Постанова

від 23.07.2012 по справі 2а-539/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

23.07.2012 р. Справа № 2а-539/12/1470

Миколаївський оружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В.,

за участю секретаря судового засідання Асафової О.Д.,

представників :

позивача: Калаянов І.В, довіреність б/н від 23.03.12;

відповідача: Могутов А.М., довіреність № 3/9/10-023 від 03.03.12;

третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10»(пр. Леніна, 67, кв. 221, м. Миколаїв, 54017)

до відповідача : ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво»(вул. Потьомкінська, 44-А, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 37031487)

про: скасування податкового повідомлення -рішення № 0000872330 від 17.01.2012 року,

Керуючись ст.ст.71, 94, 98, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаєвської області Державної податкової служби № 0000872330 від 17.01.2012 року.

3. Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10» (пр. Леніна, 67, кв. 221, м. Миколаїв, 54017) понесені судові витрати у сумі 792,19 грн. з Державного бюджету України.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя О.В. Малих

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

23 липня 2012 року Справа № 2а-539/12/1470

Миколаївський оружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В.,

за участю секретаря судового засідання Асафової О.Д.,

представників :

позивача: Калаянов І.В, довіреність б/н від 23.03.12;

відповідача: Могутов А.М., довіреність № 3/9/10-023 від 03.03.12;

третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10»(пр. Леніна, 67, кв. 221, м. Миколаїв, 54017)

до відповідача : ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво»(вул. Потьомкінська, 44-А, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 37031487)

про: скасування податкового повідомлення -рішення № 0000872330 від 17.01.2012 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10»пред'явлено позов до Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва з вимогою скасування податкового повідомлення -рішення № 0000872330 від 17.01.2012 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві, додаткових поясненнях та наданих доказах (а.с. 3-7).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва № 0000872330 від 17.01.2012 року прийнято у відповідності до чинного законодавства (а.с. 34-35).

Представник третьої особи, Товариства з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво», у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с. 74,83).

У судовому засіданні 23.07.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

в с т а н о в и в:

В період з 15.12.2011р. по 16.12.2011р. старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Центральному районі міста Миколаєва, інспектором податкової служби ІІ рангу Пановим А.О. була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ПДСП-10»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником ТОВ "Мик-Будівництво" за лютий 2011р.

За результатами перевірки було складено Акт №1260/23-300/33084260 від 16.12.11р. (а.с. 11-25), у якому, встановлено порушення платником податків вимог:

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК, пунктів 200.1 статті 200 що призвело до заниження податку на додану вартість , що підлягає сплаті до бюджету у сумі 76000,00 грн.

На підставі вказаного Акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення -рішення № 0000872330 від 17.01.2012 року, про застосування збільшення суми грошового зобов'язання -76000,00грн. за платежем «Податок на додану вартість» та сплату штрафних санкцій в сумі 1грн. (а.с. 6).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у лютому 2011 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво» існували господарські операції щодо виконання робіт монтажу зерносховищ, згідно укладених між ними договорів від 01.02.2011р. № 0102/1У та №0102/2У (а.с. 48-51).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво»договора від 01.02.2011р. № 0102/1У та №0102/2У виконало - виконання і реальність якого підтверджено відповідними первинними документами: податковими накладними № 191 від 28.02.2011р. № 192 від 28.02.2011р. (а.с. 7,8), Актами здачі-приймання робіт (а.с. 9,10).

За клопотанням позивача в судовому засіданні 07.06.2012 року в якості свідків були допитані громадяни ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 які пояснили , що 01 лютого 2011 року вони уклали трудові договори з ТОВ «Мик-Будівництво» відповідно до яких вини виконували монтаж та зборку зерносховища в м. Нова Одеса Миколаївської області , за виконану роботу вони отримали гонорар .

Відповідач, з посиланням на відомості, наявні в акті перевірки, відповідач вказує на те, що ТОВ «ПДСП-10» у перевіряємому періоді мало господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво», стосовно якого встановлено відсутність за юридичною адресою, а також відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних засобів та не матеріальних активів, Додаток К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства не надавався , що свідчить про наявність в укладених угод ознак нікчемності.

З зазначених підстав укладені угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Мик-Будівництво».

Висновки відповідача , викладені в акті перевірки, фактично ґрунтуються лише на інформації та даних, викладених в листах та актах перевірок органів державної податкової служби, які безпосереднього відношення до ТОВ «ПДСП-10», його діяльності як платника податків та формування ним податкового кредиту з метою подальшого відшкодування з бюджету податку на додану вартість, не мають.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, у зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу»та ст.20 ПКУ.

В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарських операцій між ними.

Позивачем надано копію договору підряду № 0311/4П від 03 листопада 2010 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10»та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «Нібулон»про існуваня господарських операціий щодо виконання робіт монтажу зерносховищ.

На виконання зазначеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10»з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво»були укладені договори від 01.02.2011р. № 0102/1У та №0102/2У щодо виконання робіт монтажу зерносховищ.

Виконання цих договорів підтверджено відповідними Актами здачі-приймання робіт (а.с. 9,10) між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво» та показань свідків наданих в судовому засіданні.

Позивач повністю оплатив контрагенту -ТОВ «Мик-Будівництво»виконану роботу, що не заперечується відповідачем (а.с. 18) та одержав від нього податкові накладні, яка містять усі необхідні реквізити, позивач своєчасно перерахував податки та надав звітність щодо їх оплати.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що:

- на момент здійснення правочинів між позивачем та ТОВ «Мик-Будівництво» всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності й були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 47);

- волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі (кожен з учасників був зацікавлений у здійсненні робіт, оскільки операція була спрямована на отримання прибутку обома сторонами, жоден з учасників не здійснював операцію примусово);

- правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- кожен із учасників був зареєстрований на момент укладення та виконання договору як платник податку на додану вартість.

Таким чином, суд також дійшов висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправного повідомлення-рішення.

Крім того, слід зазначити , що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

В той же час, актом перевірки підтверджено і це не заперечено відповідачем у судовому засіданні, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, що надають право на віднесення сум до складу податкового кредиту.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача -такими, що підлягають судовому захисту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини»№3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

У судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст.71, 94, 98, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000872330 від 17.01.2012 року.

3. Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10»(пр. Леніна, 67, кв. 221, м. Миколаїв, 54017) понесені судові витрати у сумі 792,19 грн. з Державного бюджету України.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст.163 КАС України

та підписана суддею 27 липня 2012 року.