Ухвала

від 20.11.2012 по справі 2а-1961/10/0770

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2012 р. Справа № 31307/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Клюби В.В., Попка Я.С.,

з участю секретаря судових засідань Драбчук М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року у справі за позовом приватного підприємства «Аксет-2005» до державної податкової інспекції у м. Ужгороді про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2010 року приватне підприємство «Аксет-2005» (далі - ПП) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Ужгороді (далі - ДПІ) від 17.05.2010 року № 0001741640/0 1499/15-2/340022540/3139, яким підприємству було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за березень 2010 року на 11231,00 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.08.2010 року у справі № 2а-1961/10/0770 позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було допущено порушення вимог п.1.8 ст. 1, п.4.3 ст. 4, пп. 7.5.2, п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97).

При цьому, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про те, що інспекцією неправомірно застосовано непрямі методи нарахування податкових зобов'язань, оскільки відповідачем проводилась перевірка з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на підставі поданих позивачем документів без використання непрямих методів, у ході якої було встановлено, що ПП безпідставно при поставці товарів на митну територію України визначено базу оподаткування виходячи з договірної вартості товару, що є нижчою за митну вартість товару, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування.

Представник позивача у ході апеляційного розгляду вимоги апелянта заперечив, вважає їх безпідставними і просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник ДПІ на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ПП, суд першої інстанції виходив із того, що ДПІ було здійснено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з ПДВ ПП за березень 2010 року, результати якої зафіксовано у акті від 11.05.2010 року № 953/15-2

Перевіркою зроблено висновок про порушення позивачем п. 4.3 ст. 4 Закону № 168/97 та завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2010 року на суму 11 231,00 грн. Такий висновок зроблено на підставі встановлення того, що позивачем при поставці товарів на митну територію України розраховано базу оподаткування виходячи із вартості , яка була менша митної вартості з якої сплачено ПДВ при імпорті цих товарів.

За наслідками розгляду акту перевірки 17.05.2010 року було прийнято оспорювань податкове повідомлення - рішення № 0001741640/0/ 1499/15-2/340022540/3119, яким на підставі «б», «в» п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181), пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97 зменшено суму бюджетного відшкодування ( у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ в розмірі 11 231,00 грн.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що позивачем визначено податкові зобов'язання за лютий 2010 року в сумі 14 879,00 грн. на товар, виходячи з фактурної вартості, ввізного мита та націнки. При ввезенні товарів позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, які були визначені відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 168/97 , що підтверджується відповідними вантажними митними деклараціями (далі - ВМД), що не заперечується ДПІ.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що договірна (контрактна ) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну ( митну вартість ).

На підставі системного аналізу п. 1.18 ст. 1 Закону № 168/97, пп. 1.20.1, 1.20.2, 1.20.6, 1.20.8, 1.20.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 року, ст.ст. 6, 7, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» суд прийшов до висновку, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В акті відповідача відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних ( аналогічних ) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Тому відповідач дійшов до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст. 4 Закону № 168/97. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.

Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відтак виходячи з приписів пп. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.5 статті 4 Закону № 2181 та змісту акту перевірки суд прийшов до висновку, що при перевірці позивача контролюючому органу були надані всі необхідні документи ведення обліку, а тому законних підстав для застосування непрямих методів не було і нарахування податкових зобов'язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права і є правильними.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно із положеннями пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

За правилами пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як встановлено судом першої інстанції, при визначенні рівня звичайних цін на імпортовані на територію України товари народного вжитку податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни.

Таким чином, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року у справі № 2а-1961/10/0770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Ухвала у повному обсязі складена 21 листопада 2012 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.В.Клюба

Я.С.Попко