АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/490/10366/12 Справа № 436/1844/12 Головуючий у 1 й інстанції - Маштак К.С. Доповідач - Болтунова Л.М. Категорія 21
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Болтунової Л.М.
суддів - Тамакулової В.О., Козлова С.П.
при секретарі - Куць О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4,Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «ЖБК-301», треті особи: ОСОБА_6,приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради про визнання квартири спільною власністю, визнання довідки недійсною, визнання свідоцтва про право на квартиру та договору дарування недійсними, визнання права власності на ? частину квартири,-
в с т а н о в и л а :
У березні 2012 року позивачі звернулися в суд з позовом і просили визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю їх та відповідачів, визнати частково недійсними свідоцтво про право власності і договір дарування на цю квартиру на ? їх частини та визнати за ними ? частину спірної квартири, а саме: за ОСОБА_2 на 31/100 частини і ОСОБА_3 19/100 частин.
В ході розгляду справи, в липні 2012 року позивачі уточнили свої вимоги в частині свідоцтва про право власності та договору дарування та просили їх визнати недійсними в повному обсязі, а також просили визнати недійсною довідку ЖБК-301 від 16.01.2004 року № 17, в якій зазначено, що відповідачка 2 є членом ЖБК і нею повністю сплачений пайовий внесок.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними свідоцтво про право власності, видане виконкомом Дніпропетровської міської ради від 13 лютого 2004 року на ім*я ОСОБА_4 та договір дарування на квартиру АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 25.02.2004 року. Вирішено питання щодо судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі просили рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання квартири спільною власністю та визнання за ними право власності на ? частину квартири скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.( а.с.129)
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 також не погоджується з судовим рішенням, просила його скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки судом були порушені норми матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог і наданих сторонами доказів, колегія суддів вважає, що скарга позивачів не підлягає задоволенню, а скаргу відповідачки 2 слід задовольнити частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони проживали в неприватизованій двокімнатній квартирі АДРЕСА_2, наймачем якої була ОСОБА_4 В жовтні 1994 року вказана квартира була обмінена на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. Дана квартира є кооперативною і належить ЖБК-301. Обмінний ордер був виданий на ім*я ОСОБА_4, як члена ЖСК із складом сім*ї: син ОСОБА_5, невістка ОСОБА_2, їх дочка ОСОБА_3 ( а.с.9)
Згідно свідоцтва про право власності від 13 лютого 2004 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4 являється власницею спірної квартири, яке зареєстровано в КП «ДМБТІ»17 лютого 2004 року. (а.с.89)
У подальшому, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 вказану квартиру за договором дарування від 25 лютого 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу та зареєстрований 02 березня 2004 року в КП «ДМБТІ».(а.с.92)
Задовольняючи позовні вимоги позивачів в частині визнання недійсними свідоцтва про право власності на спірну квартиру від 13 лютого 2004 року, виданого за рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та договору дарування її від 25 лютого 2004 року, суд першої інстанції виходив з діючого матеріального закону, враховуючи загальні засади цивільного судочинства відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності. ( а.с.120 звор.)
Ухвалюючи рішення , районний суд зазначив, що фактично ні одна із сторін не приймалася ЖБК-301 в члени кооперативу та не вносила пайовий внесок, а тому довідка від 16 січня 2004 року про підтвердження членства ОСОБА_4 є недійсною. В зв*язку з чим, свідоцтво про право власності відповідачки 2 на спірну квартиру являється недійсним в повному обсязі, оскільки було видано на підставі довідки, зміст якої не відповідав дійсності. Тому і договір дарування є також недійсним.
Проте, з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх, не з*ясувавши дійсні обставини справи, без перевірки доводів і заперечень сторін та без належної оцінки доказів. Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою до скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що суд прийшов до неправильного висновку, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, правовий статус ОСОБА_4, як члена ЖБК-301, був визначений при видачі обмінного ордеру від 06 жовтня 1994 року, в зв*язку з чим сторони вселилися в спірну квартиру.
Крім того, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру від 13 лютого 2004 року було видано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. На теперішній час ні обмінній ордер, ні вказане рішення виконкому сторонами не оспорено.
Посилання позивачів на те, що ними був внесений вклад в придбання спірної квартири, а тому вони набули право власності на ? її частини, а саме: ОСОБА_2 на 31/100 частини та ОСОБА_3 на 19/100 частин, колегія суддів вважає безпідставними.
Твердження позивачів про те, що згідно розписки від 06 жовтня 1994 року ОСОБА_5 при обміні квартир, було передано колишньому власнику спірної квартири ОСОБА_6 в якості доплати 2 300 доларів США, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки цей доказ не стосується предмета доказування по даній справі, в розумінні ст. 58 ЦК України.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Ні в суді першої інстанції, ні апеляційному суді позивачами не було надано будь-яких доказів на підтвердження позовних вимог про визнання недійсними свідоцтва про право власності на спірну квартиру та договору її дарування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними свідоцтва про право власності на спірну квартиру від 13 лютого 2004 року та договору дарування її від 25 лютого 2004 року підлягає скасуванню на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову позивачам в задоволенні цих позовних вимог.
Стосовно оскарження позивачами та відповідачкою 2 рішення суду в частині відмови позивачам в задоволенні позовних вимог про визнання квартири спільною власністю, визнання довідки недійсною, визнання права власності на ? частину квартири, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, являються не обґрунтованими, оскільки рішення суду в цій частині ухвалено без порушень матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційна скарга ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 задовольняється частково, рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та, ОСОБА_3 - відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року в частині визнання недійсними свідоцтва про право власності на квартиру від 13 лютого 2004 року та договору дарування від 25 лютого 2004 року - скасувати і в задоволенні позовних вимог в цій частині ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді:
Суд | Апеляційний суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 06.12.2012 |
Оприлюднено | 06.12.2012 |
Номер документу | 27847209 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Апеляційний суд Дніпропетровської області
Болтунова Л.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні