Постанова

від 27.11.2006 по справі 20-5/049-7/199-5/309

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-5/049-7/199-5/309

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

23 листопада 2006 року  

      Справа № 20-5/049-7/199-5/309(20-5/060-2400)

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Прокопанич Г.К.,

                                                                                          Плута В.М.,

за участю представників сторін:

прокурора: Шульга Антон Миколайович, посвідчення №  438   від 20.02.06,  Прокурор міста Севастополя;

позивача: Філіпенко Тетяна Володимирівна, довіреність №  4 від 01.03.06; Воротилов Євген Єгорович, довіреність № 57 від 08.02.06, Державне підприємство "Пансіонат Ізумруд";

відповідача: Корнілова Юлія Євгеніївна, довіреність №  20   від 20.03.06,  Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриг-А";

відповідача: не з'явився, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Севастополю;

третьої особи:  не з'явився, Севастопольська міська рада;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бриг-А" на рішення господарського суду міста Севастополя (головуючого судді  Шевчук Н.Г., суддів: Євдокимова І.В., Дмитрієва В.Є.) від 17.10.2006 у справі №20-5/049-7/199-5/309 (20-5/060-2400)

за позовом           Державного підприємства "Пансіонат Ізумруд" (Севастопольська зона Південного берегу Крима, 13,Орлине,99805)

до           Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриг-А" (вул. Марш. Геловані, 19,Севастополь,99040)

третя особа:  Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)

за участю Прокурора міста Севастополя (вул. Павліченко, 1,Севастополь,99011)

про визнання договору купівлі-продажу державного майна та договору орендинедійсними                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Позивач, державне підприємство “Пансіонат “Ізумруд”, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідачів - Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі, товариства з обмеженою відповідальністю “Бріг-А” про визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003 року (дерев'яних будинків № № 10, 12, 39, 40, 45, 46, 55 та торгового павільйону “Вітерець”), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в м. Севастополі та ТОВ “Бріг-А”.

Обґрунтування позовних вимог полягає в тому, що договір купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003 укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”, всупереч Закону України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” та Державній програмі приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 0712.2000 № 2120-ІІІ, а тому є недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.

Заявою про уточнення і доповнення позовних вимог від 17.10.2006  позовні вимоги доповнено вимогою про визнання недійсними договорів оренди дерев'яних будинків № № 10,12,39,40,45,46,55 та торгового павільйону  “Вітерець” від 05.07.2000 та від  26.04.2001, укладених між  ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” та ТОВ “Бріг-А”; повернення  майна у державну власність Державному підприємству “Пансіонат Ізумруд” та стягнення з державного бюджету  грошових коштів в сумі 99 065 грн. на користь ТОВ “Бріг-А”.

Позовні вимоги про визнання договорів оренди від 05.07.2000 року та від  26.04.2001 недійсними, мотивовані тим, що договір укладено всупереч Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств”, відповідно до якого включення державних підприємств до переліку підприємств, які підлягають корпоратизації, є підставою для відмови органу управління про передачу в  оренду майна таких підприємств. Крім того, договір оренди суперечить вимогам статті 2, частини 1 статті 10, частини 1 статті 19 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” в частині недосягнення згоди стосовно розміру орендної плати,  а також статті 5 вказаного Закону, оскільки згода Фонду державного майна України або його регіональних представництв на укладення договору оренди не надавалась.

28.02.2006 прокурор міста Севастополя вступив до участі у справі з метою захисту інтересів держави та повністю підтримав правову позицію позивача ДП “Пансіонат Ізумруд”, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.09.2006 до участі у справі залучено Севастопольську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Під час розгляду справи, товариство з обмеженою відповідальністю “Бріг-А” звернулось до суду із зустрічними позовними вимогами до державного підприємства “Пансіонат “Ізумруд”, третя особа на стороні відповідача -  Виробниче об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”; третя особа на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України в м.Севастополі, про визнання права власності за товариством з обмеженою відповідальністю “Бріг-А” на дерев'яні будинки №№ 10,12,39,40,45,46,55 та торговий павільйон “Вітерець”, розташовані на території пансіонату “Ізумруд” в м. Севастополі, п/о Орлине, Урочище Ласпі.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 17.10.2006 у справі № 20-5/060-2400, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2006, відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви з підстав відсутності взаємного зв'язку зустрічного позову з первісним.

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17.10.2006 у справі № 20-5/049-7/199-5/309 частково задоволений позов державного підприємства "Пансіонат Ізумруд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Бриг-А", Регіонального відділення Фонду державного майна України в місті Севастополі, третя особа - Севастопольська міська рада, за участю прокурора міста Севастополя про визнання договору купівлі-продажу державного майна недійсним.

                    Визнаний недійсним договір купівлі-продажу майна № 153/40 від 13.03.2003, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Севастополю та товариством з обмеженою відповідальністю "Бриг-А" з моменту його укладення.

                    Державному підприємству "Пансіонат Ізумруд" повернуто державне майно, а саме: дерев'яні будинки №№ 10, 12, 39, 40, 45, 46, 55 та торговий павільйон "Вітерець", розташовані за адресою: м. Севастополь, селище Орлине, Урочище Ласпі, пансіонат "Ізумруд".

                    З державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бриг-А"  стягнуто грошові кошти в розмірі 99065 грн.

                    З  товариства з обмеженою відповідальністю "Бриг-А" на користь Державного підприємства “Пансіонат “Ізумруд” стягнуто державне мито у розмірі 990 грн. 65 коп.  

          З Регіонального відділення фонду державного майна України в м. Севастополі на користь державного підприємства “Пансіонат “Ізумруд” стягнуто державне мито в сумі 21,25 грн. та  витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу в сумі 29,50 грн.

                    З товариства з обмеженою відповідальністю “Бриг-А” на користь державного підприємства “Пансіонат “Ізумруд” стягнуто державне мито в сумі 21,25 грн. та  витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу в сумі 29,50 грн.

                    В іншій частині позову відмовлено.

                    Не погоджуючись з вказаним рішенням суду,  товариство з обмеженою відповідальністю "Бриг-А" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняте у справі рішення скасувати.

                    Підставою для скасування зазначеного судового рішення  заявник скарги вважає неповне  з'ясування судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушення норм матеріального і процесуального  права.

                    На думку заявника скарги, в порушення статті 79 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею адміністративної справи № 20-12/211 щодо визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію державного підприємства “Пансіонат “Ізумруд”, а також необґрунтовано залучив Севастопольську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.                    

                    Окрім цього, наполягаючи на скасуванні рішення місцевого господарського суду, апелянт вказує на те, що приватизація державного майна здійснена у повній відповідності до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, право власності ТОВ “Бріг-А” на майно перейшло з моменту нотаріального посвідчення договору, а Закон України “Про приватизацію державного майна” не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки майно, яке було приватизоване, не належить до цілісного майнового комплексу ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”.

          Під час перегляду справи в апеляційному порядку на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

          26.06.2001 Міністерство палива та енергетики України в своєму листі на адресу ТОВ “Бріг-А” та директора ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” надало згоду на оренду дерев'яних будиночків №№ 10,12, 39,40, 45, 46, 55 та торговий павільйон “Вітерець” за адресою: м. Севастополі, п/о Орлине, Урочище Ласпі.

05.07.2000 між ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” (орендодавець) та ТОВ “Бріг-А”(орендар) був укладений договір оренди № 20/а дерев'яних будинків №№ 10,12,39,40,45,46,55 та торгового павільйону “Вітерець”, які перебували на балансі пансіонату “Ізумруд” структурного підрозділу ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”. Згодом, 26.04.2001, між тими ж сторонами був укладений договір оренди № 16-а.

Судом також встановлено, що згідно з Актом № 58 від 25.01.2002 (т. 2, а.с. 90-92), складеним Регіональним відділенням ФДМ України в м. Севастополі було створено комісію на підставі наказу начальника РВ ФДМ України в м. Севастополі від 06.07.2001 № 51 та проведено перевірку діяльності  ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” в частині передачі в оренду нерухомого майна, за результатами якої встановлені порушення використання державного майна та несвоєчасну  сплату ТОВ “Бріг-А” орендної плати за договорами  оренди від 05.07.2000 та від  26.04.2001.

Також комісією встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю “Бріг-А” в порушення статей 23, 24, 28, 29 Закону України “Про планування і забудову територій”, не виконавши вимоги статті 1, 3, 18, 22 Закону України “Про основи містобудування”, здійснило реконструкцію будиночків без проектної документації та без погодження з відповідними органами.

19.06.2002 Фонд державного майна України звернувся  до Міністерства палива та енергетики України з проханням погодити приватизацію пансіонату “Ізумруд” як цілісного майнового комплексу (вих. № 10-20-8059), яке в свою чергу листом № 03/12-2106 від 05.08.2002 відмовило ФДМ України в погодженні приватизації пансіонату “Ізумруд” як цілісного майнового комплексу.

19.12.2002 Фондом державного майна України видано Наказ № 2256 (т. 3, а.с. 20), згідно з яким включено до об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації, групу інвентарних об'єктів (дерев'яні будиночки №№ 10,12, 39,40, 45, 46, 55 та торговий павільйон “Вітерець”), що знаходяться на балансі ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”. Зазначені в Наказі об'єкти не були введені у встановленому законом порядку в експлуатацію, а право державної власності на ці об'єкти оформлено не було.

13.03.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в м. Севастополі (продавець) та ТОВ “Бріг-А” (покупець)  укладений договір  купівлі-продажу державного майна № 153/40, відповідно до якого продавець передав у власність покупця дерев'яні будинки №№ 10,12, 39,40, 45, 46, 55 та торговий павільйон “Вітерець”, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, селище Орлине, Урочище Ласпі, пансіонат “Ізумруд”, та які знаходяться на балансі Виробничого об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”. Покупець сплатив продавцю за придбаний об'єкт приватизації 99 065 грн.

Згідно з договором купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003 майно належить Продавцю –Державі Україна в особі Міністерства палива та енергетики на праві державної власності на підставі Свідоцтва про право власності від 12.03.2003, виданого Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської державної адміністрації на підставі розпорядження Севастопольської міської державно адміністрації №287-р від 25.02.2003.

Наказом Міністерства палива та енергетики України № 65 від 02.02.2004  “Про реорганізацію Виробничого об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” було виділено зі складу ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” структурну одиницю (філію) –пансіонат “Ізумруд” та створено на його базі  державне підприємство з правом юридичної особи - Державне підприємство “Пансіонат “Ізумруд”, яке є правонаступником в частині майнових прав та обов'язків структурного підрозділу пансіонату “Ізумруд”.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам чинного законодавства, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Бріг-А” відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи,  дерев'яні будиночки №№ 10,12, 39,40, 45, 46, 55 та торговий павільйон “Вітерець”, які  є предметом договору купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003, на момент укладення договору перебували на балансі Виробничого об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”, структурним підрозділом якого є пансіонат “Ізумруд”.

Виробниче об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” є цілісним майновим комплексом, підприємством геологічної служби та на момент розгляду справи належало до сфери управління Міністерства палива та енергетики України, яке виконувало функції органу управлінням його майном.

Таким чином спростовуються доводи представника товариства з обмеженою відповідальністю “Бріг-А” стосовно того, що вищезазначені будиночки відносяться до категорії індивідуально відокремленого майна і не входять до складу цілісного майнового комплексу.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення відносять майнові комплекси підприємств, їх  структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів, що мають загальнодержавне значення.

Підпунктом “г” частини 2 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” встановлено, що загальнодержавне значення мають майнові комплекси підприємств геологічної служби.

Додатком № 1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 № 847-XIV затверджено  перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, відповідно до якого Виробниче об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” належить до об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (т. 3, арк. с. 24).

Таким чином, дерев'яні будиночки №№ 10,12, 39,40, 45, 46, 55 та торговий павільйон “Вітерець”, які є предметом договору купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003, на момент продажу не були індивідуально визначеними об'єктами державної власності і входили  до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства - Виробничого об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”.  

Пансіонат “Ізумруд” на момент укладення спірного договору купівлі-продажу був структурним підрозділом ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” і його майно не підлягало приватизації відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 7 липня 1999 року № 847-XIV.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються.

При цьому, судом вірно прийнято до уваги, що Регіональне відділення Фонду державного майна України в м. Севастополі повідомляло Міністерство палива та енергетики України про неможливість та недоцільність  виділення дерев'яних будиночків №№ 10,12, 39, 40, 45, 46, 55 та торгового павільйону “Вітерець” зі складу цілісного майнового комплексу ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”, структурним підрозділом якого є Пансіонат “Ізумруд”.

Таким чином, виділення у відокремлене майно із складу майнового комплексу Виробничого об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” дерев'яних будинків №№ 10,12, 39,40, 45, 46, 55 та торгового павільйону “Вітерець” та включення їх згідно з  Наказом Фонду державного майна України № 2256  від 19.12.2002 до об'єктів права державної власності, що підлягають приватизації, суперечить частині 1 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”.

Статтею 4 Закону України “Про приватизацію державного майна” передбачено, що Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації.

На момент укладення спірного договору купівлі-продажу був чинним Закон України “Про Державну програму приватизації” від 07.12.2000  № 21-20-ІІІ, яким було затверджено Державну програму приватизації на 2000-2002 рік.

Статтею 5 Закон України “Про Державну програму приватизації” від 07.12.2000  № 21-20-ІІІ встановлено, що до Групи „Ж” належать незалежно від вартості будинки відпочинку, що перебувають на балансі підприємств (крім будинків відпочинку, що перебувають на самостійних балансах).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується й колегія суддів апеляційного суду, що дерев'яні будинки №№ 10,12,39,40,45,46,55 та торговий павільйон “Вітерець”, які  є предметом договору купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003,  належать  до об'єктів групи “Ж”, оскільки не перебувають на самостійному балансі і на момент укладання договору перебували на балансі та входили до складу  цілісного майнового комплексу Виробничого об'єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія”, структурного    підрозділом якого був пансіонату “Ізумруд”, а тому включення їх  до об'єктів групи „А”, які підлягають приватизації на підставі  Наказу Фонду державного майна України № 2256 від 19.12.2002, суперечить статті 5 Закону України “Про Державну програму приватизації” від 07.12.2000.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до Галузевої угоди між Міністерством палива та енергетики  України і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості України в редакції від 01.07.2003  профспілкові органи і комітети на всіх рівнях беруть участь в переговорах з питань корпоратизації, перепрофілювання, приватизації та разом з керівниками підприємств забезпечують в колективах широку гласність проведення приватизації (пункт 7.6. Галузевої угоди). Всупереч вказаним вимогам профспілковий комітет ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” не брав участі в переговорах щодо приватизації дерев'яних будинків №№ 10,12, 39,40, 45, 46, 55 та торгового павільйону “Вітерець”, що спростовує доводи апеляційної скарги про укладення угоди у повній відповідності до норм діючого законодавства.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,  які виникли  до  набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності.

На момент укладення  договору купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003 був чинним Цивільний кодекс УРСР  в редакції від 18.07.1963, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

                    Загальні підстави  визнання  недійсними угод  і  настання відповідних  наслідків  встановлені статтею 48 Цивільного кодексу  УРСР (1963), що діяв на момент виникнення спірних відносин з договору купівлі-продажу від 14.05.2003.

                    Відповідно до частини 1 цієї статті недійсною є  угода, що не відповідає  вимогам  закону.  

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003 не відповідає вимогам частини 1 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” та  Закону України "Про перелік об'єктів права державної що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 № 847-XIV, а тому на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСУ обґрунтовано визнаний місцевим господарським судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 48 Цивільного кодексу УРСР за недійсною угодою кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Позивач, як зазначив суд першої інстанції, заявою про уточнення та доповнення позовних вимог просив суд повернути нерухоме державне майно, зокрема, дерев'яні будинки №№ 10,12, 39,40, 45, 46, 55 та торговий павільйон “Вітерець”, які є предметом договору купівлі-продажу державного майна № 153/40 від 13.03.2003 у державну власність - державному підприємству “Пансіонат Ізумруд” та стягнути  з державного бюджету  грошові кошти в розмірі 99065 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Бріг-А”.

Зазначену вимогу суд першої інстанції правомірно визнав такою, що підлягає задоволенню на підставі частини 2 статті 48 Цивільного кодексу  УРСР.

Стосовно вимог позивача про визнання недійсними договорів  оренди від 05.07.2000 та від 26.04.2001 № 16-а укладеного між ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” та ТОВ “Бріг-А”, то воно не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу УРСР  в редакції від 18.07.1963, чинного на момент укладання договору оренди, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею  76 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі статтею 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

З'ясувавши, що строк позовної давності для вимоги про визнання недійсними договорів оренди від 05.07.2000 та від 26.04.2001 закінчився відповідно 05.07.2003 та 26.04.2004, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині у зв'язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконного залучення судом до участі у справі третьої особи спростовуються матеріалами справи, оскільки саме для встановлення фактів порушення умов договорів оренди від 05.07.2000 та від 26.04.2001 вимогам статей 9, 116, 121, 151 Земельного кодексу України, а також положень містобудівного законодавства при здійснені поліпшень та реконструкції орендованого майна з боку відповідача, в якості третьої особи було залучено Севастопольську міську раду.

Безпідставними є також посилання в апеляційній скарзі на необґрунтовану відмову судом першої інстанції в задоволенні клопотання щодо зупинення провадження у справі, оскільки наявність рішення суду про скасування державної реєстрації державного підприємства “Пансіонат Ізумруд” ніяким чином не може вплинути на юридичні факти, які є предметом у даній справі.

                    Отже, на підставі встановлених фактичних обставин, місцевим господарським судом правильно з'ясовані виниклі між сторонами права і обов'язки, вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому твердження заявника скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

                    Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

                    1. Рішення господарського суду міста Севастополя від 17.10.2006 у справі № 20-5/049-7/199-5/309 (20-5/060-2400) залишити без змін.

          2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бриг-А" залишити без задоволення.                              

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                Г.К. Прокопанич

                                                                                В.М. Плут