Постанова

від 29.11.2012 по справі 2а/0570/15476/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2012 р. Справа № 2а/0570/15476/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Лазарєва В.В.

при секретарі Бобирь Г.Г.

за участю:

представника позивача Лига І.С.,

представника відповідача Глаткого Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області до відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання здійснити усі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» щодо повного та фактичного виконання виконавчих документів стосовно ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И В:

Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області (далі - УПФ) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції (далі - ВДВС) про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання здійснити усі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» щодо повного та фактичного виконання виконавчих документів стосовно ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у провадженні відповідача знаходяться виконавчі провадження №№ 23852069, 25189107 з примусового виконання постанови № 62, виданої УПФ 25.11.2010 про стягнення штрафу з ОСОБА_3 у розмірі 850,00 грн. 19.01.2011 відкрито виконавче провадження ВП № 23852069, 14.03.2011 відкрито виконавче провадження ВП № 25189107.

Відповідно до протоколу ознайомлення зі станом реалізації виконавчого провадження від 08.11.2012 позивачем встановлено, що державним виконавцем у порушення ст. ст. 11, 27, 30, 32 Закону України «Про виконавче провадження» не проведені всі заходи примусового виконання вищевказаного виконавчого документа.

Просив визнати бездіяльність ВДВС, при виконанні вищевказаного виконавчого документу, незаконною та зобов'язати останнього здійснити усі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» щодо повного та фактичного виконання виконавчих документів стосовно ОСОБА_3

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав заперечення на позовну заяву в яких зазначив, що при виконанні постанови № 62, виданої УПФ 25.11.2010 про стягнення штрафу з ОСОБА_3 відповідачем були вжиті всі, передбачені законом, заходи примусового виконання.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (надалі Закон) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

19.01.2011 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № 23852069 з примусового виконання постанови № 62, виданої УПФ 25.11.2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь УПФ штрафу у розмірі 425,00 грн. (а.с. 22).

14.03.2011 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції було відкрите виконавче провадження ВП № 25189107 з примусового виконання постанови № 62, виданої УПФ 25.11.2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь УПФ штрафу у розмірі 425,00 грн. (а.с. 23).

13.07.2011 вищевказані виконавчі провадження були приєднанні до виконавчого провадження ВП № 27568259 (а.с. 38).

З моменту відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем були проведені наступні виконавчі дії.

04.03.2011 відповідачем надіслано запит до ВРЕР м. Харцизька з метою отримання інформації про наявність зареєстрованих транспортних засобів, належних на праві власності боржникові (а.с. 24).

13.07.2011 відповідачем надіслано запит до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку з метою отримання інформації про місце праці або існуючих джерел доходів, наявності відкритих рахунків та вкладів у будь-яких кредитно-фінансових установах, що зареєстровані за ОСОБА_3 (а.с. 25).

Згідно відповіді Державної податкової інспекції у м. Харцизьку № 14011 від 25.07.2011, інспекція повідомляє, що місце отримання доходу ОСОБА_3 у 2011 році КП «Зугресводоканал-1», м. Зугрес (а.с. 26).

14.07.2011 відповідач звернувся до суду із поданням, в якому просив заборонити боржнику - ОСОБА_3 виїзд за межі України (а.с. 27).

18.07.2011 Харцизьким міським судом Донецької області постановлено ухвалу про заборону виїзду за межі України ОСОБА_3 (а.с. 28).

01.12.2012 відповідачем надіслано запит до КП «Харцизьке бюро технічної інвентаризації» з метою отримання інформації про наявність зареєстрованого нерухомого майна, належного на праві власності боржникові (а.с. 29).

Згідно відповіді КП «Харцизьке БТІ», в боржника - ОСОБА_3 відсутнє будь-яке нерухоме майно, що належить останньому на праві приватної власності (а.с. 30).

Тієї ж дати відповідачем знов надіслано запит до ВРЕР м. Харцизька з метою отримання інформації про наявність зареєстрованих транспортних засобів, належних на праві власності боржникові (а.с. 29).

02.12.2011 відповідачем надіслано запит до Управління Держкомзему м. Харцизька з метою отримання інформації про наявність зареєстрованих земельних ділянок, належних на праві власності боржникові (а.с. 31).

06.12.2011 Управління Держкомзему м. Харцизька повідомило відповідача про відсутність відомостей щодо наявності земель в боржника - ОСОБА_3 (а.с. 32).

02.12.2011 відповідачем вдруге надіслано запит до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку з метою отримання інформації про місце праці або існуючих джерел доходів, наявності відкритих рахунків та вкладів у будь-яких кредитно-фінансових установах, що зареєстровані за ОСОБА_3 (а.с. 31).

Також, боржник - ОСОБА_3 неодноразово викликалася до ВДВС для сплати заборгованості за вищевказаними виконавчими документами, про що свідчать відповідні виклики-повідомлення державного виконавця (а.с. 33, 34, 35). Боржник за викликом до виконавчої служби не з'явився.

13.11.2012, з метою перевірки майнового стану боржника, державним виконавцем був здійснений вихід за адресою боржника, а саме АДРЕСА_1. У відповідності до акту державного виконавця від 13.11.2012, боржник - ОСОБА_3 була відсутня за місце мешкання (а.с. 36).

Також, 28.11.2012 державним виконавцем знов був здійснений вихід за адресою мешкання боржника, що вказана у виконавчому документі, про що складено відповідний акт (а.с. 37). Згідно вказаного акту державним виконавцем встановлено, що боржник не проживає за вказаною адресою.

Суд вважає, що з боку відповідача, при виконанні виконавчого документа - постанови № 62, виданої УПФ 25.11.2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь УПФ штрафу у розмірі 850,00 грн., відсутня бездіяльність з огляду на наступне.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 606) у відповідності до преамбули якого цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512) та іншими нормативно - правовими актами.

Статтею 1 Закону № 606 встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статей 6, 11 Закону № 606, п. 2.1. Інструкції № 512 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із ст. 25 Закону № 606, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ст. 27 Закону № 606, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною 2 ст. 30 Закону № 606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

У відповідності до ст. 32 Закону № 606 заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно із ст. 52 Закону № 606, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

У відповідності до ч. 1 ст. 55 Закону № 606, державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Зазначені особи зобов'язані подати на запит державного виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває в них, та майно чи кошти, які вони мають передати боржнику.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що після надходження від зазначених осіб відомостей про наявність майна боржника державний виконавець описує таке майно, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. У разі якщо особа, у якої перебуває майно боржника, перешкоджає державному виконавцю в його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку.

Згідно із п. 1.5. Інструкції № 512 під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При виконанні в примусовому порядку виконавчих документів про стягнення сум коштів, що перевищують три мінімальні розміри заробітної плати, державний виконавець у першу чергу перевіряє наявність коштів на рахунках боржника шляхом направлення відповідних запитів, а також перевіряє майновий стан боржника (п. 7.2. Інструкції № 512).

Як вже було зазначено вище, відповідачем при проведенні виконавчих дій за виконавчими провадженнями №№ 23852069, 25189107 з примусового виконання постанови № 62, виданої УПФ 25.11.2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь УПФ штрафу були вчинені наступні заходи примусового виконання: направлені відповідні запити до обліково-реєстраційних установ; неодноразово здійснювалися виходи за місцем проживання боржника; здійсненні виклики боржника до виконавчої служби; прийняті захоти щодо заборони виїзду боржника за межі України.

Отже, на протязі всього часу виконання постанови № 62, виданої УПФ 25.11.2010 про стягнення з ОСОБА_3 штрафу відповідачем постійно вживалися передбачені Законом заходи примусового виконання рішення.

Посилання позивача, як на ознаку протиправної бездіяльності відповідача, на той факт, що останнім був порушений, передбачений ч. 2 ст. 30 Закону № 606, шестимісячний строк для проведення виконавчих дій, суд вважає необґрунтованими, оскільки пропуск такого строку ніяк не свідчить про бездіяльність державної виконавчої служби при виконанні вищезазначеного виконавчого документа.

Визначений ж законом шестимісячний строк встановлює термін в межах якого державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення, зі спливом якого не закінчується строк для даного виду стягнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд вважає, що докази, надані відповідачем у якості заперечень проти позову, є належними доказами у справі, адже вони містять вичерпну інформацію, яка об'єктивно спростовує обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.

З огляду на те, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про протиправну бездіяльність з боку відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції та порушення прав чи інтересів Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області при примусового виконання постанови № 62, виданої УПФ 25.11.2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь УПФ штрафу у розмірі 850,00 грн. (ВП № 23852069, ВП № 25189107), підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області до відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання здійснити усі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» щодо повного та фактичного виконання виконавчих документів стосовно ОСОБА_3 - відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини 29 листопада 2012 року.

Постанова виготовлена у повному обсязі 03 грудня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Лазарєв В.В.