Постанова

від 27.11.2012 по справі 2270/4947/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/4947/12

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкоивч А.І.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгира Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Коваль Інна Ігорівна

відповідач (апелянт) : Кравчук Лілія Володимирівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Кам'янець-Подільська об'єднана державна податкова інспекція Хмельницької області звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року задоволено адміністративний позов Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, а саме визнано недійсним договір №01/09/19 від 01.09.2009 року між ТОВ "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія", ідентифікаційний код 32605833 на користь Державного бюджету України кошти одержані за недійсним договором №01/09/19 від 01.09.2009 року між ТОВ "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія".

В апеляційних скаргах відповідачі просять скасувати вказану постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні подання. Скаржники зазначають, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин вимоги законодавства України та положення ст. 159 КАС України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційних скарг та просила залишити їх без задоволення.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд її задовольнити.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" уповноваженого представника в судове засідання не надіслала, причини неявки суду невідомі, хоча відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи. Колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності представника товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційних скарг у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, а постанова Хмельницького окружного адміністративного суду зміні, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Кам'янець-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією Хмельницької області проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" з питань дослідження правових відносин з ВАТ "Мега-Захід" та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" за період з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року.

За наслідками перевірки складено акт №2613/234/34422333 від 30.11.2010 року "Про результати невиїздної документальної перевірки ТОВ "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" (ЄДРПОУ 34422333), з питань дослідження правових відносин з ВАТ "Мега-Захід" (ЄДРПОУ 34217272) та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" (ЄДРПОУ 32605833) за період з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року". В акті вказано, що в ході проведення перевірки встановлено, що операції по взаємовідносинах ТОВ "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" з ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" не мали реального характеру, оскільки товар не перевозився, фактично перевіркою встановлено лише документування по регістрах бухгалтерського обліку. Підприємством не підтверджено належними документами придбання сільгосппродукції від ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" на суму 1112760 гривень.

Колегією суддів встановлено, що 01.09.2009 року між ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" та ТОВ "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" укладено договір постачання № 01/09/19 сільськогосподарської продукції, однак не вказано якої саме. В договорі також відсутні ініціали та прізвище директора покупця та не відомо ким він підписаний взагалі.

За даним договором ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" зобов'язується передати сільськогосподарську продукцію, а саме сорго та вико, у власність ТОВ "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод".

Також, в ході проведеної перевірки встановлено, що на виконання умов договору поставки від 01.09.2009 року розрахунки між суб'єктами господарювання за отриманий товар (виконані роботи) проводились у безготівковій формі.

Колегією суддів також досліджено показання свідків, допитаних в суді першої інстанції, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 які повністю підтвердили покази дані ними на досудовому слідстві (протоколи допиту свідка від 01.02.2011 року і від 11.03.2011 року), а саме факту, що у 2010 році ТОВ "Кам"янець-Подільський комбікормовий завод" не працював та не споживав електроенергії і відповідно не виробляв продукції (комбікорму), суд вважає це належними доказами, які підтверджують висновок податкового органу про недійсність (фіктивність) правочину №01/09/19 від 01.09.2009 року між ТОВ "Кам"янець-Подільський комбікормовий завод" та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія".

Щодо постанови Хмельницького міськрайонного суду від 22.03.2011 року, про скасування постанови про порушення кримінальної справи, відносно директора ТОВ "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та головного бухгалтера підприємства по факту ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину передбаченого ч.3 ст.212 КК України, колегія суддів вважає, що вона не спростовує вищенаведений висновок суду, адже у ній тільки зроблений висновок, що акт перевірки податкового органу не набрав законної сили.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України основою недійсної правочину є недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 статей 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою особою.

Згідно із статтею 228 ЦК, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з п. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Слід відмітити, що Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч. 1 ст. 207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно зі ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Тлумачення такої категорії як "суперечність інтересам держави і суспільства" міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України "Про власність"), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, та як наслідок - застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України основою недійсного правочину є недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 статей 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою особою.

Згідно із статтею 228 ЦК, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Слід відмітити, що Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч. 1 ст. 207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно зі ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Тлумачення такої категорії як "суперечність інтересам держави і суспільства" міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України "Про власність"), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, та як наслідок - застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір №01/09/19 від 01.09.2009 року між ТОВ "Кам"янець-Подільський комбікормовий завод" та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" є фіктивним, адже є тільки факт перерахування коштів ТОВ "Кам"янець-Подільський комбікормовий завод" за сільгоспродукцію ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія", що підтверджуються сторони в свої поясненнях, яка не поставлялась останнім (сорго, вико) і тому відповідно не вироблявся комбікорм. Умисел двох сторін на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, стверджується: безпідставному формуванні податкового кредиту та заниженні бази оподаткування податком на додану вартість, яка підлягає сплаті у бюджет ТОВ "Кам"янець-Подільський комбікормовий завод" - 185460 гривень ПДВ та інших наслідків, які повинен встановити податковий орган і відповідно відреагувати на факти встановлені судом; відсутністю претензій ТОВ "Кам"янець-Подільський комбікормовий завод" до ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" за не поставку сільгоспродукції і неповернення останньою коштів за невиконання договору, відображенням цієї операції по бухгалтерському обліку двома сторонами угоди, наслідком чого є намір ухилення від сплати податків, що безумовно суперечить інтересам держави і суспільства.

Сумнівність цієї господарської операції вбачається не тільки у відсутності доказів її реального виконання, а й з інших доказів в їх сукупності.

Пунктом 24 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Колегія суддів вважає за потрібне відмітити, що дана правова позиція відмічена в листі Вищого адміністративного суду від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Заявниками апеляційних скарг не надано судовій колегії належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції, у зв'язку з чим, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Проте колегія суддів вважає за потрібне відмітити, що судом першої інстанції не вирішено питання відшкодування коштів в порядку передбаченому ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, що в подальшому призведе до проблем з виконання даного рішення.

Так в 3 абзаці постанови суд першої інстанції вказав, що потрібно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія", ідентифікаційний код 32605833 на користь Державного бюджету України кошти одержані за недійсним договором №01/09/19 від 01.09.2009 року між ТОВ "Кам"янець-Подільський комбікормовий завод" та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія". Не вказавши при цьому конкретних сум, як цього просив позивач, а тому колегія суддів вважає за потрібне змінити дану постанову в цій частині.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року підлягає зміні, а апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод" та товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" про визнання договору недійсним та стягнення коштів, - змінити.

Викласти абзац 3 резолютивної частини постанови у наступній редакції:

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" кошти в сумі 2225520 грн. в тому числі 1112760 грн. до державного бюджету та 1112760 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янець-Подільський комбікормовий завод".

В іншій частини постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 03.12.12.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.