Постанова

від 13.11.2012 по справі 2а-6651/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2012 року 14:54 № 2а-6651/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофест-Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суддя Смолій І.В.,

Секретар судового засідання Колесник І.Ю.

Представники:

Від позивача Артюхін Д.В. Від відповідачаКалашнікова О.В.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 13.11.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофест-Україна»(далі по тексту -позивач, ТОВ «Агрофест-Україна») звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 22.12.2011 року № 0009232303 та №9250002303.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2012 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду по суті.

У відповідності до протоколу розподілу справи між суддями від 24 жовтня 2012 року справу № 2а-6651/12/2670 передано до розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Смолію І.В.

Ухвалою суду від 24.10.2012 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

В судове засідання 13.11.12р. з'явились сторони.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зіслався на обставини викладені у позові та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечив, в обґрунтування зіслався на обставини викладені у письмових запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 25.07.2011 року по 30.11.2011 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проводилась планова виїзна перевірка ТОВ «Агрофест-Україна»(ЄДРПОУ 36470951) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.05.2009 по 31.03.2011 валютного та іншого законодавства.

07.12.2011 року відповідачем складено акт про результати планової виїзної перевірки №2511/23-03/36470951.

Вищезазначеним Актом було встановлено наступні порушення: 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами та доповненнями), а саме позивачем завищено валові витрати у загальній сумі 232 500,00 грн., у т.ч. 2009 рік у сумі 232 500,00грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у сумі 58 125,00грн., у т.ч. за 2009р. у сумі 58 125,00грн., п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податокк на додану вартість»(із змінами і доповненнями), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 950 887,00грн., у тому числі за грудень 2009 року у сумі 3 507,00грн., за січень 2010 року у сумі 32125,00грн., за квітень 2010 року у сумі 10 868,00грн., за серпень 2010 року у сумі 904 387,00грн.

Крім того, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва під час проведення планової виїзної перевірки ТОВ «Агрофест-Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства встановлено порушення ч.1 ст.203, 215, 228, Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ними, - по правочинах, вчинених з ТОВ «Холдингова компанія «Агротехтрейд». Тому, заявлений позивачем податковий кредит не підтверджений по ланцюгу постачання ТОВ «Холдингова компанія «Агротехтрейд» та його контрагентами ТОВ «Елфра Дисплей» - ТОВ «Е - Восток Україна». Операції з поставки по зазначеному ланцюгу постачання не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Не погоджуючись з Актом, TOB «Агрофест-Україна»подали заперечення.

Листом від 19.12.2011 року № 16730/10/2303 відповідач висновок Акту перевірки залишив без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі Акту відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 22.12.2011 року 0009232303 (по податку на прибуток приватних підприємств, основне податкове зобов'язання 58 125,00 грн., штрафні санкції - 14 531,00 грн., всього 72 656,00 гривень) та податкове повідомлення-рішення від 22.12.2011 року № 9250002303 (по податку на додану вартість, - податкове зобов'язання - 950 887,00 грн., штрафні санкції - 237 722,00 грн., всього 1 188 609,00 грн.).

Позивач не погодившись з наведеним вище податковим повідомленням-рішенням подав скаргу до Державної податкової служби у м. Києва. Рішенням про результати розгляду первинної скарги № 784/10/12-114 від 24.02.2012 року, Державна податкова служба у м. Києві залишила без змін вищезазначені податкові повідомлення-рішення, а первинну скаргу - без задоволення.

Позивач не погодившись з наведеними вище податковими повідомленнями-рішеннями подав скаргу до Державної податкової служби України.

Рішенням про результати розгляду скарги № 7711/7/10-2115 від 04.05.2012 року Державна податкова служба України залишила без змін вищезазначені податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників Позивача, представника Відповідача та представника прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 09.12.2009 року між Приватним підприємством «Протосс»та позивачем був укладений Договір № 09/12-054АФУ (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору ПП «Протосс»зобов'язувався передати, а позивач прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, в подальшому «Товар», в кількості, по номенклатурі, ціні, строкам та на умовах поставки згідно Договору та додаткової угоди до нього.

09.12.2012 року між ПП «Протосс»та Позивачем був укладений додаток № 1 до Договору (далі Додаток).

Згідно п. 1 Додатку кількість, номенклатура, ціна Товару - ячменю 3-го класу, відповідно ДСТУ - 3769:98 у кількості 300 тн. загальною вартістю 279 000,00грн., у тому числі ПДВ 46 500 грн.

Відповідно до п. 2 Додатку умови поставки Товару «ОАО Маловисковское ХПП»згідно правил ИНКОТЕРМС-2000, поставка Товару здійснюється на складі «ОАО Маловисковское ХПП»(елеватор).

Згідно накладної від 09.12.2009 року № 28 на виконання умов Договору Позивачем було отримано від ПП «Протосс»ячмінь 3-го класу, відповідно ДСТУ - 3769:98 у кількості 300 тн. загальною вартістю 279 000,00 грн., у тому числі ПДВ 46 500,00грн.

Факт отримання Товару позивачем підтверджується складською квитанцією на зерно № 2474 від 09.12.2009 року (серія AT № 996581), відповідно до якої ВАТ «Маловисковське ХПП»було переоформлено за ПП «Протосс»на TOB «Агрофест-Україна» ячмінь 3-го класу у кількості 300 тн.

Відповідно до виписки з банківського рахунку від 11.12.2009 року позивач перерахував на користь ПП «Протосс»по умовам Договору за поставлений Товар грошові кошти у розмірі 279 000,00 грн.

На підставі Договору ПП «Протосс»було надано Позивачу податкову накладну № 1021 від

09.12.2009 року на загальну суму 279 000,00 грн., в тому числі ПДВ 46 500,00 грн.

Що стосується порушення позивачем п п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало в заниженні податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Серед іншого, валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

Відповідно до положень пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Агрофест-Україна»було проведено оплату на користь ПП «Протосс»на придбання Товару за Договором.

Отже, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат.

Отже, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про порушення ТОВ «Агрофест-Україна»пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки виконання умов укладеного договору сторонами оформлено актом виконаних робіт та податковими накладними та містить перелік виконаних робіт, передбачених умовами укладеного договору.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні ТОВ «Холдингова компанія «Агротехтрейд», суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27.07.2010 року між TOB «Агрофест-Україна»та TOB «Холдингова компанія «Агротехтрейд»був укладений договір № 27/07-006АФУ.

Відповідно до п.1.1 Договору1 TOB «Холдингова компанія «Агротехтрейд»зобов'язується передати, а позивач прийняти та оплатити зерно, в подальшому «Товар», в кількості, по номенклатурі, ціні, строкам та умовам поставки згідно даного Договору та додаткової угоди до нього.

У відповідності до умов Договору1 між позивачем та TOB «Холдингова компанія «Агротехтрейд»були укладені додатки на поставку Товару (ячмінь 3-го класу), що підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактури та податковими накладними.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд вважає помилковим висновки податкового органу щодо заниження сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Холдингова компанія «Агротехтрейд», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Таким чином, судом встановлено, що податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0009232303 та №9250002303 від 22.12.2011 року.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС № 0009232303 та №9250002303 від 22.12.2011 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій