Постанова

від 29.11.2012 по справі 25/075-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2012 р. Справа№ 25/075-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Остапенка О.М.

за участю секретаря: Петров Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Кученко О.В. ( за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Август»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2012 р.

у справі № 25/075-12 (суддя: Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Август»

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське»

про стягнення 53 979,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 04.09.2012 року у справі № 25/075-12 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПСП «Шевченківське» на користь ТОВ «ТПК Август» 1 246,97 грн. - пені, 248,41 грн. - 3% річних, 529,50грн. - судовий збір. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 21 077,60 грн. основного боргу припинено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ТОВ «ТПК Август» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 04.09.2012 року у справі № 25/075-12 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ПСП «Шевченківське» відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 31348,00 грн. Прийняти нове рішення, яким стягнути з ПСП «Шевченківське» на користь ТОВ «ТПК Август» відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 31348,00 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 року відкрито апеляційне провадження у справі № 25/075-12 та призначено до розгляду на 08.11.2012 р.

05.11.2012р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

08.11.2012р. у судовому засіданні оголошено перерву до 29.11.2012р.

29.11.2012р. представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ "ТПК АВГУСТ" (позивач, продавець) та ПСП "ШЕВЧЕНКІВСЬКЕ" (відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу від 18.01.2012 № 6 (Договір), відповідно до умов якого, продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця макуху соняшника (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар на умовах даного Договору та Додатку до Договору, що є його невід'ємною частиною (пункт 1.1. Договору).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця зазначений в Договорі, протягом 10 календарних днів з дати поставки товару згідно прийнятої ваги.

Згідно пунктів 5.1., 5.2. та 5.3. Договору факт поставки та передачі товару продавцем покупцю оформляється накладною на товар; право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання накладної на товар згідно прийнятої ваги в момент отримання товару; накладні повинні бути підписані уповноваженими представниками сторін.

18.01.2011 сторони підписали Додаток № 1 до Договору, в якому погодили ціну, кількість і умови поставки товару.

29.02.2011 сторони підписали Додаток № 2 до Договору, в якому погодили ціну, кількість і умови поставки товару.

Пунктом 6.1. Договору, передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного та належного виконання умов Договору сторонами.

На виконання умов Договору, позивач за видатковими накладними: від 19.01.2012 №8 на суму 32 500,00 грн., від 02.03.2012 №28 на суму 46 177,60 грн., що підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, поставив відповідачу товар на загальну суму 78 677,60 грн., а останній, за довіреностями: від 18.01.2012 №13, від 02.03.2012 №43, які підписані керівником відповідача та скріплені відбитками його печатки, вказаний товар отримав.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, відповідач частково оплатив отриманий товар, на загальну суму 57 600,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 10.08.2012 № 611, що засвідчена підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплена відбитком її печатки.

На виконання умов договору, позивачем виконане зобов'язання за Договором належним чином - товар поставлено та передано у власність відповідача, а відповідачем вказаний товар прийнято, проте, у повному обсязі не оплачено. Отже, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 21 077,60 грн. -різниця між загальною вартістю поставленого товару та перерахованими коштами.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Після порушення провадження, судом першої інстанції, відповідач договірні зобов'язання з оплати отриманого товару виконав повністю, сплативши заборгованість у розмірі 21 077,60 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банку від 10.08.2012 № 611 та не заперечується сторонами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність предмету спору щодо стягнення з відповідача 21 077,60 грн. основного боргу. На підставі цього відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарським судом першої інстанції правомірно було припинено провадження у справі, в частині сплати суми боргу в розмірі 21 077,60 грн., в зв'язку з відсутністю предмети спору.

Окрім того, позивачем на підставі пункту 7.2. Договору було заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача складає 1 296,10 грн.

Відповідно до пункту 3.3. Договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця зазначений в Договорі, протягом 10 календарних дні з дати поставки товару згідно прийнятої ваги.

Матеріалами справи підтверджується, та не заперечується сторонами, що вказані строки виконання господарського зобов'язання відповідачем порушені, доказів порушення цих строків з вини позивача відповідач не надав.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Колегія суддів, погоджується з розрахунком суду першої інстанції, заявленої до стягнення суми пені, та вважає, що господарським судом Київської області правомірно було задоволено частково вимоги про стягнення пені у розмірі 1 246,97 грн.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також заявляє до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 257,66 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було задоволено частково заявлений позивачем розмір 3 % річних нарахованих на суму, оскільки він є невірний і вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню у розмірі 248,41 грн. 3% річних.

Окрім того, в позовній заяві скаржник просив стягнути проценти за користування чужими коштами в розмірі стягнення 31 348,38 грн.

Відповідно до пункту 7.4. Договору у разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує продавцеві проценти за користування чужими коштами, що передбачені статтями 536, 692 Цивільного кодексу України, у розмірі 1% за кожен день прострочення.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з пунктів 7.2. та 7.4. Договору сторони передбачили відповідальність покупця за порушення термінів оплати товару у вигляді пені, яка сплачується покупцем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати, та відповідальність покупця за порушення термінів оплати за користування чужими грошовими коштами у вигляді сплати покупцем процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 % за кожен день прострочення оплати.

Частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 7.4. договору в разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% за кожень день прострочення.

При цьому, проценти, передбачені оспорюваним пунктом 7.4. Договору за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 7.2. договору поставки сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожний день прострочення.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №07/238-10.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 246,97 грн. пені та 248,41 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Вірними є також висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 31 348,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Київської області від 04.09.2012 року у справі № 25/075-12, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Август» на рішення господарського суду Київської області від 04.09.2012 року у справі № 25/075-12 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 04.09.2012 року у справі № 25/075-12 залишити без змін.

Матеріали справи № 25/075-12 повернути господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Руденко М.А.

Судді Пономаренко Є.Ю.

Остапенко О.М.