Рішення

від 29.11.2012 по справі 5004/1279/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2012 р. Справа № 5004/1279/12

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді -Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання -Череватий Богдан Любомирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк»до приватного підприємства «Ірома»та товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Парк»про визнання недійсним договору уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03.2012 р.

За участю представників сторін:

від позивача: Шимко О.В. - представник (дов. № 3024-19 від 23.10.2012 р.)

від відповідача (ТОВ «Сіті-Парк»): Олексюк Анатолій Леонтійович - представник за дов. б/н від 20.09.12 р.

від відповідача (ПП «Ірома»): Олексюк Анатолій Леонтійович - представник за дов. б/н від 20.04.12 р.

В судовому засіданні 28.11.2012 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: ПАТ «Західінкомбанк» звернулось в господарський суд Волинської області з позовною заявою до ПП «Ірома», ТзОВ «Сіті-Парк»про визнання недійсним договору уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03.2012 р.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 12.10.2012 р. справу призначено до розгляду.

23.10.2012 р. від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та просить суд у задоволенні позову відмовити.

14.11.2012 р. представник позивача подав клопотання про призначення технічної експертизи документу -договору уступки боргу (цесії) від 20.03.2012 р. на вирішення якої поставити запитання:

- чи виконаний підпис на документі у той час, яким датовано даний документ?

- чи нанесений відтиск печатки у той час, яким датований документ?

- чи виготовлений даний документ у той час, яким датований?

Розгляд клопотання про призначення технічної експертизи документу -договору уступки боргу (цесії) було відкладено до наступного судового засідання.

26.11.2012 р. на адресу суду від відповідачів надійшли пояснення з приводу клопотання про призначення технічної експертизи документу -договору уступки боргу (цесії).

В поясненнях представник відповідачів зазначає, що клопотання позивача про призначення експертизи є безпідставним та просить суд відмовити у його задоволенні.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити клопотання про призначення експертизи та позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові.

Представник відповідачів заперечив стосовно призначення експертизи та просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовив в задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи документу - договору уступки боргу (цесії) від 20.03.2012 р., оскільки обставини які просить представник позивача встановити за допомогою експертизи не мають жодного значення для правильного вирішення спору, а на думку суду дії позивача спричиняють затягування розгляду справи.

Крім того, відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Тому, немає підстав визначати за допомогою експертизи чи виконаний підпис на документі у той час, яким датовано даний документ, чи нанесений відтиск печатки у той час, яким датований документ, та чи виготовлений даний документ у той час, яким датований.

На виконання вимог ухвали представник відповідачів надав для огляду в судовому засідання договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти від 20.05.2011 р. та докази виплати коштів по даному договору для долучення до матеріалів справи.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Західінкомбанк»звернулось до господарського суду Волинської області з позовною заявою до ПП «Ірома», ТзОВ «Сіті-Парк»про визнання недійсним договору уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03.2012 р.

Позов мотивувало тим, що 01.04.2009 р. між МП «Ірома»(правонаступник - МП «Інкомсервіс») та КБ «Західінкомбанк»ТзОВ (правонаступник - ПАТ «Західінкомбанк») було укладено договір оренди об'єкта нерухомості у м. Львові, вул. Шолом-Алейхем, 11 (договір оренди).

Як стверджує позивач, 20.05.2011 р. власником орендованого приміщення стало ТзОВ «Сіті-Парк»у зв'язку з укладенням договору про передачу адміністративного будинку № 11 по вул. Шолом-Алейхем у м. Львові у власність останнього під виплату ренти, а 13.09.2009 р. йому стало відомо про існування договору уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03.2012 р., який укладений між ТзОВ «Сіті-Парк»та ПП «Ірома».

Позивач вважає, що укладення договору уступки вимоги прямо порушує його права та законні інтереси. Адже, відбулася передача зобов'язання всупереч вимогам, додержання яких є необхідним для чинності та дійсності правочинів.

На підставі наведеного та у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України просить суд визнати недійсним договір уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03.2012 р. укладений між між ТзОВ «Сіті-Парк»та ПП «Ірома».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.04.2009 р. між МП «Ірома»(правонаступник - ПП «Ірома») та КБ «Західінкомбанк»ТзОВ (правонаступник - ПАТ «Західінкомбанк») було укладено договір оренди об'єкта нерухомості у м. Львові, вул. Шолом-Алейхем, 11 (договір оренди) (а.с.8-9).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець (відповідач-1) зобов'язується передати орендареві (позивач), а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування частину нежилого адміністративного будинку.

20.05.2011 р. власником орендованого приміщення стало ТзОВ «Сіті-Парк»у зв'язку з укладенням договору про передачу адміністративного будинку № 11 по вул. Шолом-Алейхем у м. Львові у власність останнього під виплату ренти.

20.03.2012 р. між ТзОВ «Сіті-Парк»та ПП «Ірома»було укладено договір уступки вимоги боргу (цесії) (а.с.7).

Згідно п. 1 договору, первісний кредитор (ТзОВ «Сіті-Парк») передав, а новий кредитор (ПП «Ірома») прийняв на себе право вимоги першого і став кредитором по боргових зобов'язаннях ПАТ «Західінкомбанк»щодо сплати орендної плати за використання приміщень загальною площею 465,4 мІ розташованих на першому поверсі нежитлового будинку по вул. Шолом-Алейхем у м. Львові починаючи з 16.03.2011 р. до 01.12.2011 р. Одночасно, ТзОВ «Сіті-Парк»відступає попередньому власнику приміщення ПП «Ірома»як їх орендодавцю право на стягнення з банку на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки в розмірі подвійної орендної плати за час неповернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди - з 01.12.2011 р. до 16.03.2012 р.

25.09.2012 р. між ТзОВ «Сіті-Парк»та ПП «Ірома»було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору уступки вимоги боргу (цесії) (а.с.62-63).

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що твердження позивача є безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно з додатковою угодою до договору цесії новий власник займаних та використовуваних ПАТ «Західінкомбанк»приміщень (ТзОВ «Сіті-парк») відступив попередньому власнику (ПП «Ірома») право вимоги не заборгованості по орендній платі, як зазначалось в договорі від 20.03.2012 року, а сплати неустойки за неповернення приміщень після припинення дії договору оренди в чітко визначеній сумі-486 415,58 грн.

Крім того, в додатковій угоді вказані реквізити договору оренди приміщень, дати його укладення та припинення, періоду часу за який новий власник відступав попередньому право вимоги стягнення з банку неустойки (дата набуття ним права власності на об'єкт оренди-20.05.2011 р. та до дати примусового звільнення банком приміщень - 15.03.2012 р.).

Відповідно до ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі , якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як вбачається із матеріалів справи, договір оренди об'єкта нерухомості у м. Львові по вул. Шолом-Алейхема припинив свою дію 30.07.2010 р. Відповідно, неустойка за неповернення об'єкту оренди в розмірі подвійної орендної плати нараховувалась відповідачу не з дати вказаного в договорі закінчення строку оренди - 01.12.2011 року, а з 09.08.2010 року - вказаної в повідомленні власника приміщень про дострокове припинення договору від 30.07.2010 р. дати повернення цих приміщень.

Факт припинення договору оренди вищевказаних приміщень року носить преюдиціальний характер та повторному доведенню не підлягає, так як він встановлений судовими рішеннями у справі № 5015/1505/11 за позовом ПП «Ірома»до ПАТ «Західінкомбанк»про усунення порушень прав власника. Зазначені рішення вступили в законну силу та знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст.761 ЦК України, наймодавцем є власник майна. Отже, з набуттям ТзОВ «Сіті-парк»права власності на приміщення по вул. Шолом-Алейхема, 11 в м. Львові до товариства перейшли від попереднього власника і всі права щодо цих приміщень, включаючи і право заміни попереднього власника як наймодавця в існуючому на цей час відповідно до закону зобов'язанні про стягнення з банку неустойки за неповернення приміщень.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. (Роз'яснення, Вищий арбітражний суд, від 12.03.1999, № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але котрі відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід звернути увагу також і на те, що відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст.11 ЦК України. Відповідно ж до ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки (зобов'язання), окрім підстав, визначених в ч.2 цієї статті, можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства тобто закону. Таким законом в даному випадку і є ч.2 ст.785 ЦК України, яка у випадку неповернення наймачем (орендодавцем) об'єкту найму (оренди) після припинення договору надає наймодавцю (орендодавцю) право вимоги від наймача сплати неустойки за весь час затримки в розмірі подвійної орендної плати. Це зобов'язання ґрунтується не на договорі, оскільки, право стягнення неустойки - з одного боку та зобов'язання щодо її сплати - з іншого, виникає внаслідок визначеної законодавцем події (неповернення орендованого майна) після припинення договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 512. ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до приписів ст.ст. 514, 515, ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 203 ЦК України, зокрема, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як визначає ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами, іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, позивач повинен довести усі умови, необхідні для визнання недійсним договору, зазначити обставини які б могли виступити для визнання договору недійсним та вказати на порушення законодавства, які вчинили сторони при укладенні договору уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03.2012 р.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач не надав жодних доказів про умови, які б потягли за собою розірвання даного договору та не довів.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що при укладенні оспорюваного позивачем договору, сторонами повною мірою були дотримані вимоги законодавства, які встановлюють умови та порядок заміни кредитора у зобов'язанні. Зміст угоди відповідає вимогам закону. Сторонами в повному обсязі додержано встановленої законодавством форми угоди, тому у позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, на підставі ст.ст. 4, 6, 10-11, 203, 204, 215, 627, 509, 785, 512-515 Цивільного кодексу України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк»(пр-т. Перемоги, 15, м. Луцьк, Волинської області, код ЄДРПОУ 19233095) до приватного підприємства «Ірома»(пр-т. Перемоги, 15, м. Луцьк, Волинської області, код ЄДРПОУ 20124052) та товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Парк»(пр-т. Соборності, 6/29, м. Луцьк, Волинської області, код ЄДРПОУ 37610790) про визнання недійсним договору уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03.2012 р. відмовити .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Суддя І. О. Гарбар

Повний текст рішення

складено та підписано

29.11.12