Постанова

від 27.11.2012 по справі 5008/188/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р. Справа № 5008/188/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. -головуючого, Євсікова О.О., Самусенко С.С.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2012 року у справі№ 5008/188/2012 господарського судуЗакарпатської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Шаян" доПриватного підприємства "ЛІТ" простягнення 90 112 грн. 12 коп. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.05.2012 (суддя Кадар Й.Й.) позовні вимоги ТОВ "ШАЯН" до ПП "ЛІТ" про стягнення 90 112, 12 грн. задоволено, стягнуто з ПП "ЛІТ" 90 112,12 грн., в тому числі 59 543,72 грн. основного боргу (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог), 20 863,12 грн. штрафу, 3 159,57 грн. пені, 6 545,71 грн. відсотків від простроченої суми та судові витрати. Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності вимог з посиланням на ст.ст.526, 530, 615, 625, 629 ЦК України та ст.ст.193, 216 ГК України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 (судді: Хабіб М.І. -головуючий, Зварич О.В., Данко Л.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПП "ЛІТ" 86 729,55 грн., в тому числі 59 303,72 грн. основного боргу, 17 791,12 грн. штрафу, 3 136,54 грн. пені, 6 498,17 грн. річних та судовий збір. В решті позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції не погодився із стягненням суми за надання транспортних послуг, посилаючись при цьому на п.5.2 договору, відповідно до якого поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу продавця, а також з розрахунком пені, відсотків та штрафу. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доставка товару продавцем покупцеві договором не передбачена, як і не передбачена оплата покупцем вартості такої доставки, а тому позивач безпідставно включив в загальну суму боргу вартість транспортних послуг на суму 240 грн. Також суд здійснив перерахунок пені та відсотків без врахування коштів за транспортні послуги. Апеляційна інстанція дійшла висновку, що у зв'язку зі сплатою під час розгляду справи в суді першої інстанції 10000 грн. борг зменшився, що потягло за собою перерахунок штрафу.

У касаційній скарзі ТОВ "Шаян" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. При цьому скаржник посилається на те, що апеляційний господарський суд помилково не застосував ст.ст. 217, 218 Господарського кодексу України та ст. 207 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.11.2012 у справі № 5008/188/2012 порушено касаційне провадження.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 26.11.2012 для розгляду справи №5008/188/2012 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Плюшко І.А., судді Євсіков О.О., Самусенко С.С. (доповідач).

З дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ШАЯН" (продавцем) та Приватним підприємством "ЛІТ" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу № ВП127/2011.

Суди дослідили умови договору.

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити будівельні, оздоблювані матеріали, металопрокат та інструмент (далі товар), на умовах даного договору.

Згідно п.4.2 договору оплата вартості товару здійснюється в безготівковому порядку на поточний рахунок продавця або ж внесенням готівкових коштів в касу продавця. Пунктом 4.3 договору передбачено, що покупцю надається право на відтермінування оплати вартості поставленого товару на строк 20 календарних днів з дня його відвантаження. Днем відвантаження вважається день оформлення видаткової накладної.

У відповідності до п.4.4 договору у випадку прострочення покупцем оплати товару на прострочену суму нараховуються 32 % річних за кожен день прострочення від дня коли товар мав бути оплачений до дня його фактичної оплати.

У випадку порушення строку оплати товару, визначеного п.4.3 договору, покупець сплачує за вимогою та на користь продавця штраф у розмірі 30 % від суми боргу, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повної сплати такої заборгованості (п.6.2 договору).

Судами встановлено, що за видатковими накладними позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 69 303,72 грн. В загальну вартість товару (листів, арматури тощо) включена вартість його порізки. Крім того, судами встановлено, що за актами надання послуг № ЦБ 7882 від 14.10.2011 та № ЦБ 8249 від 26.10.2011 позивач надав відповідачу транспортні послуги на загальну суму 240 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не оплатив товар у встановлений строк, у зв'язку з чим позивач звернувся з претензією №543 від 20.12.2011 про сплату заборгованості, яка залишена без реагування.

До прийняття рішення у даній справі відповідач частково сплатив заборгованість в сумі 10 000 грн. за товар, поставлений в 2011 році, у зв'язку з чим позивач зменшив свої позовні вимоги про стягнення боргу на цю суму.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки апеляційного господарського суду помилковими з огляду на наступне.

Встановивши, що на виконання умов договору купівлі-продажу позивач поставив товар на загальну суму 69 303,72 грн., який відповідач оплатив лише в квітні 2012 і частково в сумі 10 000 грн., та застосувавши до спірних правовідносин норми ст.ст. 525, 530, 691, 692 Цивільного кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій правомірно стягнули з відповідача суму боргу - 59 303,72 грн.

Апеляційний господарський суд відмовив у стягненні 240 грн. вартості транспортних послуг за поставку товару, посилаючись на п.5.2 договору, відповідно до якого поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу продавця.

Однак, судом апеляційної інстанції не враховано, що згідно п.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів п.1 ст.181 Господарського кодексу України.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно з підписаними сторонами актами надання послуг № ЦБ 7882 від 14.10.2011 та № ЦБ 8249 від 26.10.2011 позивач надав відповідачу транспортні послуги на загальну суму 240 грн. в рамках даного договору. З огляду на це суд першої інстанції правомірно врахував спірні кошти в суму боргу, оскільки шляхом складання актів надання послуг, які підписано обома сторонами договору, сторони досягли згоди про зміну умови договору про поставку товару. Разом з тим, слід звернути увагу, що пунктом 1.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з господарським судом першої інстанції про те, що кошти за транспортні послуги повинні бути стягнуті з відповідача за вищевказаними актами як борг за договором.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів господарських санкцій за частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено згідно ч.1 ст.230 ГК України штраф та пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня встановлено ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.232 ГК України.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що за порушення строку оплати товару договором передбачено сплату штрафу у розмірі 30 % від суми боргу, а також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повної сплати такої заборгованості.

Тому апеляційним господарським судом було помилково здійснено перерахунок пені відповідно з суми боргу без врахування суми за транспортні послуги у розмірі 240 грн.

Також, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з висновками апеляційного господарського суду з приводу того, що штраф, передбачений п.6.2 договору, повинен стягуватись у розмірі 17 791,12грн. ( 30% від 59 303,72 грн.).

Суди встановили, що на момент звернення позивача до суду у відповідача існувала заборгованість за товар у розмірі 69 543,72 грн., від якої позивач обрахував суму штрафу, яка становить 30% від заявленої суми боргу 20863,12 грн., і не зменшував останню.

З огляду на вищевикладене колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд допустив неправильне застосування норм ст.231 Господарського кодексу України, п.6.2 договору щодо розміру штрафних санкцій.

За таких обставин висновок апеляційного господарського суду, за яким частково відмовлено у задоволенні позовних вимог, є помилковим.

Матеріали справи свідчать, що господарський суд першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надав їм правильну юридичну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, в зв'язку з чим постанова Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Закарпатської області від 23.05.2012 залишається без змін.

За таких обставин, касаційна інстанція згідно п.11 ч.2 ст. 111 11 ГПК України здійснює новий розподіл судових витрат, які в даному випадку відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Шаян" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 у справі № 5008/188/2012 скасувати.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 23.05.2012 у справі №5008/188/2012 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "ЛІТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян" судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 804,75 грн. (вісімсот чотири гривні сімдесят п'ять копійок).

Доручити господарському суду Закарпатської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя І. Плюшко

Судді: О. Євсіков

С. Самусенко