cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 5011-30/13168-2012 13.11.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»
До: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Інжиніринг»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконі-Інвест»
Про визнання недійсним договору
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Просалова О.Є. представник за довіреністю № б/н від 12.10.12.
Від відповідача-1: Вінецька Р.М. представник за довіреністю № б/н від 10.05.12.
Кожевникова Д.Ю. представник за довіреністю № б/н від 14.05.12.
Від відповідача-2: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Інжиніринг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконі-Інвест»про визнання недійсним Договору про переведення боргу № 04-04/11 від 04.04.11., який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеко Інжиніринг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Холдінг».
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачами приписів ст. 520 ЦК України та здійснення заміни боржника у зобов'язанні без згоди на те кредитора (позивача), що за твердженням позивача, має наслідком визнання зазначеного Договору про переведення боргу недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.12. порушено провадження у справі № 5011-30/13168-2012, розгляд справи було призначено на 16.10.12.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів та поданим відповідачем-1 клопотанням, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було відкладено на 13.11.12.
В судовому засіданні 25.10.12. представником відповідача-1 подано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Інжиніринг»проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача-2 та невиконання ним вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 13.11.12.
13.11.12. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.
В судовому засіданні 13.11.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 13.11.12. проти позову заперечив.
Представник відповідача-2 в судове засідання 13.11.12. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал суду не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. у "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/13168-2012.
В судовому засіданні 13.11.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача а відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
04.04.11. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеко Інжиніринг»(Первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Холдінг»(зміна найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Еконі-Інвест», в зв'язку з державною реєстрацією 01.11.11. змін до установчих документів, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 407948) (Новий боржник) було укладено Договір № 04-04/11 про переведення боргу (далі -Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) ним регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (Первісного боржника) у частині зобов'язань, що виникає із Договору фінансового лізингу № 563-LD від 05.05.2008 р., Договору фінансового лізингу № 564-LD від 05.05.2008 р, Договору фінансового лізингу № 614-LD від 09.06.2008 р., Договору фінансового лізингу № 673-LD від 16.07.2008 р., укладених між Первісним боржником та Кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(далі - Основні договори).
Відповідно до п. 1.2 Договору, Первісний боржник переводить на Нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 594 888,16 грн., що виник на підставі Основних договорів, а Новий боржник приймає зазначений борг Первісного боржника і погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання, внаслідок чого Новий боржник заміняє Первісного боржника як зобов'язану сторону в Основних договорах.
Згідно з п. 2.1 Договору, Новий боржник зобов'язується виконати обов'язки Первісного боржника перед Кредитором на умовах Основних Договорів.
Новий боржник зобов'язаний повідомити Кредитора про заміну Боржника за Основними договорами (п. 2.4 Договору).
Пунктом 4.1 Договору сторонами погоджено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань за Договором.
При цьому, Договір № 04-04/11 про переведення боргу від 04.04.11. підписано та скріплено печатками Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Інжиніринг»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконі-Інвест»
Вважаючи, що оспорюваний Договір є недійсним в силу того, що ним здійснено заміну боржника у зобов'язанні без передбаченої нормами чинного законодавства України згоди на те кредитора (позивача), Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»звернулось з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: невідповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства.
Зокрема, суд вважає, що оспорюваний договір та додаткова угода до нього суперечить положенням ч. 5 ст. 203 ЦК України щодо спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Так, відповідно до ст. 520 ЦК України в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваних правочинів, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Договір, яким передбачається заміна боржника у зобов'язанні, має назву "договір переведення боргу". На підставі даного договору старий боржник передає свої обов'язки у зобов'язанні новому боржнику, який вступає у зобов'язання та має виконати обов'язок перед кредитором.
Переведення боргу необхідно вважати багатостороннім правочином (договором), в силу якого первісний боржник по зобов'язанню за згодою кредитора переводить свій обов'язок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов'язання).
Переведення боргу, як і заміна кредитора у зобов'язанні, опосередковує зміну суб'єктного складу зобов'язання, але залишає незмінним його зміст.
Отже, переведення боргу на нового боржника здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переведення боргу, і такі зобов'язання мають бути підтверджені належними документами.
Переведення боргу за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки воно залежить від основного юридичного факту, який його породжує.
За правилами ст. 520 ЦК України переведення боргу допускається за згодою кредитора, якщо інше не передбачене законом. Як правило, згода кредитора виражається двома способами: шляхом підписання кредитором договору відступлення права вимоги (тобто цей договір як правочин становиться трьохстороннім); шляхом надання відповідного листа, повідомлення тощо.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачами жодними доказами не доведено надання позивачем згоди на переведення боргу за Основними договорами.
З огляду на зазначене суд знаходить обґрунтованими доводи позивача щодо невідповідності оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства.
При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача-1 на те, що позивачем пред'явлено позови про стягнення заборгованості за Основними договорами і до відповідача-2, як поручителя за договорами поруки, якими вже встановлено обов'язок відповідача-2 виконати зобов'язання в разі їх невиконання відповідачем-1, оскільки стягнення заборгованості за Основними договорами не є предметом розгляду даної справи.
При цьому, порука регулюється § 3 глави 49 ЦК України «Забезпечення виконання зобов'язань», згідно з положеннями якого договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором, та одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання.
В той же час, предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору про переведення боргу, що має іншу правову природу, та при вчиненні якого законодавством вимагається дотримання інших вимог та умов.
Крім того, суд відмічає, що доводи відповідача-1 стосовно того, що обов'язок повідомити кредитора про заміну боржника за Договором було покладено на відповідача-2, не беруться судом до уваги, оскільки вказане не звільняє сторін від відповідальності за недотримання вимог, передбачених приписами ст. 520 ЦК України, та відзначає, що необхідно розрізняти поняття «повідомлення кредитора про заміну боржника»та «згоди кредитора», яка в даному випадку мала бути отримана до вчинення відповідачами спірного правочину.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Заперечення відповідача-1 позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням належних доказів в підтвердження обставин, викладених у відповідних запереченнях.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір № 04-04/11 від 04.04.11. про переведення боргу, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Інжиніринг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еконі-Інвест».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеко-Інжиніринг»(03056, м. Київ, вул. Виборзька, 31-37; ідентифікаційний код 34856485) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, б. 22/1; ідентифікаційний код 33942232) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. -витрат по сплаті судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еконі-Інвест»(36007, Полтавська область, м. Полтава, Київський район, вул. Заводська, б. 3; ідентифікаційний код 32493727) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, б. 22/1; ідентифікаційний код 33942232) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. -витрат по сплаті судового збору.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19.11.12.
Суддя Т.М. Ващенко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 13.11.2012 |
Оприлюднено | 21.11.2012 |
Номер документу | 27541288 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ващенко Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні