Ухвала

від 22.11.2012 по справі 2а-2575/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2575/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каркашьян С.К.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Оксененка О.М.,

суддів -Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі -Меєчко К.П ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Акрілат - Хімконтракт»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.02.2012р. №0000152304, №0000162304,

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємства «Акрілат-Хімконтракт»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.02.2012р. №0000152304, №0000162304.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення -рішення.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Оболонському районі Київської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва проведено виїзну планову перевірку Приватного підприємства «Акрілат-Хімконтакт»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.09.2011р., валютного та іншого законодавства за період за цей період, за результатами якої складено акт перевірки № 761/23-4-24744461 від 15.09.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , п.198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 673881 грн., в тому числі по періодах листопад 2010 - 260860 грн., грудень 2010 - 128552 грн., листопад 2010 - 35477 грн., грудень 2010 -7715 грн. та пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 842353 грн. в т.ч. по періодах за 3 кв. 2010р. - 486766 грн., за 4 кв. 2010р. - 53991 грн., за 1 кв. 2011р. -301596 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, ДПІ у Оболонському районі м.Києва прийняті податкові повідомлення - рішення від 09.02.2012р.: № 0000152304, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 977 544 грн., в т.ч. 842 353 грн. - основного платежу, 135 191 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0000162304, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 782 033 грн., в т.ч. 673 881 грн. - основний платіж, 108152 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідач в даному акті перевірки зазначає, що контрагент позивача ТОВ «Союз-Моноліт», зареєстроване в ДПІ у Оболонському районі м.Києва на момент перевірки мало стан платника «фактичне місцезнаходження не встановлено», з червня 2011 року не звітує до органів ДПС. Також, перевіркою контрагента позивача ТОВ «Авто-Газ-Сервіс 2007»(акт перевірки №62/23-313/36810044 від 01.06.2011р. ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька) встановлено, що у даного товариства відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, підприємство за вказаною адресою не знаходиться, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, фінансові (грошові) потоки, які проходили по розрахункових рахунках даного контрагента не є господарською діяльністю підприємства в розумінні п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

На підставі викладеного, відповідач дійшов висновку, що господарські відносини між ПП «Акрілат-Хімконтракт»та його контрагентами ТОВ «Союз - Моноліт»та ТОВ «Авто-Газ-Сервіс»слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечними інтересам держави і суспільства, відсутність поставки товарів надання послуг, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки від 28.12.2011р. є такими, що не відповідають дійсності, отже, податкові повідомлення - рішення від 09.02.2012р. №0000152304 та №0000162304 підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 10 , 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» , до компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р . за №168/97-ВР (який був чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р ., право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особами, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення встановлені нормами Податкового кодексу України .

Так, пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, фактична поставка товару та виконання сторонами умов договору підтверджується первинною документацією, зокрема, податковими та видатковими накладними та відповідними розрахунковими документами.

Відповідно п. 2 ст. 3 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

За ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентами відбулась поставка товару на підприємство позивача, що підтверджують видатковими накладними та податковими накладними. Вказані документи містять назву постачальника та одержувача, перелік відвантаженого товару, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні видаткові накладні визначають, який саме товар був відвантажений, за якою ціною, між якими контрагентами.

Крім того, на підтвердження господарської операції, в дійсності якої орган державної податкової служби сумнівався, представником позивача надані додаткові матеріали, які підтверджують транспортування придбаного товару, зберігання в складських приміщеннях та його реалізацію юридичним особам (покупцям).

ТОВ «Союз - Моноліт» та ТОВ «Авто-Газ-Сервіс» на час вчинення правочинів були зареєстровано у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мали право видавати податкові накладні.

Таким чином, висновок податкового органу, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Союз - Моноліт»і ТОВ «Авто-Газ-Сервіс»слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечними інтересам держави і суспільства, укладені без мети настання реальних наслідків ґрунтується виключно на висновках акту ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька від 01.06.2011 року № 62/23-313/36810044 про результати перевірки ТОВ «Авто-Газ-Сервіс», а також даних про те, що ТОВ «Союз-Моноліт», зареєстровано в ДПІ у Оболонському районі м. Києва на момент перевірки мало стан платника «фактичне місцезнаходження не встановлено». Проте, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки відсутні відомості, коли саме було внесено даний запис до ЄДР.

Крім, того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З усього цього слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Союз - Моноліт»і ТОВ «Авто-Газ-Сервіс»відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між ТОВ позивачем та ТОВ «Союз - Моноліт»і ТОВ «Авто-Газ-Сервіс»є нікчемними та такими, що порушують публічний порядок, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» ), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України , суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160 , 195 , 196 , 198 , 200 , 205 , 206, 212, 254 КАС України , колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України .

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.