Рішення

від 12.11.2012 по справі 5011-59/13335-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-59/13335-2012 12.11.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ля Гушко"

До Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

Про визнання договору неукладеним

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники:

від позивача Ховхун Ю.Е. -представник (дов. № б/н від 16.10.2012 р.) від відповідачаХлєбніков С.Г. -представник (№ б/н від 10.01.2012 р. )

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ля Гушко" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" про визнання договору №КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. неукладеним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктом 2.1. Договору №КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. визначено, що його предметом є надання відповідачем позивачу права (невиключної ліцензії) на використання позивачем способом публічного виконання оприлюднених музичних творів, їх виконань, зафіксованих у фонограмах, фонограм, у яких зафіксовано оприлюднені музичні твори та їх виконання (тобто, об'єктів авторського права і суміжних прав), а також способом публічної демонстрації відеограм та зафіксованих у них виконань (тобто, об'єктів суміжних прав), що є ознакою належності спірного Договору до категорії ліцензійних договорів, про які йдеться у ст.1109 ЦК України.

З системного аналізу приписів чинного законодавства у сфері авторського права і суміжних прав (зокрема, ст.1109 ЦК України, ст.ст.33, 48-49 Закону України "Про авторське право і суміжні права") вбачається, що в контексті вимог ч.4 ст.180 ГК України, обов'язковим атрибутом умови про предмет ліцензійного договору є визначення об'єкту(ів) авторського права і (або) суміжних прав, щодо використання якого(их) укладається такий договір, а отже відсутність такого визначення є ознакою відсутності погодження Сторін ліцензійного договору щодо його предмету.

З аналізу наведеної вище умови про предмет спірного Договору вбачається, що у ній, як і у тексті Договору в цілому, відсутнє визначення об'єктів авторського права і суміжних прав, щодо яких цей Договір укладався, що, як вбачається з вищенаведеного, є ознакою відсутності погодження Сторін Договору щодо його предмету, а отже, згідно приписів ч.8 ст.181 ГК України, ознакою його неукладеності.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.10.2012 р. порушено провадження у справі №5011-59/13335-2012 та призначено справу до розгляду на 22.10.2012 р.

19.10.2012 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що спір з приводу належного виконання зазначеного договору вже розглядався Господарським судом міста Києва. З рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2012 у справі №5011-20/6926-2012 можна чітко зрозуміти, що суд вважає зазначений договір укладеним. Таким чином, не має жодних правових підстав для Господарського суду м. Києва повторно розглядати це питання.

Крім цього, у ч. 6 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" прямо зазначено: "Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою."

Представник позивача в судове засідання 22.10.2012 р. не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Натомість, 22.10.2012 р. відділом діловодства суду отримано від представника позивача клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника позивача в іншому судовому засіданні. Клопотання задоволено.

Суд, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника позивача, невиконанням вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 12.11.2012 р.

29.10.2012 р. відділом діловодства суду отримано від представника позивача заяву про зміну предмету спору.

12.11.2012 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача заперечення на заяву про зміну предмету спору.

В судовому засіданні 12.11.2012 р. представник позивача підтримав заяву про зміну предмету позову та просить суд стягнути на свою користь з приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" у порядку повернення виконаного по договору №КБР-Л2604/11 від 26.042011 р., який є неукладеним, безпідставно одержані гроші в сумі 3000,00 грн.

Заява обґрунтована наступним.

Відповідно до позовної заяви недоліком спірного договору є відсутність у ньому визначення об'єктів авторського права і суміжних прав, щодо яких він укладався, що є ознакою відсутності погодження сторін цього договору щодо його предмету, а отже, згідно приписів ч.8 ст.181 ГК України, ознакою неукладеності цього договору.

По спірному договору позивач, у порядку його виконання, перерахував відповідачу 1000,00 грн. платіжним дорученням №170 від 07.07.2011 р., 1000,00 грн. платіжним дорученням №236 від 03.10.2011 р. і 1000,00 грн. платіжним дорученням №240 від 05.10.2011 р. (загалом 3000,00 грн.).

Оскільки ж спірний договір, як вбачається зі змісту позовної заяви та наведеного вище, є неукладеним, отже перерахування позивачем зазначених вище грошей та їх одержання відповідачем відбулося без достатньої правової підстави.

Таким чином, як вбачається, у позивача є достатні і правові і об'єктивні підстави для зміни предмету позову по даній справі, шляхом заміни первинно заявленої позовної вимоги на вимогу про стягнення з відповідача у порядку повернення виконаного у зобов'язанні безпідставно одержаних від позивача грошей в сумі 3000,00 грн., оскільки договір №КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р., на виконання якого ці гроші були сплачені позивачем і одержані відповідачем, є неукладеним.

Представник відповідача заперечив проти даного клопотання вказуючи на те, що позивач має право змінити предмет або підставу позову до початку розгляду справи по суті. Однак заява про зміну предмету позову підписана позивачем 26.10.2012 р., тобто вже після розгляду справи судом по суті.

Суд розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову, відмовляє в задоволенні даної заяви з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Так, предметом позовної заяви Вих. № 29 від 27.07.2012 р. є визнання неукладеним договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Так, підставою подання позову про визнання неукладеним договору є відсутність погодження сторін Договору щодо його предмету, а саме відсутність визначення об'єктів авторського права і суміжних прав, щодо яких цей Договір укладався.

Відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Відповідно до заяви про зміну предмету позову, предметом позову є стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошей в сумі 3000,00 грн.

Підставою нових позовних вимог є безпідставне отримання відповідачем коштів в розмірі 3000,00 грн., оскільки на думку позивача договір № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. є неукладеним.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем про поданні заяви про зміну предмету позову змінено одночасно предмет та підставу позову, а тому суд відмовляє в задоволенні даної заяви.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 12.11.2012 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2011 р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЯ ГУШКО" укладено договір № КБР-Л2604/11, умовами якого передбачено, що відповідач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, а позивач надає відповідачу, на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) позивачу відповідно до даного договору та закону.

Згідно п. 4.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 26.04.2012 р., а в частині невиконання фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

Позивач вважає, що вищевказаний договір має бути визнаний судом неукладеним виходячи із наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч.4 ст.180 ГК України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати, зокрема, найменування (номенклатуру, асортимент) продукції (робіт, послуг).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що його предметом є надання відповідачем позивачу права (невиключної ліцензії) на використання позивачем способом публічного виконання оприлюднених музичних творів, їх виконань, зафіксованих у фонограмах, фонограм, у яких зафіксовано оприлюднені музичні твори та їх виконання (тобто, об'єктів авторського права і суміжних прав), а також способом публічної демонстрації відеограм та зафіксованих у них виконань (тобто, об'єктів суміжних прав), що є ознакою належності спірного Договору до категорії ліцензійних договорів , про які йдеться у ст.1109 ЦК України.

З системного аналізу приписів чинного законодавства у сфері авторського права і суміжних прав (зокрема, ст.1109 ЦК України, ст.ст.33, 48-49 Закону України "Про авторське право і суміжні права") вбачається, що в контексті вимог ч.4 ст.180 ГК України, обов'язковим атрибутом умови про предмет ліцензійного договору є визначення об'єкту(ів) авторського права і (або) суміжних прав, щодо використання якого(их) укладається такий договір, а отже відсутність такого визначення є ознакою відсутності погодження Сторін ліцензійного договору щодо його предмету.

З аналізу наведеної вище умови про предмет спірного Договору вбачається, що у ній, як і у тексті Договору в цілому, відсутнє визначення об'єктів авторського права і суміжних прав, щодо яких цей Договір укладався, що, як вбачається з вищенаведеного, є ознакою відсутності погодження Сторін Договору щодо його предмету, а отже, згідно приписів ч.8 ст.181 ГК України, ознакою його неукладеності.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 цього Кодексу передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Як правило особа, права якої порушені, може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Судом встановлено, що серед переліку наведених статей відсутній такий спосіб захисту права, як захист права шляхом визнання договору неукладеним.

Крім того, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи -позивача у справі.

По суті вимога про визнання договору № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. неукладеним спрямована на встановлення факту, що має юридичне значення, а не на поновлення порушеного права або захист охоронюваного законом інтересу. Встановлення вказаного факту може бути лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення його прав та законних інтересів договором № КБР-Л2604/11 від 26.04.2011 р. та можливість їх відновлення шляхом визнання зазначеного договору неукладеним.

Враховуючи вищевикладені правові норми, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, і тому у позові слід відмовити.

Судові витрати відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 19.11.2012 р.

Суддя Ю.В. Картавцева