Постанова

від 05.09.2012 по справі 2а-6890/12/0170/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2012 р. (16 год. 31 хв.) Справа №2а-6890/12/0170/19

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., секретар судового засідання Устінова І. В., за участю представника позивача Біда В.А., представника відповідача - Жукової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз-Плюс"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз-Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від № 0001922204 від 19.06.2012р. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 2321/22-3/33581185 від 08.06.2012р., яки були покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України. Зокрема, позивач стверджує, що висновки акту перевірки про недодержання вимог ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при визначенні податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Олекан» та заниження податку на додану вартість за вересень 2011р. на суму 56000,00 грн. є безпідставними, адже контрагент ТОВ «Олекан» на час укладення угоди був платником податку на додану вартість, усі дані, що заносились до податкової декларації та відображались у податковій звітності, базуються виключно на підставі договору, первинних та інших документах, що складались з дотриманням законодавства України.

Представник позивача у судовому засіданні на позовних вимогах наполягав, з підстав викладених у позовній заяві та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову. Обґрунтованість своєї позиції виклав у письмових запереченнях на позов (а.с. 92-93).

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши думку представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі у зв'язку з прийняттям такого повідомлення -рішення.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз-Плюс" є юридичною особою, яка зареєстрована 02.06.2005 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 45-46), та статутом (а.с. 50-63).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз-Плюс" взято на облік платника податків 16.06.2005р. за реєстраційним номером 1207 (а.с. 48) та є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 100345642 від 29.07.2011р. (а.с. 47).

Таким чином, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз-Плюс" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З 31.05.2012р. тривалістю 5 робочих днів згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, наказом «Про проведення позапланової невиїзної перевірки» № 955 від 30.05.2012р., повідомлення № 213/10/22-3 від 30.05.2012р., була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Сімбіоз-Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Олекан» (код ЄДРПОУ 36946292), за результатами якої складено акт перевірки № 2321/22-3/33581185 від 08.06.2012р. (а.с.10-18).

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- п.1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 668 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при визначенні податкового кредиту, у зв'язку з чим підлягає зменшенню податковий кредит, який задекларований ТОВ "Сімбіоз-Плюс", за період вересень 2011р. по взаємовідносинам з ТОВ "Олекан" на суму 56000,0 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 56000,0 грн., в тому числі за вересень 2011р. на суму 56000,0 грн.

Висновки даного акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення № 0001922204 від 19.06.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 56000 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 14000 грн.

Перевіряючи правомірність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.

Як слідує з акту перевірки, відповідач дійшов до наведеного вище висновку по взаємовідносинам, які позивач мав у перевіреному періоді - вересні 2011р. з контрагентом - ТОВ "Олекан" у зв'язку з тим, що згідно акту перевірки ТОВ «Олекан» № 12/22/40/36946292 від 29.03.2012р., отриманого від Шевченківського району м. Києва, про неможливість проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Олекан» (код ЄДРПОУ 36946292) з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок ТОВ «Олекан» сформовано податковий кредит за період вересень 2011р. встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ "Олекан", а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності; та встановлена нікчемність взаємовідносин підприємства у вересні 2011р. з усіма контрагентами. З цих підстав, податкова накладна, що складена ТОВ «Олекан» не може бути прийнята до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ «Сімбіоз-Плюс» суми ПДВ у розмірі 56000,0 грн. в бухгалтерському та податковому обліку.

Суд з вказаними висновками відповідача не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 19.11.2011р. між ТОВ «Олекан» (Постачальник) та ТОВ «Сімбіоз-Плюс» (Покупець) був укладений договір постачання, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник в порядку та на умовах, визначених в договорі, зобов'язується поставити товар Покупцю, а Покупець в порядку та на умовах, визначених в договорі, зобов'язується прийняти його та відповідно до рахунку-фактури (а.с. 72-73).

Фактичне здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується видатною накладною від 19.09.2011р. № РН-000320 на поставку постачальником ТОВ «Олекан» одержувачу ТОВ «Сімбіоз-Плюс» пневмонагнетателя Сом у кількості 1 шт. вартістю без ПДВ 149425,83 грн., лінії по виробництву пенополистерола у кількості 1 шт. вартістю без ПДВ 130574,17 грн., разом без ПДВ 280000,00 грн., ПДВ 56000,00 грн., всього з ПДВ 336000,00 грн. (а.с. 74), податковою накладною, виписаною ТОВ «Олекан», № 44 від 19.09.2011р. на загальну суму з ПДВ 336000,00 грн. в т.ч. ПДВ 56000,00 грн. (а.с.75), актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 20.09.2012р. (а.с. 7-79).

Оплата придбаного у ТОВ «Олекан» товару була здійснена позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 138 від 14.10.2011р. на загальну суму 336000,00 грн. з призначенням платежу по рахунку № 1 від 14.10.2011р. за обладнання в т.ч. ПДВ 20% - 56000,00 грн. (а.с. 80).

При цьому, як було встановлено перевіркою та не заперечувалось позивачем по суті, до складу податкового кредиту за вересень 2011р. по контрагенту - ТОВ «Олекан» віднесено ПДВ у розмірі 56000,00 грн.

Судом встановлено, що податкова накладна № 44 від 19.09.2011р. містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010р, а саме: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що "первинні документи"- це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду документи, з яких податкова накладна № 44 від 19.09.2011р. досліджена відповідачем при перевірці, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги та заниження податку на додану вартість у вересні 2011р. на суму 56000,00 грн., оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів.

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 даного Кодексу визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Як слідує з матеріалів справи, ТОВ «Олекан» під час виписки вищевказаної податкової накладної було зареєстровано як платник ПДВ, а його свідоцтво ПДВ, відповідно до акту перевірки, було анульовано тільки 25.01.2012р., тобто після виписки податкової накладної № 44 від 19.09.2011р.

Таким чином, судом встановлено, що спірна сума податку на додану вартість в розмірі 56000,00 грн. підтверджується податковою накладною, складеною ТОВ «Олекан», який станом на дату складання податкової накладної був зареєстрований як платник ПДВ.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Олекан» договору про надання послуг на підставі п.1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 668 ЦК України.

При цьому суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаного договору про надання послуг, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що ДПІ в м. Сімферополі АР Крим належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ТОВ «Олекан» правочину на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Будь-яких даних та доказів нікчемності угоди між ТОВ «Сімбіоз-Плюс» та ТОВ «Олекан», по якій відповідач зменшив позивачу податок з ПДВ за вересень 2011р. на суму 56000,00 грн., відповідачем не зазначено.

Суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що договір про постачання від 19.09.2011р., укладений між позивачем та ТОВ «Олекан» у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків на данні акту перевірки ТОВ «Олекан» № 12/22/40/36946292 від 29.03.2012р., отриманого від Шевченківського району м. Києва, про неможливість проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Олекан» (код ЄДРПОУ 36946292) з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок ТОВ «Олекан» сформовано податковий кредит за період вересень 2011р., згідно із яким встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ "Олекан", а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Відомості про контрагента позивача, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд вважає, що відсутність у податковій звітності ТОВ «Олекан» відомостей про основні фонди та трудові ресурси не є беззаперечним доказом неможливості ТОВ «Олекан» здійснювати господарські операції з надання обумовлених договором послуг, адже робочі активи та транспортні засоби могли залучатись, зокрема, на умовах підряду та оренди.

Крім того, суд вважає, що перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було зменшено податок з ПДВ на суму 56000,00 грн. у вересні 2011р., а тому збільшення позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0001922204 від 19.06.2012р., суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 56000 грн. суперечить податковому законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах, а тому і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14000 грн. є безпідставним.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю, в зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим № 0001922204 від 19.06.2012р. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 700,00 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено платіжним дорученням від 25.06.2012р. № 403.

Під час судового засідання, яке відбулось 05.09.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 10.09.2012 року.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим № 0001922204 від 19.06.2012р.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімбіоз-Плюс» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Долгорукоковська, б. 4, ЄДРПОУ 33581185) судовий збір в розмірі 700,00 грн. з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.