Ухвала

від 06.12.2012 по справі 2а-10682/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10682/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, за участю третіх осіб товариства з обмеженою відповідальністю «Маклай Юта», товариства з обмеженою відповідальністю «КАМІА ПЛЮС»та прокуратури Подільського району м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002212220 від 21.06.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Центральна транспортна компанія» з питань правомірності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2001 року по 30.11.2011 року.

Результати перевірки відображено в акті № 20/23-205/33052684 від 20.01.2012, в якому податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог п. 198.2 п. 198.3 та п. 198.6 статті 198 ПК України , що на думку ДПІ, призвело до завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 583 313,0 грн.

До вказаного висновку відповідач прийшов, вважаючи нікчемним правочин, укладений позивачем з контрагентом ТОВ «Маклай Юта», у зв'язку з тим, що у спірних господарських правовідносинах з оренди позивачем вагонів, контрагент, як вважає ДПІ, не мав повноважень на вчинення даного правочину.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000182320 від 06.02.2012 року, яке в ході здійснення процедури адміністративного оскарження, відповідно до рішення ДПС у м. Києві № 2119/10/12-114 від 12.04.2012, було скасовано у зв'язку із помилковим його винесенням відповідачем за формою «П»замість форми «В4»та прийнято нове рішення № 0002212220 від 21.06.2012 року, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 583313 грн. по декларації за листопад 2011 року від 29.12.2011 р.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення № 0002212220 від 21.06.2012 року протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, інших обставин, які могли свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, відсутність факту використання орендованих вагонів, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента ТОВ «Маклай Юта»були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договір оренди, укладений позивачем з його контрагентом ТОВ «Маклай Юта» є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків, без відповідних повноважень на його підписання, у контрагента відсутні основні засоби для здійснення господарської діяльності, матеріально-технічні та трудові ресурси.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 лютого 2011 року між ТОВ «Центральна транспортна компанія»(орендар) та ТОВ «Маклай Юта»(орендодавець) укладено договір оренди № 101/11-04ПВ, предметом якого є передача орендарю у тимчасове платне користування на умовах оренди технічно справного та комерційно придатного рухомого складу. Строк дії договору - до 31.12.2011 року.

Згідно з п. 4 договору орендна плата складає 320,00 грн. в т.ч. ПДВ 53,33 грн. за добу з 1 одиниці рухомого складу (вагону). Додатковою угодою № 1 від 18.05.2011 до договору встановлена орендна плата у розмірі 320,00 грн. в т.ч. ПДВ 53,33 грн., № 2 від 01.06.2011 -348,00 грн. в т.ч. ПДВ 58,00 грн., № 3 від 01.07.2011 -420,00 грн. в т.ч. ПДВ 70,00 грн., № 4 від 01.06.2011 -480,00 грн. в т.ч. ПДВ 80 грн., № 5 від 01.10.2011 -549,00 грн. в т.ч. ПДВ 91,5 грн.

Факт передання позивачу за умовами договору оренди рухомого складу у загальній кількості 105 одиниць (вагони моделі 12-9745) в користування ТОВ «Центральна транспортна компанія»підтверджується актами приймання-передачі рухомого складу в оренду від 11.02.2011 № 01/1 та № 01/2, від 17.02.2011 № 01/3, від 18.02.2011 № 01/4, від 02.04.2011 № 01/5, від 03.04.2011 № 01/6, від 20.05.2011 № 01/7, від 06.06.2011 № 01/8 та від 04.06.2011 № 01/9. При цьому, в матеріалах справи містяться також акти про повернення рухомого складу із оренди контрагенту після закінчення дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Маклай Юта»(орендодавцем) було виписано позивачу податкові накладні на загальну суму 3 499 875,00 грн. (ПДВ 583 313 грн.). Розрахунки між сторонами договору підтверджуються первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Факт використання позивачем орендованих вагонів для надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом підтверджується наступними первинними документами: актами виконання робіт позивачем, пов'язаних із перевезенням вантажів ВАТ «Запоріжсталь»; розрахунками сум витрат експедитора з організації перевезення вагонів у порожньому стані та винагороди експедитора; розрахунками вартості послуг з організації процесу перевезення вантажів ВАТ «Запоріжсталь»у вагонах експедитора (позивача); накладними з відмітками залізниць та митниць; відомості вагонів, що містяться в матеріалах справи.

Крім цього, факт використання орендованих вагонів у власній господарській діяльності підтверджує довідка ВАТ «Запоріжсталь»№ 1963-01/У від 01.10.2012, в якій товариство зазначає про фактичне виконання позивачем операцій з перевезення вантажів на користь ВАТ «Запоріжсталь» у вагонах власності ТОВ «Каміа Плюс»у загальному об'ємі 62014,614 тонн, 1069 вагонооперацій, підтверджує факт проведення розрахунків із позивачем за залучення рухомого складу під перевезення вантажу у розмірі 3 011 265,00 грн. та відшкодування витрат на сплату ж.д. тарифу за перевезення вантажів в орендованих вагонах у сумі 1 196 813,42 грн. Матеріали справи також містять підтвердження від ДП «Придніпровська залізниця»та ДП «Одеська залізниця»про виконання у спірному періоді операцій з вагонами ТОВ «Каміа Плюс»від імені ТОВ «Центральна транспортна компанія»(позивача). В контексті наведеного також надано залізничні накладні, де позивача визначено користувачем вагонів.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, сукупність наданих позивачем до матеріалів справи первинних документів та інших матеріалів, що супроводжували виконання спірних операцій, свідчить про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Маклай Юта»належать до основної звичайної діяльності позивача, у спірний період позивач фактично отримав у суборенду полу-вагони, що фактично використовувались позивачем у своїй діяльності шляхом надання послуг іншим особам на митній території України.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.2 та п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за по декларації за листопад 2011 року на 583 313 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Маклай Юта», не відповідає дійсним обставинам справи.

Щодо посилання контролюючого органу на неможливість здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ «Маклай Юта»внаслідок відсутності основних засобів та матеріально-технічних і трудових ресурсів у контрагента позивача, колегія суддів зазначає, що специфіка господарських відносин з оренди напіввагонів, які мали місце в даному випадку, не вимагає наявності зазначених ресурсів.

Аналізуючи доводи ДПІ щодо відсутності взаємовідносин ТОВ «Маклай Юта»із власником вагонів ТОВ «Каміа Плюс», колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що вагони у кількості 105 штук є власністю ТОВ «Каміа Плюс». «Маклай Юта» орендувало зазначені полу-вагони на підставі контрактів: № 02/02 від 02.02.2011 р. з компанією Financial Resources Corp.», контракту № 15/05 від 15.05.2011 р. з SPHERE LIMITED», договору № 29/09 від 29.09.2011 р. з ТОВ «Нерейінтертранс».

Посилання апелянта на ту обставину, що суб'єкти господарювання, з яким позивачем було укладено відповідний договір , не мав права його укладати не приймаються судом до уваги, оскільки бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку. При цьому дії контрагента не впливають на право отримати бюджетне відшкодування платником податку, в якого наявні належним чином оформлені податкові накладні.

Визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена.

Стосовно висновку контролюючого органу про нікчемності договорів, укладених позивачем з ТОВ «Маклай Юта», колегія суддів виходить з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Разом з тим, доводи, якими відповідач, обґрунтовує порушення позивачем публічного порядку, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначені норми недійсність господарського зобов'язання пов'язують з наступним:

1) невідповідністю вимогам закону;

2) вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності);

4) відсутність наміру створення правових насідків.

Жодна з цих обставин відповідачем не доведена.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте податковим органом без достатніх підстав.

Спростовуючи доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови, а саме ст. 37 КАС України щодо зміни позовних вимог в процесі розгляду справи по суті, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Зі змісту письмової заяви позивача про уточнення позовних вимог, поданої до суду 09.10.2012 року вбачається, що позивачем було уточнено реквізити оскаржуваного податкового повідомлення рішення № 0002212220 від 21.06.2012 року, яке за змістом тотожне податковому повідомленню-рішення № 0000182320 від 06.02.2012 року, що було скасоване податковим органом за результатами адміністративного оскарження № 0000182320 від 06.02.2012 року, що було скасоване з підстав помилкового зазначення суб'єктом його винесення форми «П»замість необхідної «В4».

При цьому, предмет позову та його підстави по суті залишилися не зміненими.

Крім цього, відповідно до положень ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про те, що задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.