Постанова

від 15.01.2013 по справі 5004/1279/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. Справа № 5004/1279/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Саврій В.А. ,

суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Яковлєв Д.В. ,

без участі представників сторін:

від позивача - Матринник О.В.;

від відповідача 1 - Олексюк А.А.;

від відповідача 2 - Олексюк А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Позивача - Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на рішення господарського суду Волинської

області від 28.11.2012р. у справі №5004/1279/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк»

до 1. Приватного підприємства «Ірома»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-парк»

про визнання недійсним договору уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03.2012р.,-

До початку судового засідання, розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 14.01.2013р. у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Мельника О.В. здійcнено зміну складу колегії суддів, окрім заміни головуючого у справі №5004/1279/12. Визначено склад колегії: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Саврій В.А., суддя Савченко Г.І.(арк.справи 125).

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.11.2012р. у справі №5004/1279/ 12 (суддя Гарбар І.О.) відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» (надалі в тексті - Банк) до Приватного підприємства «Ірома» (надалі в тексті - ПП «Ірома») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Парк» (надалі в тексті - ТзОВ «СітіПарк») про визнання недійсним укладеного відповідачами 20.03.2012р. договору уступки вимоги боргу (цесії).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, при укладенні оспорюваного Позивачем договору, сторонами повною мірою були дотримані вимоги законодавства, які встановлюють умови та порядок заміни кредитора у зобов'язанні. Зміст угоди відповідає вимогам закону. Сторонами в повному обсязі додержано встановленої законодавством форми угоди. (арк.справи 100-102).

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Волинської області від 28.11.2012р. у даній справі, Банк подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким визнати недійсним договір уступки вимоги боргу (цесії) від 20.03. 2012р.

Скаржник вважає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. На думку Скаржника, сторонами договору уступки вимоги боргу не визначено обсяг боргових зобов'язань, а будь-які посилання та реквізити договору оренди, як зобов'язання, по якому здійснюється заміна кредитора - взагалі відсутні. Крім того, Скаржник вважає, що договір цесії від 20.03.2012р. укладений Відповідачами всупереч вимог ст.203 ЦК України - без мети реального настання правових наслідків.(арк.справи 110-115).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у даній справі від 17.12.2012р. апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження, справу призначено до слухання.(арк. справи 108).

Представник Відповідачів надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів Скаржника, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.(арк.справи 120-122).

В судовому засіданні 15.01.2013р. представник Позивача подав суду апеляційної інстанції клопотання про призначення судової технічної експертизи оспорюваного договору, оскільки на переконання Позивача - даний договір підписано не 20.03.2012р., а набагато пізніше і підтвердження експертом такого факту може стати додатковим доказом недійсності договору. (арк.справи 126-127).

Представник Відповідачів в судовому засіданні 15.01.2013р. заперечив як проти доводів апе ляційної скарги, так і проти призначення судової експертизи, вважаючи, що такі дії Позивача спрямовані на штучне затягування судового процесу і зумовлені небажанням виконувати грошові зобов'язання на користь ПП «Ірома» та ТзОВ «Сіті-Парк».(арк.справи 133).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріалами справи справи стверджується і сторонами не заперечується, що Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» є правонаступником прав і обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний Банк «Західінкомбанк», а Приватне підприємство «Ірома» - є правонаступником Малого підприємства «Інкомсервіс».(арк.справи 11-12, 53, 87-89).

Як вбачається з матеріалів справи, Мале підприємство «Інкомсервіс»-орендодавець та Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний Банк «Західінкомбанк»-орендар уклали 01.04.2009р. договір оренди об'єкта нерухомості (надалі в тексті - Договір оренди), згідно умов п.п. 1., 7 якого - орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування частину нежитлового адміністративного будинку №11 по вул.Шолом-Алейхема у м.Львові загальною площею 465,4 м 2 та сплачувати оренду плату.(арк. справи 8-9).

Матерали справи свідчать також, що ТзОВ «Сіті-Парк», діючи як первісний кредитор та ПП «Ірома», діючи як новий кредитор, 20.03.2012р. уклали договір уступки вимоги боргу (цесії) (надалі в тексті - Договір цесії), згідно п.1 якого, первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги першого і став кредитором по боргових зобов'язаннях ПАТ «Західінкомбанк» щодо сплати орендної плати за користування приміщеннями загальною площею 465,4 м 2 , розташованих на першому поверсі нежитлового будинку №11 по вул.Шолом-Алейхема у м.Львові, починаючи з 20.03.2011р. до 01.12.2011р.

Вбачається, що ТзОВ «Сіті-Парк» одночасно відступило попередньому власнику приміщення ПП «Ірома» - як орендодавцю право на стягнення з Банку, на підставі ч.2 ст.785 ЦК України неустойки в розмірі подвійної орендної плати за весь час неповернення орендованого майна після закінчення строку дії Договору оренди - з 01.12.2011р. до 16.03.2012р.(арк.справи 7).

Згідно п.1 договору про передачу нерухомого майна під виплату ренти, укладеного 20.05. 2011р. одержувачем ренти-ПП «Ірома» та платником ренти-ТзОВ «Сіті-Парк» - власником орендованого Банком приміщення стало ТзОВ «Сіті-Парк», що стверджується витягом з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.(арк.справи 87-91).

ТзОВ «Сіті-Парк»-первісний кредитор та ПП «Ірома»-новий кредитор уклали 25.09.2012 р. Додаткову угоду про внесення змін до Договору цесії, доповнивши договір додатковим нормативним обґрунтуванням, сумою неустойки та уточнивши період, за який надається право вимагати сплату Банком заборгованості, яка утворилась на « 20.05.2011р. по 15.03.2012р.». (арк.справи 62-63).

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними договору уступки права вимоги.

Стаття 509 ЦК України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.511 ЦК України , зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Законодавство визначає підстави, за яких можлива заміна кредитора у зобов'язанні.

Так, згідно зі ст.512 ЦК України , кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а також у інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст.513 ЦК України , правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України ).

В результаті системного аналізу зазначених положень законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що в результаті відступлення кредитором права вимоги, відбуває ться зміна однієї особи-кредитора на іншу особу-кредитора. При цьому, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі, якщо цей кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто відступленим може бути лише дійсне право вимоги. І таке право стверджено, зокрема, судовими рішеннями у справі №5015/1505/11.(арк.справи 23-26).

Таким чином, якщо інше не встановлено договором або законом - відступлення права вимоги є двостороннім правочином, в якому сторонами є первісний кредитор і новий кредитор. У цьому випадку боржник - не є стороною цього правочину.

Права первісного кредитора у зобов'язанні переходять до нового кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав . Іншого ні законом, ні договором не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України ).

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється відповідно до статтей 203, 215 ЦК України.

Так, підставою недійсності правочину згідно ч.1 ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначаючи про невідповідність оспорюваного Договору вимогам чинного законодавства, Скаржник покликається на ст.ст. 215, 236, 512-517 ЦК України, вважаючи, що відсутність у Договорі цесії реквізитів договору оренди, обсягу зобов'язання боржника, зазначення безпідставно збільшеного строку нарахування заборгованості - свідчить про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону і це є підставою для визнання його недійсним, а господарський суд під час розгляду даної справи зазначеним обставинам оцінки не надав.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.(ст.204 ЦК України ).

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом,- укладення 25.09.2012р. ТзОВ «Сіті-Парк», як первісним кредитором та ПП «Ірома»-новим кредитором Додаткової угоди, яка в силу ст.202 ЦК України є його невід'ємною частиною і складає з Договором цесії від 20.03. 2012р. одне ціле, дозволяє колегії суддів дійти висновку, що Договір цесії містить умови, згідно яких, право нового кредитора на стягнення неустойки за період 20.05.2011р. - 15.03.2012р. в розмірі подвійної орендної плати з боржника, яким є Банк-орендар, обумовлено Договором оренди від 01.09. 2009р., фактом неповернення власнику майна після розірвання Договору оренди 30.07. 2010р. орендованих приміщень загальною площею 465,4 м 2 , які розташовані на першому поверсі нежитлового будинку №11 по вул.Шолом-Алейхема у м.Львові, і ґрунтується на приписах ст.ст. 386, 762, 770, ч.2 ст.785 ЦК України.

Із зазначених мотивів, колегія суддів вважає безпідставними посилання Скаржника на невизначеність обсягу боргових зобов'язань та відсутність будь-яких актів звірки взаєморозрахунків по орендній платі, де б зазначалась чітка грошова сума боргових зобов'язань Банку, яка передана Відповідачем-2.

Вбачається, що заявивши позов про визнання недійсним Договору цесії вцілому, Позивач фактично оспорює його частини в редакціях, яких на момент звернення до господарського суду і розгляду справи не існує.

Оскільки недійсність оспорюваного Позивачем Договору цесії прямо не встановлена законом і даний договір згідно п.4. ст.215 ЦК України спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, колегії суддів вбачається вірним висновок місцевого господарського суду, що при укладенні оспорюваного договору, сторонами повною мірою були дотримані вимоги законодавства, які встановлюють умови та порядок заміни кредитора у зобов'язанні. Зміст угоди відповідає вимогам закону. Матеріалами справи стверджується, що сторонами в повному обсязі додержано встановленої законодавством форми угоди про уступку права вимоги боргу.

Крім того, колегія суддів вважає правомірним відхилення судом першої інстанції клопотання про призначення судової технічної експертизи оспорюваного договору, яке було подане представником Банку 14.11.2012р. Таке ж саме клопотання подано Позивачем під час апеляційного провадження, яке апеляційний суд також відхилив, вважаючи, що потреба у експертному дослідженні бланку оспорюваного договору відсутня, оскільки чинне законодавство не встановлює послідовності вчинення дій при укладенні письмового договору і не пов'язує недійсності вчиненого правочину з недотриманням такої послідовності.(арк.справи 74, 100-зворот, 126-127).

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту прав та зобов'язань Відповідачів і вмотивованості висновку про безпідставність заявленого позову.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, доводи Скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на рішення господарського суду Волинської області від 28.11.2012р. у справі №5004/1279/12 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу №5004/1279/12 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Савченко Г.І.