Постанова

від 21.11.2012 по справі 08/5026/758/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2012 р. Справа№ 08/5026/758/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Кушковий О.М. - представник, дов. б/н 20.11.2012;

від відповідача: Бойко А.В. - представник, № 27 від 08.08.2012;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного підприємства "Метроавтотранс"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2012

у справі № 08/5026/758/2012 (суддя Кучеренко О.І.)

за позовом Приватного підприємства "Метроавтотранс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шполянський завод запасних частин - Метровагонмаш"

про стягнення 492 883,57 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2012, від 29.10.2012, та від 14.11.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 08/5026/758/2012 відкладався на 29.10.2012, 14.11.2012 та 19.11.2012, відповідно, а в судовому засіданні 19.11.2012 оголошено перерву до 21.11.2012.

Згідно із ст.ст. 69, 99 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги у справі № 08/5026/758/2012 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.07.2012 у справі № 08/5026/758/2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що, як встановлено судом, підставою виникнення господарських зобов'язань з перевезення вантажів та пасажирів є договір про надання транспортних послуг № 4/27т від 03.03.2010, який за своєю правовою природою відповідає визначенню договору про надання послуг (в даному випадку послуг з перевезення); у суму, на яку позивач посилається як на вартість надання транспортних послуг, також включені інші послуги та роботи, наприклад, за ремонт автомобіля та товарно-матеріальні цінності, тощо, які не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, оскільки не входять до предмету договору про надання транспортних послуг; після дослідження та уточнення позивачем, судом встановлено, що сума заборгованості за надані позивачем відповідачу транспортні послуги за 2010-2011рр. становить 430 915,29 грн., із чим погодились представники сторін у судовому засіданні; оскільки позивач просить стягнути заборгованість за послуги перевезення, надані протягом 2010-2011рр., а звернувся позивач із позовом до суду - 16.05.2012, то в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості, яка виникла до 16.11.2011, необхідно відмовити через пропуск позивачем позовної давності; як встановлено судом, заборгованість за 2011р. у відповідача відсутня, оскільки за надані послуги з перевезення на суму 3 478 788,83 грн. проведено оплату на суму 3 481 082,51 грн.; заперечення позивача щодо зарахування коштів, сплачених відповідачем за 2011р., в рахунок виконання наданих послуг за 2010р., не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до зазначеного відповідачем призначення платежу у платіжних документах, позивач не міг зарахувати сплачену суму за іншим рахунком.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2012 у справі № 08/5026/758/2012 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 430 915,29 грн.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

Як стверджує скаржник, судом не було забезпечено дотримання положень ст.ст.4, 4-2, 4-3 ГПК України.

В судовому засіданні подання відповідачем заяви № 25/07-1 від 25.06.2012 про застосування позовної давності до позовних вимог позивача, не обговорювалось, чим позивач був позбавлений права, передбаченого ст.22 ГПК України, давати усні та письмові докази, відповідно не вбачалось необхідності надання додаткової інформації та надання документального підтвердження щодо зміни напрямку судом розгляду справи по суті, а саме: згідно з додатковою угодою від 31.05.2010 сторони погодились внести зміни до договору № 4/27т, виклавши його у новій редакції; відповідно до якої передбачено, що розрахунок за надані послуги здійснюється за вимогою виконавця протягом одного місяця з дня отримання вимоги.

Скаржник посилається на те, що ним на адресу відповідача 11.02.2012 було направлено вимогу про оплату послуг, яка була отримана останнім 17.02.2012, однак заборгованість не була погашена. Враховуючи отримання відповідачем вимоги 17.02.2012, строк сплати заборгованості сплив 16.03.2012, тому позивачем не порушеного строк позовної давності, протягом якого перевізник може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

До апеляційної скарги скаржником додано копію додаткової угоди про внесення змін до договору про надання послуг № 4/27т від 03.03.2010 (в порядку п.1 ст.651 ЦК України) від 31.05.2010.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на надання судом першої інстанції позивачу можливості надавати усні та письмові пояснення щодо поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, однак до суду першої інстанції позивач не подав додаткову угоду від 31.05.2010 до договору № 4/27т; відповідач заперечує факт підписання ним додаткової угоди від 31.05.2010 та стверджує про те, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції додаткової угоди від 31.05.2010 не існувало, посилаючись на те, що колишній директор відповідача Шандрук М.А., який звільнений 19.12.2011, є засновником позивача; в позовній заяві та матеріалах справи позивач не посилається на додаткову угоду від 31.05.2010, також не посилався позивач і у процесі розгляду справи у суді першої інстанції; в апеляційній скарзі відсутня аргументація неможливості подання до суду першої інстанції додаткової угоди від 31.05.2010.

Відповідачем подано клопотання від 01.10.2012 про витребування у позивача оригіналу додаткової угоди від 31.05.2010 до договору № 4/27т.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 01.10.2012 зобов'язано позивача, зокрема, надати оригінал додаткової угоди від 31.05.2010 до договору № 4/27т.

У заяві від 25.10.2012 позивачем повідомлено про відсутність можливості виконати ухвалу суду.

Також у зазначеній заяві позивач ненадання додаткової угоди від 31.05.2010 до суду першої інстанції пояснює тим, що позиція позивача з питання подання заяви про застосування позовної давності судом не розглядалася.

Позивачем надано письмове спростування на відзив відповідача, у якому позивач, зокрема, вказує на наявність у позивача доказів про існування додаткової угоди від 31.05.2010.

До зазначеного письмового спростування позивачем надано копії письмових пояснень Шандрука М.А. та Вербівського В.О.

Відповідачем подано клопотання від 01.10.2012 про призначення судової експертизи документу: "Додаткова угода від 31.05.2010".

Згідно із ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.07.2012 позивачем до суду першої інстанції подано заяву про застосування строків позовної давності в порядку ч.3 ст.267 ЦК України.

31.07.2012 позивачем подано письмове заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно із протоколом судового засідання від 31.07.2012 у справі № 08/5026/758/2012, представника позивача було заслухано, у тому числі й щодо заперечення проти застосування строків позовної давності; на запитання суду присутні учасники заявили про відсутність потреби у витребуванні додаткових доказів від учасників провадження у справі та інших осіб.

Таким чином, матеріали справи свідчать про відсутність поважних причин для неподання позивачем копії додаткової угоди від 31.05.2010 до договору № 4/27т до суду першої інстанції, тому поданий позивачем додатковий доказ - копію додаткової угоди від 31.05.2010 до договору № 4/27т, апеляційною інстанцією не приймається відповідно до ст.101 ГПК України.

У зв'язку із зазначеним, клопотання відповідача про призначення судової експертизи задоволенню не підлягає.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмові заяви, пояснення, заперечення, документи, надані відповідно до ухвал апеляційного господарського суду, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подана до суду першої інстанція позовна заява про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 492 883,57 грн., який виник у зв'язку з тим, що за виконані роботи (послуги) відповідно до договору № 4/72т від 03.03.2010, відповідач частково розрахувався, внаслідок чого станом на 01.01.2011 заборгованість відповідача перед позивачем становила 423 217,20 грн. та заборгованість відповідача за 2011 рік склала 148 926,48 грн., загальна сума заборгованості склала суму в розмірі 572 143,68 грн.; в 2012р. відповідачем перераховано позивачу кошти у сумі 81 865,30 грн., внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 492 883,57 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 24.01.2012.

Згідно із п.2, п.п. 2.2 п.2 Статуту Приватного підприємства "Метроавтотранс", зареєстрованого 17.09.2009 за реєстраційним № 10201050001005714, до основних видів діяльності підприємства відноситься, зокрема, здійснення внутрішньодержавних та міжнародних перевезень пасажирів автомобілями, перевезень вантажів вантажними автомобілями, перевезення пасажирів службовими автомобілями робітників до місця роботи за договорами підприємств, організацій, надання транспортно-експедиторських послуг, технічне обслуговування та ремонт автомобілів; здійснення торгово-закупівельної діяльності; здійснення іншого виду діяльності, не забороненої законодавством України, в тому числі прямо не передбаченої даним Статутом.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.03.2010 між сторонами укладено договір про надання послуг № 4/27т, згідно з п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач, за договором виконавець, зобов'язується своїм автотранспортом за завданням відповідача, за договором замовника, протягом визначеного в договорі строку, надавати за плату наступні послуги: перевезення пасажирів та перевезення вантажів, а відповідач зобов'язується оплачувати надані послуги.

В п.п. 1.2, 1.3 договору № 4/27т погоджено умови про те, що детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим договором, визначається у завданні (замовленні) відповідача; автомобілі позивача для виконання умов договору надаються відповідачу з водієм в робочі дні тижня, в робочий час, цілодобово за попереднім замовленням, для пересування на території України та за кордон.

Згідно з п.3.3 договору № 4/27т здавання послуг позивачем та приймання їх результатів відповідачем оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3-х робочих днів після фактичного надання послуг.

Відповідно до позовної заяви, позовні вимоги позивача грунтуються на обставинах неналежного виконання відповідачем договору № 4/27т, що полягають у неповній оплаті відповідачем послуг наданих позивачем та прийнятих відповідачем згідно із актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними представниками сторін та скріпленими відбитками печаток, за 2010р.: №№, ШМ 00000: 19, 48, 65, 80, 78, 79, 71, 74, 84, 85, 86, 88, 90, 89, 94, 93, 95, 98, 99, 101, 102, 100 та за 2011р. - №№, ШМ 00000: 3, 5, 6, 7, 11, 12, 13, 17, 18, 19, 22, 25, 24, 12, 13, 17, 18, 19, 22, 25, 24, 23, 26, 29, 28, 30, 31, 38, 39, 36, 37, 40, 41, 43, 45, 54, 50, 51, 53, 52, 46, 57, 58, 59, 61, 62, 63, 66, 65, 71, 69, 70, 68, 72.

12.07.2012 позивачем на виконання ухвали суду першої інстанції від 15.06.2012 надано до матеріалів справи розгорнутий розрахунок заборгованості, відповідно до якого борг відповідача перед позивачем станом на 24.01.2012 становить суму 448 211,38 грн. (а.с. 109, 3т.).

В оскаржуваному рішенні зазначено, що, як стверджував відповідач, із чим погодився позивач, позивачем не були враховані суми, сплачені відповідачем та одержані позивачем, за надані транспортні послуги, які здійснені відповідачем 09.02.2012 на суму 10 000,00 грн. та 10.02.2012 на суму 7 396,09 грн., таким чином сума заборгованості за надані відповідачем послуги становить 430 915,29 грн. (448 311,38 - 17 396,09 грн.).

Однак, із зазначеною сумою 430 915,29 грн. апеляційна інстанція не погоджується, тому що, як свідчить зміст наданого позивачем уточненого розрахунку, до нього позивачем включено суму вартості послуг, наданих за актом № -0000016 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2011 на суму 28 820,75 грн., однак, позовні вимоги із стягнення суми вартості виконаних робіт, наданих послуг за цим актом у позовній заяві не пред'явлені.

Апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за послуги, надані у 2011р.

Отже, є обґрунтованими позовні вимоги про стягнення суми 402 094,54 грн. (430 915,29 - 28 820,75) основного боргу за виконані роботи, надані послуги протягом 2010р.

Оскільки у матеріалах справи відсутні рахунки, які виставлялись позивачем відповідачу за спірний період 2010-2011р.р. на оплату наданих позивачем послуг, про які вказано в актах, перелічених у позовній заяві, та копії таких рахунків не були надані й в апеляційній інстанції, то є підстави вважати, що дати зазначених у призначенні платежів рахунків відповідають датам, складених сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), адже іншого сторонами не доведено.

До матеріалів справи позивачем надано копії замовлень відповідача, наданих протягом 2010-2011р.р., на виконання позивачем робіт по наданню автомобільних послуг; про надання послуг по автотранспорту для господарських потреб підприємства; копії витягів із особового рахунку позивача про здійснення відповідачем платежів, видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) номери яких зазначені у позовній заяві позивача; рахунків-фактур №№ ШМ-0000123 від 30.11.2011, ШМ-0000133 від 26.12.2011, ШМ-0000132 від 12.12.2011, ШМ-0000129 від 30.12.2011, накладних CMR, подорожніх листів, товарно-транспортних накладних та реєстр подорожніх листів.

26.07.2012 відповідачем подана до суду першої інстанції заява про застосування строків позовної давності у порядку ч.3 ст. 267 ЦК України до позовних вимог позивача, з посиланням на норму ч.5 ст. 315 ГК України, п.168 Постанови Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 № 401 "Про Статут автомобільного транспорту УРСР", у зв'язку з чим відповідач просив відмовити в позові повністю.

Згідно з ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п.3.1 договору № 4/27т від 03.03.2010 сторони погодили умову про те, що розрахунок за надані послуги проводиться не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним, шляхом перерахування цих коштів на поточний рахунок позивача.

Позивачем 11.02.2012 пред'явлено відповідачу претензію з вимогою сплатити суму 492 883,57 грн. - плати за надані послуги згідно із укладеним сторонами договором № 4/27т, яка залишена без задоволення.

Як вбачається із змісту складених сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), у цих актах зазначено найменування робіт, послуг, без посилання на первинні документи, які свідчать про виконання таких робіт, надання послуг, що унеможливлює встановлення того, до якого виду відноситься зобов'язання, яке виникло у відповідача внаслідок прийняття виконаної позивачем роботи, наданої послуги, вказаної у конкретному акті.

Статтею 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч.1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 ст. 396 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами; суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі; допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 307 ГК України за договором перевезення одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства; вантажовідправники і перевізники у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі; залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори, зокрема, річний - на автомобільному транспорті; порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Зазначені положення також відповідають нормам ст. 909 ЦК України.

Статтею 910 ЦК України встановлено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його перевезення; укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідного квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Зазначеній нормі ЦК України відповідають положення ст. 76 Статуту автомобільного транспорту Української РСР.

Відповідно до ст. 34 Статуту автомобільного транспорту Української РСР на підставі плану перевезень вантажів автотранспортні підприємства або організації укладають з вантажовідправниками або з вантажоодержувачами річні договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з п.п. 3.1 п.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказами Мінтрансу України від 14.10.97 № 363 та від 23.03.98 № 90, договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - замовники); примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений у додатку 1.

Відповідно до п.1 та п.п. 1.1 п.1 додатку 1 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні "Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні" предмет договору; замовник зобов'язується надавати для перевезення вантажі, а Перевізник приймати їх обсягом ___ тис. т та ___ тис. ткм за номенклатурою і по кварталах, обумовлених цим договором (згідно з додатком 1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Отже, предмет договору, передбачений у договорі про надання послуг № 4/27т, не відповідає предмету договору, визначеному в ст. 307 ГК України та в Примірному договорі про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні, також ані предмет договору, ані юридичний статус сторін за договором № 4/27т не відповідають положенням ст. 910 ЦК України та ст. 76 Статуту автомобільного транспорту Української РСР.

При цьому слід вказати, що правове значення довгострокового договору перевезення вантажу полягає у тому, що він є підставою для укладення так званого основного договору перевезення, але у будь-якому разі, перевага на боці останнього, оскільки довгостроковий договір не породжує прав та обов'язків сторін щодо перевезення певної партії вантажу. Отже, довгостроковий договір спрямований на організацію вантажних перевезень, його можна визначити організаційно-правовим договором, за умовами якого перевезення певної партії вантажу здійснюється відповідно до договору перевезення вантажу, укладеного на його підставі.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 14.11.2012 у справі № 08/5026/758/2012 було витребувано у позивача та відповідача копії усіх рахунків-фактур та товарно-транспортних накладних.

Позивач у письмовому поясненні від 16.11.2012 повідомив про відсутність у нього рахунків-фактур та товарно-транспортних накладних у зв'язку із невидачею їх, як первинних бухгалтерських документів, які знаходились на зберіганні, на умовах оренди, у приміщенні відповідача; складання позивачем подорожніх листів, які надані до матеріалів справи.

16.11.2012 позивачем надано копії наявних у нього товарно-транспортних накладних, дорожніх листів.

Відповідач у письмовому поясненні від 15.11.2012 повідомив про те, що колишній генеральний директор відповідача Шандрук М.А., який є засновником позивача, та був звільнений з цієї посади 19.12.2011, більшу частину документів не передав новому генеральному директору відповідача, тому відповідач позбавлений можливості надати копії усіх рахунків-фактур та товарно-транспортних накладних.

Згідно з п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, із змінами, дорожній лист, - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу; подорожній лист, - це первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та виконаної роботи.

Отже, дорожній лист та подорожній лист не свідчать про укладення договору перевезення вантажу відповідно до ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України, а є лише підтвердженням періоду роботи автомобіля, розміру витрат, пов'язаних безпосередньо з роботою автомобіля.

Позивачем надані транспортні накладні до актів №№ ШМ-00000: 48, 65 за 2010р. та №№ ШМ-00000: 43, 46, 52, 53, 51, 54, 50, 58, 57, 59, 61, 63, 62, 65, 66, 68, 70, 69, 71, 72 за 2011р.

На підтвердження надання послуг за актом № ШМ-0000048 від 30.04.2010 на суму 4 856,44 грн. та за актом ШМ-0000065 від 19.05.2010 на суму 4 841,76 грн. позивачем надано CMR,CMR №№ 0096874, 0096872, 0096871, із яких вбачається, що відповідач є відправником, позивач - перевізником, а ТОВ "Метровагонмаш", ТОВ "Митищенський машинобудівний завод" РФ - одержувачами.

Згідно із ст. 4 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), Женева, 19.05.1956 (далі - Конвенція) договір перевезення встановлюється накладною.

Відповідно до п.1, пп. с) пп. 1, 2, 3 ст. 32 Конвенції право вчинення позову, який може бути пред'явленим відносно перевезення, виконаного із застосуванням Конвенції, погашається давністю в один рік; давність починає спливати: після спливу трьохмісячного строку від дня укладення договору перевезення; пред'явлення претензії у письмовій формі зупиняє сплив давності до того дня, коли транспортер у письмовій формі відхилив претензію із поверненням доданих до неї документів; під умовою дотримання постанов у наведеному пункті 2, умови зупинення спливу давності, як і умови переривання спливу давності, визначаються законом, який застосовується судом, розглядаючим справу.

Отже, Конвенцією не встановлено строків давності за позовами перевізника до відправника.

Згідно з ч. 6 ст. 315 ГК України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР позови автотранспортних підприємств та організацій до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів можуть бути пред'явлені протягом 6 місяців; зазначений строк відраховується, крім позовів про стягнення штрафу, - від дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення позову.

Згідно із ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Оскільки підстави для пред'явлення позову у частині стягнення вартості здійсненого позивачем перевезення за CMR,CMR №№ 0096874, 0096872, 0096871 згідно із актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за №№ ШМ-0000048, ШМ-0000065 настала, не пізніше 19.05.2010, а позов подано до суду першої інстанції 16.05.2012, то з позовом у цій частині позивач звернувся після спливу позовної давності.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із матеріалів справи не вбачається наявності поважних причин для пропущення позовної давності.

Таким чином, у задоволенні позову в частині стягнення суми 9 698,20 грн. у позові належить відмовити через сплив позовної давності.

Позивачем було надано суду копії товарно-транспортних накладних за 2011р., проте, як підтверджено матеріалами справи, надані позивачем послуги в 2011р. відповідачем оплачені.

Крім того слід вказати, що частину товарно-транспортних накладних за 2011р. позивачем надано не відповідно до марок та номерів автомобілів, зазначених в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), у зв'язку із чим такі накладні не стосуються послуг, наданих за вказаними актами.

Щодо позову про стягнення суми основного боргу в розмірі 392 396,34 грн., то матеріалами справи не доведено того, що на цю суму в 2010р. позивачем були надані послуги саме з перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України, оскільки відповідні транспортні накладні, які є підтвердженням укладення договору перевезення згідно з ч.2 ст. 307 ГК України та ч.3 ст. 909 ЦК України, у матеріалах справи відсутні та сторонами не надані, хоча статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, якщо законодавством встановлено, що доказами здійснення перевезення вантажів за договором перевезення автомобільним транспортом є товарно-транспортна накладна, то інший документ не може бути належним доказом укладення сторонами саме договору перевезення.

Зазначене узгоджується із судовою практикою, про що свідчать постанови Вищого господарського суду України у справах № 11/5026/2696/2011 від 24.04.2012, № 11/5026/2611/2011 від 26.04.2012, № 05/5026/2643/2011 від 26.04.2012.

Нормами законодавства передбачено існування й інших відносин, пов'язаних з перевезенням. Зокрема, в ч.4 ст. 306 ГК України передбачено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Визначення змісту договору транспортного експедирування закріплено в ст. 316 ГК України та в ст. 929 ЦК України.

Щодо тих вимог, які не грунтуються на виконанні договору перевезення вантажу, яким є товарно-транспортна накладна, а стосуються послуг, робіт, які є лише пов'язаними із перевезеннями вантажів або пов'язані із наданням інших транспортних послуг, то нормами законодавства не передбачено скороченої позовної давності. Отже, до позовних вимог про стягнення 392 396,34 грн. основного боргу підлягає застосуванню загальна позовна давність, встановлена ст. 257 ЦК України, тривалістю три роки, яка позивачем не пропущена.

Із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у всьому їх розмірі грунтуються на виконанні договору перевезення, апеляційна інстанція не погоджується, як із таким, що не відповідає матеріалам справи.

Із вимогами апеляційної скарги апеляційна інстанція погоджується частково, у частині вимог про стягнення 392 396,34 грн., а в решті вимог апеляційна скарга є такою, що не грунтується на матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Черкаської області від 31.07.2012 у справі № 08/5026/758/2012 скасувати повністю і прийняти нове рішення.

2. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шполянський завод запасних частин - Метровагонмаш" (20600, м. Шпола, вул. Леніна, 138; код ЄДРПОУ 36037040) на користь Приватного підприємства "Метроавтотранс" (20600, м. Шпола, вул. Леніна, 136, кв. 50; код ЄДРПОУ 36037082) 392 396,34 грн. основного боргу, 7 847,93 грн. судового збору.

3. В решті частини позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шполянський завод запасних частин - Метровагонмаш" (20600, м. Шпола, вул. Леніна, 138; код ЄДРПОУ 36037040) на користь Приватного підприємства "Метроавтотранс" (20600, м. Шпола, вул. Леніна, 136, кв. 50; код ЄДРПОУ 36037082) 3 923,96 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

6. Справу № 08/5026/758/2012 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.