової ставки НБУ.

За вищевикладених обставин у апеляційного суду відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Викладені представником відповідача заперечення в поданій апеляційній скарзі не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для неповернення позики.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2012 у справі №5011-58/10434-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» - без задоволення.

2. Справу № 5011-58/10434-2012 повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Синиця О.Ф.

Судді Зеленін В.О.

Мальченко А.О.