Рішення

від 16.11.2012 по справі 712/3848/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.11.2012 м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Куштана Б.П., Кожух О.А., при секретарі Сочка І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Міністерства культури України на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 8 травня 2012 року та додаткове рішення того ж суду від 8 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства культури України, третя особа: ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з зазначеним позовом, посилаючись на те, що наказом Міністра культури України від 27 січня 2012 року він звільнений з посади директора Національного музею народної архітектури та побуту України з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Звільнення вважає незаконним, оскільки таке проведено з грубими порушеннями діючого трудового законодавства.

Зокрема, ніякого одноразового грубого порушення трудових обов'язків він не вчиняв, звільнення проведено в період його тимчасової непрацездатності, від нього не відбирали письмово пояснення, йому не видана трудова книжка та з ним не зроблено повного розрахунку.

Незаконними діями відповідача були порушені його законні права та йому було завдано моральної шкоди. Він втратив нормальні життєві зв'язки і змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилаючись на дані обставини та норми КЗпП України просив постановити рішення, яким: а) визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення; б) поновити його на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту України; в) стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; г) стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 8 травня 2012 року та додатковим рішенням того ж суду від 8 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Постановлено визнати незаконним та скасовано наказ Міністра культури України про звільнення позивача. Поновлено ОСОБА_3 на попередній роботі, стягнуто з відповідача на користь позивача 35884 грн. 96 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 25000 грн. моральної шкоди.

Також стягнуто з відповідача та позивача в дохід держави відповідно по 250 грн. та 750 грн. судового збору.

Дане рішення та додаткове рішення оскаржено відповідачем.

В обґрунтування апеляційних скарг міністерство культури України посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування основного та додатково рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності третьої особи - ОСОБА_4, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що позивач відповідно до постанови Президії Національної академії наук України від 29.04.2009 року обіймає посаду директора Національного музею народної архітектури та побуту України. Наказом Міністра культури України від 27 січня 2012 року він звільнений з займаної посади з підстав, передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України (вчинення одноразового грубого порушення трудових обов'язків).

В тексті наказу не зазначено, яке саме одноразове грубе порушення трудових обов'язків вчинив позивач, проте з наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін видно, що причиною звільнення позивача з роботи стали результати ревізії фінансово-господарської діяльності Національного музею народної архітектури та побуту України за період з 01.01.2007 року по 30.09.2010 року, яке провело Головне контрольно-ревізійне управління України та результати перевірки фінансово-господарської діяльності музею, яке проводило комісія НАН України 7.04.2011 року. За результатами цих перевірок було встановлено ряд порушень фінансово-господарської діяльності музею в період перебування ОСОБА_3 на посаді директора.

Також встановлено, що в день звільнення (27.01.2012 року) позивачу було видано лікарняний листок і він потрапив на стаціонарне лікування в лікарню для вчених Національної академії наук України.

Статтею 41 КЗпП України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Пунктом 1 ч. 1 указаної статті передбачено, що трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків, зокрема, керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

При вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»). Звільнення неможливе за п. 1 ст. 41 КЗпП України, якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер. Не дає підстав для звільнення за цим пунктом послаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо.

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність (п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.1992 року, № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Також встановлено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган не зажадав від позивача письмового пояснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки в судовому засіданні відповідачем, на якому лежить обов'язок доказування законності розірвання трудового договору, не було надано належних та допустимих доказів одноразового грубого порушення позивачем трудових обов'язків та не спростовано того, що звільнення позивача відбулося в період його тимчасової непрацездатності, висновок суду першої інстанції про незаконність наказу про звільнення позивача з роботи та про доведеність вимоги про поновлення на роботі є правильним.

Суд вирішуючи ці вимоги вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду в частині скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаду директора Національного музею народної архітектури та побуту України є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції з цього приводу висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.

Разом з тим, вираховуючи суму належної до стягнення позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд допустився помилки.

Зі змісту постанови КМ України, від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» видно, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, або працював неповний місяць, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Встановлено, що позивач працював у січні 2012 року неповний місяць, тому обчислювати його середню заробітку плату слід з його заробітку за листопад і грудень 2011 року.

Середньоденний заробіток ОСОБА_3 становить 434 грн. 67 коп. (12365,21 + 6768, 83 = 19134,04 : 44 /робочі дні/ = 434,67 грн.).

За період з часу звільнення (27.01.2012 року) до моменту постановлення судом першої інстанції рішення (08.05.2012 року) пройшло 67 робочих днів (2 /січень/ + 21 /лютий/ + 21 /березень/ + 21 /квітень/ + 2 /травень/ = 67).

Тому середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 29135 грн. 62 коп. (434,67 х 67 /робочі дні/ = 29135,62 грн.) і саме ця сума підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Що стосується вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.

Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Задовольняючи частково вимогу ОСОБА_3 та стягуючи на його користь з відповідача моральну шкоду, суд правильно виходив з того, що за доведеності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд не врахував положення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до яких крім урахування характеру та обсягу немайнових втрат, зазначених особою, необхідно виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визнаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 25000 грн. суд зазначеного в повному обсязі не врахував.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, які зазнав ОСОБА_3 у зв'язку його з незаконним звільненням, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, йому слід визначити моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

У зв'язку з наведеним, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення того ж суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди підлягає зміні з викладом цієї частини рішення в новій редакції.

Крім цього, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 6 жовтня 2011 року № 3828-VІ позивачі за подання позовів про поновлення на роботі та за іншими вимогами, що виникають із трудових правовідносин від судового збору звільняються.

Тому вказівка суду про стягнення з ОСОБА_3 в дохід держави 750 грн. судового збору з рішення суду підлягає виключенню.

Керуючись ст.ст. 307-309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 8 травня 2012 року та додаткове рішення того ж суду від 8 жовтня 2012 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди змінити, виклавши цю частину рішення в наступній редакції.

Стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_3 29135 (двадцять дев'ять тисяч сто тридцять п'ять) грн. 62 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2012 року по 8.05.2012 року. Зазначена сума вказана без врахування податків та обов'язкових платежів.

Стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_3 10000 (десять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди.

Виключити з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення з ОСОБА_3 в дохід держави 750 грн. судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: