Ухвала

від 25.02.2013 по справі 2а-6890/12/0170/19

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6890/12/0170/19

25.02.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Мунтян О.І. ,

Іщенко Г.М.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз Плюс" - Сохань Артем Вікторович, довіреність № 29 від 22.02.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи № 2а-6890/12/0170/19 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кузнякова С.Ю. ) від 05.09.12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз Плюс" (вул. Долгоруківська, 4, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.2012 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз Плюс" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим № 0001922204 від 19.06.2012р.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімбіоз-Плюс» судовий збір в розмірі 700,00 грн. з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.12 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.2012 року без змін.

Представник відповідача у судове засіданні не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права. Заявник апеляційної скарги, вважає зміст і висновки акту позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Сімбіоз-Плюс" відповідними діючому законодавству, а податкова накладна , що складена ТОВ "Олекан", не може бути прийнята до уваги як первинний документ оскільки актом перевірки ТОВ "Олекан" №12/22-40/36946292 від 29.03.2012 року встановлена нікчемність взаємовідносин у вересні 2011 року з усіма контрагентами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз-Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від №0001922204 від 19.06.2012р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз-Плюс" є юридичною особою, яке зареєстровано 02.06.2005 року згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 45-46), та статутом (а.с. 50-63).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімбіоз-Плюс" взято на облік платника податків 16.06.2005р. за реєстраційним номером 1207 (а.с. 48) та є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 100345642 від 29.07.2011р. (а.с. 47).

Посадовими особами відповідача з 31.05.2012р. тривалістю 5 робочих днів проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Сімбіоз-Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Олекан» (код ЄДРПОУ 36946292), за результатами якої складено акт перевірки №2321/22-3/33581185 від 08.06.2012р. (а.с.10-18).

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- п.1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 668 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при визначенні податкового кредиту, у зв'язку з чим підлягає зменшенню податковий кредит, який задекларований ТОВ "Сімбіоз-Плюс", за період вересень 2011р. по взаємовідносинам з ТОВ "Олекан" на суму 56000,0 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 56000,0 грн., в тому числі за вересень 2011р. на суму 56000,0 грн.

Висновки даного акту перевірки покладені в основу податкового повідомлення-рішення №0001922204 від 19.06.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 56000 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 14000 грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідач дійшов до наведеного вище висновку по взаємовідносинам, які позивач мав у перевіреному періоді - вересні 2011р. з контрагентом - ТОВ "Олекан" у зв'язку з тим, що згідно акту перевірки ТОВ «Олекан» № 12/22/40/36946292 від 29.03.2012р., отриманого від Шевченківського району м. Києва, про неможливість проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Олекан» (код ЄДРПОУ 36946292) з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок ТОВ «Олекан» сформовано податковий кредит за період вересень 2011р. встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ "Олекан" та встановлена нікчемність взаємовідносин підприємства у вересні 2011р. з усіма контрагентами. З цих підстав, податкова накладна, що складена ТОВ «Олекан» не може бути прийнята до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ «Сімбіоз-Плюс» суми ПДВ у розмірі 56000,0 грн. в бухгалтерському та податковому обліку.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

19.11.2011р. між ТОВ «Олекан» (Постачальник) та ТОВ «Сімбіоз-Плюс» (Покупець) укладений договір постачання. Фактичне здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується видатною накладною від 19.09.2011р. № РН-000320 всього з ПДВ на 336000,00 грн. (а.с. 74), податковою накладною, виписаною ТОВ «Олекан», № 44 від 19.09.2011р. на загальну суму з ПДВ 336000,00 грн. в т.ч. ПДВ 56000,00 грн. (а.с.75), актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 20.09.2012р. (а.с.7-79). Оплата придбаного товару позивачем підтверджується платіжним дорученням № 138 від 14.10.2011р. на загальну суму 336000,00 грн. з призначенням платежу по рахунку № 1 від 14.10.2011р. за обладнання в т.ч. ПДВ 20% - 56000,00 грн. (а.с. 80).

Встановлено, що податкова накладна №44 від 19.09.2011р. містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України №969 від 21.12.2010р.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року №88 передбачає, що "первинні документи" - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судовою колегією досліджено надані позивачем документи, зокрема податкову накладну №44 від 19.09.2011р. (а.с.75) у зв'язку з чим вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року №969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом.184.5 ст.185 ПК України передбачено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

ТОВ «Олекан» під час виписки вищевказаної податкової накладної було зареєстровано як платник ПДВ, а його свідоцтво ПДВ, відповідно до акту перевірки, його анульовано тільки 25.01.2012р., тобто після виписки податкової накладної №44 від 19.09.2011р.

Таким чином, спірна сума податку на додану вартість в розмірі 56000,00 грн. підтверджується податковою накладною, складеною ТОВ «Олекан», який станом на дату складання податкової накладної був зареєстрований як платник ПДВ.

Також безпідставними є висновки відповідача, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Олекан» договору про надання послуг на підставі п.1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 668 ЦК України, виходячи з наступного.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, податковим органом неправомірно зменшено податок з ПДВ на суму 56000,00 грн. у вересні 2011р., а тому збільшення позивачу податковим повідомленням-рішенням №0001922204 від 19.06.2012р., суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 56000 грн. суперечить податковому законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах, а тому і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14000 грн. є безпідставним.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.2012 року по справі № 2а-6890/12/0170/19 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 березня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко