Постанова

від 26.04.2012 по справі 2а-9830/11/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

26.04.2012 р. Справа № 2а-9830/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В.,

за участю :

секретаря судового засідання Асафової О.Д.,

представників:

позивача: Матвєєв Є.С., довіреність № 7-Д від 26.09.11;

відповідача: Курганов О.Ю., довіреність № 42/9/10-007 від 03.03.12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростиль-М»(вул. Олійника, 40/1, м. Миколаїв, 54034)

до відповідача : Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028),

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000552360 від 21.12.2011 року,

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000352301 від 10.03.2012 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ ВКФ «Майстер-Електро» (54055, м. Миколаїв, вул. 1-я Слобідська, 62; ЄДРПОУ 33627010) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 18 628,75 грн.

3. Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Євростиль-М» (вул. Олійника, 40/1, м. Миколаїв, 54034; код ЄДРПОУ 36433846) понесені судові витрати у сумі 434,94 грн. з Державного бюджету України.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи..

Апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя О.В. Малих

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

«26»квітня 2012 року Справа № 2а-9830/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В.,

за участю :

секретаря судового засідання Асафової О.Д.,

представників:

позивача: Матвєєв Є.С., довіреність № 7-Д від 26.09.11;

відповідача: Курганов О.Ю., довіреність № 42/9/10-007 від 03.03.12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростиль-М»(вул. Олійника, 40/1, м. Миколаїв, 54034)

до відповідача : Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028),

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000552360 від 21.12.2011 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Євростиль-М»пред'явлено позов до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби №0000552360 від 21.12.2011 року на суму грошового зобов'язання 34 794,66 грн. та штрафних санкцій 8698,67 грн.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позовній заяві, додаткових поясненнях та наданих доказах (т.1 а.с.39-41 ).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № №0000552360 від 21.12.2011р. прийнято у відповідності до чинного законодавства, (т.1 а.с.44-46 ).

Відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України 26.04.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

З 21.11.11р. по 25.11.11р старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ в Ленінському районі м. Миколаєва Письменною Г.В. була проведеною документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Євростиль-М»щодо правомірності формування податкового кредиту за період з 01.01.2010року по 31.12.2010 року по взаємовідносинах з платником податків ТОВ «ДЕ-ЛОНГА».

За результатами перевірки було складено Акт №3751/23-100/36433846 від 02.12.11р. (т.1, а.с.6-21). На підставі вказаного Акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення про застосування збільшення суми грошового зобов'язання -34794,66грн. за платежем «Податок на додану вартість» та сплату штрафних санкцій в сумі 8 698,67грн. (а.с.34, т.1 ).

В податковому повідомленні-рішенні №0000552360 від 21.12.11р. зазначено, що позивачем порушено п.п.7.4.1., 7.4.5. п.7.4., п.п.7.7.1. п.п.7.7. п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», внаслідок цього, у податковому повідомленні-рішенні визначено загальну суму податкового зобов'язання - 43 493,33грн.

Підставою відмовлення в зарахуванні позивачу вказаної суми податкового кредиту є, як вказується в Акті перевірки, є те, що, на думку відповідача, операції з поставки товарів (робіт, послуг) від ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»можуть мати ознаки безтоварності, оскільки ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»має ознаки фіктивності оскільки зареєстровано на підставну особу яка господарською діяльністю підприємства не займалася.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав .

Проведеною документальною позаплановою виїзною перевіркою позивача з питань правових відносин з платником податків з ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»за період з 01.01.10р. по 31.12.10р. не було виявлено будь-яких порушень податкового законодавства або іншого законодавства з питань оподаткування зі сторони позивача. Фактично всі недоліки та претензії сформульовано в акті перевірки щодо контрагента, а не до позивача.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг. Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, відповідач у даному випадку первинно мав встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Позивач надали суду копії документів, що підтверджують здійснення ним реальних господарських операцій у періоді що перевірявся. Зазначені документи у повному обсязі надавалися відповідачу під час проведення перевірки, проте, відповідачем первинні документи та пояснення позивача не було взято до уваги.

Судом досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальника товарів та надання послуг ТОВ "ДЕ-ЛОНГА", придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

В свою чергу, висновки акта 3751/23-100/36433846 від 02.12.11р. документальної позапланової виїзної перевірки були зроблені без ретельного аналізу всіх обставин та матеріалів, які слід було з'ясувати та встановити, що відповідачем фактично зроблено не було.

Суд також зазначає, що посилання відповідача в акті документальної позапланової виїзної перевірки на висновки експерта № 6466 від 07.10.2011р. та № 6465 від 10.10.2011р не може прийматися судом належним доказом того, що підписи від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в представлених документах виконані не ними, а іншою особою. Зазначене випливає з того, що в акті документальної позапланової виїзної перевірки взагалі не визначено, які саме документи досліджувались експертом.

Суд зазначає, що констатування фактів порушень податкового законодавства, ґрунтуючись лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимим при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки). Зазначене є порушенням п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, позивачем надані докази , що при укладанні договорів ТОВ «Євростиль-М» переконалося у тому, що підприємство ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є зареєстрованим як платник податку на додану вартість.

Згідно ч.1 ст.16 та ч.1 ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»від 15.05.2003р. №755-IV (із змінами і доповненнями) з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими і загальнодоступними.

Відповідно до ст.18 цього закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Крім того, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

На момент укладання договорів поставки від 01 лютого2010р. №01/02-10 та надання послуг від 01 лютого2010р. №01/02, ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»було зареєстровано, не припинено та не виключено з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців, що підтверджується витягом та довідкою.( т.1. а.с. 60-62).

На момент укладання договорів між ТОВ «Євростиль-М»та ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»останній мав господарську правосуб'єктність, а саме визнану державою за певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання й мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень). Крім того, ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»перебувало на податковому обліку як платник ПДВ та, як наслідок, мало право на виписку та видачу ТОВ «Євростиль-М» податкових накладних (т.1. а.с. 80, 82, 86, 88, 91, 95, 99, 101, 104, 107, 110, 114, 116, 118, 122, 124, 127, 130, 133, 136, 139, 142, 146, 150, 154, 158, 161, 164, 167, 170, 174, 176).

Закон України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991р. №1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків статтею 9 не передбачає обов'язку, а статтею 10 не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку, подання звітності, сплати податків до бюджету та інше).

Суд зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ або сплату ПДВ до бюджету іншими платниками податків. Зазначені обов'язки згідно Закону України «Про систему оподаткування», Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI покладені саме на органи державної податкової служби.

Установчі документи ТОВ «ДЕ-ЛОНГА», свідоцтво про державну реєстрацію та первинні документи визнані недійсними, скасовані або анульовані не були, на момент укладання договорів поставки та надання послуг та на момент проведення розрахунків ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»ліквідовано не було, свідоцтво платника ПДВ скасовано або анульовано не було та не було прийнято рішень стосовно скасування державної реєстрації або припинення юридичної особи ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»в судовому порядку.

Суд погоджується з доводами позивача про наявність як у нього, так і у ТОВ «ДЕ-ЛОНГА», з яким позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Щодо посилання відповідача на не декларування контрагентом позивача до сплати податку на додану вартість, слід зазначити наступне.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Факт не декларування іншими підприємствами до сплати податку на додану вартість у певному місяці не може свідчити про те, що ці підприємства не відображали у своєму податковому та бухгалтерському обліку суму податкових зобов'язань з ПДВ за операціями поставки з позивачем. Зазначене, з огляду на норми податкового законодавства, може також свідчити про те, що у певному періоді ці підприємства мали від'ємне значення (податковий кредит перекрив зобов'язання), та не може бути доказом наявності порушень податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (стаття 234 Цивільного кодексу України), а також що вказана підстава, відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину нікчемним.

У зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу»та ст.20 ПКУ.

В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарських операцій між ним та ТОВ «ДЕ-ЛОНГА».

Позивач повністю оплатив контрагенту - Товариству з обмеженою відповідальністю «ДЕ-ЛОНГА»ПДВ у вартості виконаних робіт та одержав від нього податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач своєчасно перерахував податки та надав звітність щодо їх оплати. Відповідачем в акті не наведено даних про порушення позивачем цих вимог Закону.

За цей період ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»виконувало наступні послуги - постачання текстильної продукції, фурнітури, засоби індивідуального захисту та інш. товари , а також послуги щодо пошиття робочого одягу.

Поставна товару та всі роботи були виконані в передбачений договорами строки. Замовники не мали претензій щодо невиконання або неякісного виконання прийнятих робіт і здійснили розрахунки за виконані роботи та поставку товару в повному обсязі.

Надані для перевірки документи: рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, платіжні доручення - які свідчать про придбання : ТОВ «Євростиль-М»товару та послуг та сплату податків, - не мали зауважень зі сторони відповідача (т1., а.с.77-177).

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що

- на момент здійснення правочинів між позивачем та ТОВ «ДЕ-ЛОНГА»всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності й були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

- волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі (кожен з учасників був зацікавлений у здійсненні робіт, оскільки операція була спрямована на отримання прибутку обома сторонами, жоден з учасників не здійснював операцію примусово);

- правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- кожен із учасників був зареєстрований на момент укладення та виконання договору як платник податку на додану вартість.

Таким чином, суд також дійшов висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправного повідомлення-рішення.

Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

В той же час, актом перевірки підтверджено і це не заперечено відповідачем у судовому засіданні, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, що надають право на віднесення сум до складу податкового кредиту.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача -такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини»№3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

У судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000352301 від 10.03.2012 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ ВКФ «Майстер-Електро»(54055, м. Миколаїв, вул. 1-я Слобідська, 62; ЄДРПОУ 33627010) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 18 628,75 грн.

3. Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Євростиль-М»(вул. Олійника, 40/1, м. Миколаїв, 54034; код ЄДРПОУ 36433846) понесені судові витрати у сумі 434,94 грн. з Державного бюджету України.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя О.В.Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 03 травня 2012 року.