Постанова

від 27.11.2012 по справі 2/037-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р. Справа № 2/037-12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. -головуючого,

Євсікова О.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Хенкель Баутехнік (Україна)"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2012 року

у справі № 2/037-12

господарського суду Київської області

за позовом Приватного підприємства "Комплект -Про"

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Хенкель Баутехнік (Україна)"

про стягнення 360117,99 грн.

за участю представників

позивача -Похваленко О.В.

відповідача -Корчагін М.П.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Комплект-Про" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Хенкель Баутехнік (Україна)" про стягнення 360117,99 грн. компенсації вартості товарів за період з травня по жовтень 2011 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року (суддя Конюх О.В.) у справі №2/037-12, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2012 року (судді: Пантелієнко В.О., Доманська М.Л., Верховець А.А.) позовні вимоги приватного підприємства "Комплект -Про" задоволено у повному обсязі. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Хенкель Баутехнік (Україна)" 360117,99 грн. заборгованості та 7202,36 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Хенкель Баутехнік (Україна)" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити приватному підприємству "Комплект-Про" у задоволенні позову в повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.01.2011р. між ПП „Комплект-Про" і ТОВзІІ „Хенкель Баутехнік (Україна)" укладено Дистриб'юторський договір № 109/01, відповідно до умов якого ТОВзІІ"Хенкель Баутехнік (Україна)"(постачальник) зобов'язується передати у власність ПП "Комплект-Про"(покупець) продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснювати оплату його вартості.

Сторони погодили, що асортимент, кількість, ціна та терміни постачання встановлюються постачальником у підтвердженні замовлення покупця, яке оформлюється на затвердженому бланку постачальника та надсилаються електронною поштою (пункти 5.1, 5.2 Договору). Ціна у Специфікації зазначається без урахування знижок. Знижки можуть застосовуватись постачальником як постійно, так і одноразово. Ціна товару, що враховує застосовані постачальником знижки, відображається у накладній. Покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, зазначеною у накладній (пункти 8.1, 8.2 Договору).

Відповідно до положень п.8.4., 8.5. договору постачальник має право, але не зобов'язаний, надавати додаткові одноразові знижки покупцю. Розмір таких знижок визначається постачальником на власний розсуд та не потребує додаткового узгодження з покупцем.

Згідно з п.9.3. договору сторони погоджуються з тим, що постачальник має право, але не зобов'язаний, після поставки партії товарів та здійснення покупцем оплати за товар, здійснювати зміну суми компенсації їх вартості у бік зменшення. У цьому випадку Сторони здійснюють відповідні перерахунки, керуючись вимогами Додатку №3 до Договору.

За змістом додатку №3 до договору від 02.01.2011р. № 109/01 сторони домовились про наступне:

1.) Постачальник має право, але не зобов'язаний після поставки партії товарів та здійснення покупцем оплати за товар здійснювати зміну компенсації їх вартості у бік зменшення. 3.) Зменшення суми компенсації здійснюється кожні два місяці. 4.) Зменшення суми компенсації здійснюється виключно постачальником та погоджується з покупцем в окремому протоколі, що надсилається на адресу покупця, і містить порядок розрахунку зменшення суми компенсації, перелік накладних, що мають бути перераховані та порядок оплати зміни суми компенсації на рахунок покупця. 5.) Постачальник надсилає протокол покупцю не пізніше двадцяти робочих днів з дня закінчення двох відповідних календарних місяців. Протягом наступних двадцяти календарних днів покупець надсилає належним чином заповнені протоколи в двох примірниках) на адресу постачальника. Претензії за розрахованим постачальником змінам суми компенсації за товар покупець може надіслати постачальнику в письмовій формі протягом п'ятнадцяти календарних днів з дати отримання повідомлення постачальника. Пізніше надіслані претензії покупця постачальником не розглядаються.

Предметом спору у даній справі є вимоги ПП "Комплект -Про" про стягнення з відповідача компенсації вартості у сторону зменшення поставленого відповідачем товару.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір за правовою природою є договором поставки, за яким згідно частин 1 та 2 ст.712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Задовольняючи позовні вимоги ПП "Комплект-Про" суди дійшли висновку, що ТОВзІІ "Хенкель Баутехнік (Україна)", реалізуючи своє виключне право на надання знижки, прийняло відповідне рішення та надіслало пропозиції позивачу про зміну умов договору шляхом зменшення ціни отриманого та оплаченого покупцем товару, які містили всі необхідні умови та свідчили про намір відповідача вважати себе зобов'язаним у разі їх прийняття позивачем. При цьому, оскільки договір №109/01 було укладено у простій письмовій формі, місцевий та апеляційний господарські суди застосували до спірних правовідносин норми п.1 ч.1 ст.208, ст.654, ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, на підставі чого дійшли висновку про укладення між позивачем та відповідачем додаткової угоди до договору про зменшення ціни шляхом обміну документами.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені вище висновки помилковими та не погоджується з ними, оскільки вони здійснені внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, відповідно до додатку №3 договору продавець наділений правом зменшити суму компенсації сплачену ПП "Комплект-Про" за поставлений товар. При цьому, порядок розрахунку зменшення суми компенсації, перелік накладних, що мають бути перераховані та порядок оплати зміни суми компенсації вартості товарів погоджується сторонами в окремому протоколі, що надсилається на адресу покупця.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач отримав за допомогою електронної пошти бланки протоколів від 10.07.2011р. №41 за травень-червень 2011р. на суму 108623,62 грн., від 11.09.2011р. №41 за травень-серпень 2011р. на суму 140051,29 грн., від 13.11.2011р. №100 за вересень-жовтень 2011р. на суму 111433,08 грн. та направив їх відповідачу підписані та скріплені печатками. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сторонами укладено додаткову угоду до дистриб'юторського договору №109/01 про зміну ціни отриманого та оплаченого позивачем товару за травень-жовтень 2011 року на суму 360117,99 грн., а відтак, ТОВзІІ "Хенкель Баутехнік (Україна)" взяло на себе зобов'язання з повернення відповідної суми ПП "Комплект -Про".

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. При цьому, з аналізу положень чинного в Україні законодавства вбачається, що пропозиція укласти договір є правочином, так само як і акцепт, а тому і акцепт і оферта мають свідчити про вираження волі та відповідати вимогам ст. 202 Цивільного кодексу України. Водночас, пропозиція укласти договір має відповідати вимогам ст. 641 Цивільного кодексу України.

Зазначені положення кореспондуються також з приписами ст.181 Господарського кодексу України, якою визначено, що проект договору може бути запропонований будь-якою зы сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Тобто, пропозиція укласти договір повинна містити всі істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття іншою особою, крім того, оферта повинна бути адресована конкретній особі.

Застосувавши ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій помилково вважали додаткову угоду про зміну ціни договору №109/01 укладеною, оскільки правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Проте, наявні у матеріалах справи спірні протоколи підписані лише позивачем та направлені на адресу відповідача, що свідчить про вчинення оферти щодо укладення додаткової угоди про зменшення ціни придбаного товару саме ПП "Комплект-Про", що суперечить умовам укладеного між сторонами договору.

Крім того, як вірно зазначено заявником касаційної скарги, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. З наявного у матеріалах справи статуту відповідача вбачається, що єдиною уповноваженою особою ТОВзІІ "Хенкель Баутехнік (Україна)" на підписання такого роду договорів є генеральний директор товариства. Натомість, матеріали справи не містять інформації про надання останнім своїх повноважень Євгенії Соломасі, яка здійснила відправку електронного листа позивачу. При цьому, оскільки в протоколах зазначена посада, прізвище, ім'я та по-батькові Генерального директора відповідача, який підписував основний договір та уповноважений на підписання додаткових угод до нього, позивач не міг не знати про особу, уповноважену вчиняти відповідні правочини від імені ТОВзІІ "Хенкель Баутехнік (Україна)".

Статтею 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Проте, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про схвалення ТОВзІІ "Хенкель Баутехнік (Україна)" зазначеного вище правочину, а відтак відсутні правові підстави вважати укладеною спірну додаткову угоду до дистриб'юторського договору №109/01 про компенсацію вартості придбаного позивачем товару у бік зменшення.

З урахуванням зазначеного, висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що додаткова угода до договору №109/01 є укладеною слід вважати необґрунтованими та такими, що здійснені внаслідок неправильного тлумачення та застосування норм матеріального права.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що обов'язковими складовими позову є визначення його предмету та підстав. Зазначаючи в якості підстави позову, порушення відповідачем ст.ст. 173-174,193,197 Господарського кодексу України та ст.ст.526,610,629 Цивільного кодексу України, ПП "Комплект-Про" не врахувало, що зобов'язання, які виникли на підставі договору №109/01 є виконаними належним чином та у повному обсязі. А відтак, правовою підставою для звернення до суду з відповідним позовом повинні були бути положення ст.1212 Цивільного кодексу України, якими, визначено підстави повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Проте, суди попередніх інстанцій також не надали належної оцінки зазначеним обставинам, що призвело до порушення норм процесуального права.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

В силу вищенаведених порушень судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2012 року та рішення господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення, яким слід відмовити приватному підприємству "Комплект-Про" у задоволенні позову повністю.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Хенкель Баутехнік (Україна)" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2012 року та рішення господарського суду Київської області від 20 червня 2012 року зі справи №2/037-12 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Відмовити приватному підприємству "Комплект-Про" у задоволенні позову.

5. Стягнути з приватного підприємства "Комплект-Про" на користь товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Хенкель Баутехнік (Україна)" 3601,18 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги та 3601,18 грн. - за подання апеляційної скарги.

6. Доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя І. А Плюшко

Судді О. О. Євсіков

С. С. Самусенко