Постанова

від 20.11.2012 по справі 5010/381/2012-22/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2012 р. Справа № 5010/381/2012-22/17 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "АОВВ "Ліга Люкс" на постановувід 23.07.2012 Львівського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Івано-Франківської області № 5010/381/2012-22/17 за позовомПриватного підприємства "АОВВ "Ліга Люкс" доІвано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району за участю Військового прокурора Івано-Франківського гарнізону про внесення змін до договору оренди нерухомого військового майна від 24.12.2009, за участю представників: позивача - Захаріїв Б.Д. відповідача - прокуратури -Павлов О.О. не з'явились ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2012 (суддя Малєєва О.В.) задоволено позов Приватного підприємства "АОВВ "Ліга Люкс" (далі - позивач) до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - відповідач) за участю військового прокурора Івано-Франківського гарнізону про внесення змін до договору від 24.12.2009 оренди нерухомого військового майна шляхом доповнення його пункту 5 такого змісту: "Орендар, який належно виконує свої обов'язки за договором оренди, у разі продажу майна, переданого в оренду, має переважне право перед іншими особами на його придбання".

Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 23.07.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Р.Марко, суддів С.Бойко, Т.Бонк) рішення у справі скасував, прийнявши нове рішення про відмову в задоволені позову.

Позивач з постановою суду апеляційної інстанції у справі не згоден, в проданій касаційній скарзі просить її скасувати, рішення у справі залишити в силі, посилаючись на порушенням та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 1 ГПК України, ст. 188 ГК України, ст. ст. 16, 203, 651, 652, 777 ЦК України, рішення Конституційного суду України №31-рп/2009 від 10.12.2009.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що на момент укладення спірного договору рішення Конституційного суду України №3-рп/2009 від 10.12.2009 щодо переважного права орендаря на придбання орендованого військового майна у разі продажу було чинним, отже, позивач не був позбавлений можливості внести спірний пункт до договору на момент його укладення. Крім того, матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором оренди в частині внесення орендної плати.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 24.12.2009 між ПП "АОВВ "Ліга Люкс" (орендар) та державою в особі Кабінету Міністрів України в особі органу, уповноваженого здійснювати управління майном -Міністерства оборони України, право оперативного управління якого належить Івано-Франківській квартирно-експлуатаційній частині району (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого військового майна, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно -нежитлові приміщення площею 110 кв.м в будівлі №5 військового містечка №12 (гуртожиток КЕЧ району в м. Івано-Франківську по вул. Коновальця Євгена, 72 балансовою вартістю 179445,77 грн. згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 24118647, виданого Івано- Франківським БТІ 13.10.2009; об'єкт оренди належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 10.09.2008 Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 417 від 26.08.2008 та зареєстрованого 10.09.2008 Івано-Франківським ОБТІ за реєстраційним номером 246592203 (пункт 1.1 договору); орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (липень 2008 року) за результатами конкурсу, але не нижче орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (пункт 3.1 договору); орендна плата у розмірі 100% перераховується орендарем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний реєстраційний рахунок орендодавця у територіальному відділенні державного казначейства щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (пункт 3.3 договору); орендар зобов'язаний своєчасно і повно сплачувати орендну плату (пункт 5.2 договору); договір діє з 24.12.2009 по 24.12.2014 (пункт 10.1 договору); зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін; зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (пункт 10.3 договору); реорганізація орендодавця чи орендаря або перехід права власності на орендоване майно третім особам не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем (пункт 10.7 договору); чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок приватизації орендованого майна орендарем (пункт 10.9 договору); відчуження орендованого майна заборонено (пункт 11.2 договору); взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регламентуються законодавством України (пункт 11.5 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2011 позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до договору, направивши останньому проект додаткового договору №1 від 23.12.2011, в п. 3 якого було запропоновано доповнити договір пунктом 6.5 наступного змісту: "Орендар, який належно виконує свої обов'язки за договором оренди, у разі продажу майна, переданого в оренду, має переважне право перед іншими особами на його придбання".

Відповідач листом від 01.02.2012 №27/107 заперечив проти внесення вказаних змін до договору, мотивуючи це тим, що відповідно до п. 11.2 договору та п. 11.4 наказу Міністерства оборони України від 02.02.2010 "Про затвердження інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого майна", відчуження орендованого майна заборонено.

Зазначеними обставинами обумовлено звернення позивача до суду з даним позовом, вимоги якого обґрунтовані рішенням Конституційного суду України №31-рп/2009 від 10.12.2009, приписами ст. 188 ГК України та посиланням на норми ст. ст. 651, 652 ЦК України.

Розглядаючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог.

Так, місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з офіційного тлумачення від 10.12.2009 Конституційним Судом України ч. 2 ст. 777 ЦК України, відповідно до якого положення ст. ст. 177, 760, ч. 2 ст. 777 ЦК України слід розуміти так: наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму військового майна, що є річчю, яка не вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), у разі продажу такого майна, має переважне право перед іншими особами на його придбання, отже, оскільки нежитлове приміщення не вилучено, не обмежено у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), позивач на підставі ст. 188 ГК України вправі вимагати внесення змін в договір оренди шляхом доповнення його умовою про переважне право на придбання об'єкту оренди.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в позові, виходив з того, що позивач не довів своїх позовних вимог і порушення відповідачем його переважного права на викуп орендованого майна, адже, судом першої інстанції не враховано ту обставину, що відповідач не має наміру продажу об'єкту оренди, а також, що позивачем порушено умови договору щодо своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати.

Отже, відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції не врахував, що предметом спору є не наявність або відсутність переважного права орендаря на викуп орендованого майна, а наявність чи відсутність правових підстав для внесення змін до договору, втім, колегія суддів вважає, що ця обставина не призвела до прийняття неправильного рішення і суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, однак, вважає за доцільне зазначити таке.

Згідно з положеннями статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Разом з тим, згідно з ч. 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Можливість та підстави зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин встановлені нормою статті 652 Цивільного кодексу України. Зокрема, згідно з частиною 1 цієї статті у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона;

Колегія судів звертає увагу на не врахування позивачем тієї обставини, що внесення змін до договору, укладеного сторонами у справі, є можливим лише за умови наявності та доведеності обставин і підстав, передбачених диспозиціями статей 651, 652 ЦК України.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач ні в позовній заяві, ані в інших поясненнях, наданих під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, не доводив, а суд першої інстанції не встановив наявності тих обставин, з якими норми статей 651, 652 ЦК України пов'язують можливість внесення змін до договору. Крім того, відповідач у справі категорично заперечував проти внесення до цього договору будь-яких змін.

За таких обставин, внесення будь-яких змін до договору або доповнення його змісту можливе лише за взаємною згодою сторін, втім, оскільки така згода між сторонами не досягнута, підстави для задоволення позову відсутні.

Зазначеного суд першої інстанції, задовольняючи позов, не врахував.

Щодо посилання скаржника на невідповідність положень договору приписам ст. 777 ЦК України, колегія суддів зазначає, що факт відсутності в спірному договорі застереження про переважне право орендаря на викуп орендованого майна не означає, що орендар такого права позбавлений, адже, відповідно до п. 11.5 договору взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регламентуються законодавством України, отже, посилання скаржника на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми ст. 777 ЦК України відхиляються.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що судовому захисту підлягає лише порушене право, що не було доведене позивачем у справі, тому апеляційним господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "АОВВ "Ліга Люкс" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2012 у справі господарського суду Івано-Франківської області № 5010/381/2012-22/17 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос