Постанова

від 27.11.2012 по справі 5019/1314/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р. Справа № 5019/1314/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Петухов М.Г.

при секретарі Басюку Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Лівошко І.Є. - представника за довіреністю від 04.06.2012р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод", с.Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області

на рішення господарського суду Рівненської області

від 23.10.12 р. у справі № 5019/1314/12 (суддя Гудзенко Я.О. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індра Енерджі", м.Запоріжжя

до Відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод", с.Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області

про стягнення 365374 грн. 79 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 23.10.2012р. у справі №5019/1314/12 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Індра Енерджи" до Публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" про стягнення 334076,50 грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 330647 грн. 64 коп. основного боргу, 9651 грн. 51коп. пені, 3% річних у розмірі 1930 грн. 30 коп., 23145 грн. 34 коп. 7% штрафу, а також 7307грн. 50 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким зменшити розмін пені та штрафу на 50%.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:

- суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу на 50%, посилаючись на те, що тяжкий матеріальний стан однієї із сторін не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій;

- матеріалами справи не підтверджується завдання збитків позивачу невиконанням відповідачем зобов'язання по оплаті спожитого газу.

Позивач у письмовому відзиві №865 від 16.11.2012р. заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення господарського суду Рівненської області від 23.10.2012р. законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився.

27.11.2012р. на адресу суду від представника ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з участю 27.11.2012р. в судовому засіданні в Рівненському міському суді.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що відповідачем підстави перегляду оскарженого рішення викладені в апеляційній скарзі, неявка в засідання суду його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, а також те, що відповідно до ст.28 ГПК України керівник підприємства мав право направити для участі в судовому засіданні іншого представника, судова колегія відхилила останнє та розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2012 року між ТОВ "Індра Енерджі" (постачальник) та ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" (покупець) укладено договір №130004Р купівлі-продажу природного газу (далі - договір), згідно п.1.1 якого продавець зобов'язується передати покупцеві в період з травня 2012 року по 31 грудня 2012 року природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ постачальнику на умовах даного договору (а.с.8-9).

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що вартість переданого покупцеві природного газу за 1 тис. куб. м. газу без ПДВ складає 3568,97 грн., ПДВ (20%) - 713,79грн., всього з ПДВ - 4282,78 грн. за 1 тис. куб. м. газу.

Згідно п.5.2 договору загальна щомісячна вартість природного газу, що постачається згідно даного договору, буде визначена на підставі актів приймання-передачі за звітний місяць та ціни, що вказана в п.5.1 договору.

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ проводиться покупцем грошовими коштами в три етапи, а саме до 5, 15, 25 числа місяця постачання природного газу у розмірі, який розраховується на підставі запланованих місячних обсягів, визначених у п.2.1 договору, враховуючи корегування покупця, наданого у строки, зазначені у п.2.2 цього договору, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 3-го числа місяця, наступного за звітним.

01.06.2012р. сторонами підписана додаткова угода №1 до договору (а.с.10), згідно якої п.5.1 договору викладено в наступній редакції:

«з 1 червня 2012 року вартість переданого покупцеві природного газу за 1 тис. куб. м. газу без ПДВ складає 3563,88 грн., ПДВ (20%) - 712,78 грн., всього з ПДВ - 4276,66 грн. за 1 тис. куб. м. газу.»

02.06.2012 року сторонами підписано додаткову угоду №2 до договору (а.с.11), якою пункт 5.1 договору викладено в наступній редакції:

«з 1 червня 2012 року вартість переданого покупцеві природного газу за 1 тис. куб. м. газу без ПДВ складає 3575,10 грн., ПДВ (20%) - 715,02 грн., всього з ПДВ - 4290,12 грн. за 1 тис. куб. м. газу.»

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 630647,64 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання - передачі природного газу від 30.06.2012р. (а.с.13).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу вчасно не виконав, у зв'язку з чим 27.06.2012р. позивач направив йому лист №471 з вимогою сплатити наявну заборгованість в сумі 528668,43 грн. (а.с.15).

У відповіді №473 від 06.07.2012р. на вказаний лист відповідач запропонував графік погашення заборгованості за поставлений природний газ (а.с.16).

Листом №501 від 06.07.2012р. ТОВ "Індра Енерджі" погодило запропонований графік погашення заборгованості (а.с.17).

11.07.2012р. ТОВ "Індра Енерджі" повідомило ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" про припинення газопостачання у зв'язку з порушенням покупцем графіку погашення заборгованості (а.с.18).

Як свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки, всього відповідачем було сплачено за поставлений природний газ 300000,00 грн. (а.с.19-24).

За вказаних обставин, ТОВ "Індра Енерджі" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" 330647 грн. 64 коп. боргу, 571,48 грн. 3% річних, 2857,38 грн. пені (а.с.3-5).

Після порушення провадження у справі позивач подав до суд заяву №729 від 14.09.2012р. про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача 330647,64 грн. основного боргу, 1930,30 грн. 3% річних, 9651,51 грн. пені, 23145,34 грн. 7% штрафу (а.с.57-58).

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від 23.10.2012р. позов задоволено (а.с.108-112).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Приписами ч.1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормою ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів сплати заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 330647,64 грн. відповідач суду не надав, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 330647,64 грн. боргу правомірно задоволені судом першої інстанції.

З рішенням суду першої інстанції в цій частині відповідач також погодився та не оскаржує.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача 1930,30 грн. 3% річних за період з 04.07.2012р. по 14.09.2012р., а тому правильно задоволено судом першої інстанції у повному обсязі.

Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, що включає у себе його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п.6.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Як встановлено судом, розмір пені за період з 04.07.2012р. по 14.09.2012р. в сумі 9651,51грн., нарахованої позивачем з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, виконано згідно вимог чинного законодавства, а тому правильно задоволено судом першої інстанції у повному обсязі.

Приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 09.04.2012р. у справі №20/246-08, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу, нарахованого на суму боргу 330647,64 грн. в розмірі 23145,34 грн., є обґрунтованими та правильно задоволені судом першої інстанції.

Відповідач в апеляційній скарзі просить зменшити розмір штрафних санкцій на 50%, посилаючись на тяжкий матеріальний стан.

Частиною 3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст.233 ГК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За приписами п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Наведені відповідачем підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, тяжке фінансове становище та велика заборгованість перед іншими кредиторами, не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для зменшення штрафних санкцій, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Відповідно, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки.

Згідно ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не є підставою для скасування чи зміни оскарженого рішення.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду Рівненської області від 23.10.2012р. є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 23.10.2012р. у справі №5019/1314/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод", с.Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області - без задоволення.

2. Справу №5019/1314/12 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи,

2,3 - сторонам,

4 - в наряд.