Постанова

від 29.11.2012 по справі 2а-12179/12/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2012 р. 11:19 Справа №2а-12179/12/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим, у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря судового засідання Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Підприємства "Регіональний центр "Родан"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.12р. №0000582206 та №0000592206

за участю представників:

позивача - Злотіна Льва Миколайовича, довідка № 05-3-06-01/1884,

Сергеєнко Олексія Олександровича, посвідчення НОМЕР_1 довіреність № 6/100 від 08.11.2012 року,

відповідача - не з'явився

Суть спору: Підприємство «Регіональний центр «Родан» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (далі - ДПІ у м. Сімферополі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2012 року № 0000582206, яким було нараховано грошового зобов'язання зі сплати ПДВ у сумі 159894, 00 грн. за основним платежем та 35371,75 грн. - за штрафними санкціями, загальною сумою - 195265, 75 грн., а також податкового повідомлення-рішення від 16.10.2012 року № 0000592206, яким було нараховано грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у сумі 186115, 00 грн. за основним зобов'язанням та 6210, 75 грн. - за штрафними санкціями, загальною сумою - 192325, 75 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час винесення вказаних повідомлень-рішень, відповідачем були порушені норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами).

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, наведених у письмових запереченнях ( т.2 а.с. 130).

В судове засідання 29.11.2012 р. представник відповідача, сповіщений у встановленому порядку, не з'явився, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Суд, заслухавши думку позивача, а також те, що відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим продовжити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство «Регіональний центр «Родан» зареєстровано як юридична особа 04.02.1999 року Державним реєстратором Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим (т. 3.а.с. 80), ідентифікаційний код 30317569.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

У період з 24.09.2012 року по 28.09.2012 року старшим державним податковим ревізором -інспектором, інспектором податкової служби ІІ рангу відділу перевірок фінансових установ та контролю за операціями у сфері ЗЕД управління податкового контролю Барзман Юлією Олександрівною була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка підприємства «Регіональний центр «Родан» (код ЄДРПОУ 303107569) з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з БВП «Строитель-Плюс»(код ЄДРПОУ 31263808), фірмою "Капітель Плюс" (код ЄДРПОУ 31095815), КП "Альянс"(код ЄДРПОУ 32468182) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

Перевірку проведено відповідно до положень ст.20 розділу І, п.п. 78.1.1., п. 78.1. т. 78 Податкового Кодексу України на підставі наказу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 20.09.2012 року № 2321 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства "Регіональний центр "Родан" ".

За результатами проведеної перевірки був складений Акт № 6891/22-6/30317569 від 05.10.2012 року (далі за текстом - Акт перевірки) (а.с. 14-27), за висновками якого були встановлені наступні порушення:

1. п.п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2., п.п. 5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97- ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) та п.44.1 ст. 44, п.п. 138.1, 138.2, 138.6., 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138 ст.138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ст. 185, ст. 188.1, ст.188, ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 186115 грн., у тому числі по періодах: за 2009 р. в сумі 16853 грн., за 2010р. в сумі 7986, за 1 кв. 2011р. в сумі 3113 грн., за 2-4 квартали 2011р. в сумі 158163 грн.

2. п.п.3.1.1. п.3.1.ст. 3, п.п. 7.4.1. та п.п.7.4.5. п.7.4. , п.п 7.7.1 п. 7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97- ВР (з наступними змінами та доповненнями) та п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6. ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами) в результаті чого занижено ПДВ у періоді, що перевірявся на загальну суму 159894 грн., у т.ч. по періодах: у грудні 2009 року у сумі 13482 грн., у січня 2010р. в сумі 430 грн., у лютому 2010 р. в сумі 414 грн., у березні 2010р. в сумі 479 грн., у квітні 2010р. в сумі 465 грн., у травні 2010р. в сумі 465 грн., у червні 2010 р. в сумі 428 грн., у липні 2010р. в сумі 465 грн., у серпні 2010р. в сумі 465 грн., у вересні 2010 р. в сумі 390 грн., у жовтні 2010р. в сумі 1484 грн., у листопаді 2010 р. в сумі 452 грн., у грудні 2010р. в сумі 452 грн., у січні 2011 р. в сумі 830 грн., у травні 2011 р. в сумі 6858 грн., у червні 2011р. в сумі 8233 грн., у липні 2011 р. в сумі 830 грн., у серпні 2011 р. в сумі 22426 грн., у вересні 2011р. в сумі 11207 грн., у жовтні 2011р. в сумі 830 грн., у листопаді 2011р. в сумі 27015 грн., у грудні 2011 р. в сумі 59304 грн.

За вищевказаними в акті перевірки порушеннями Відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення (т.1.а.с. 28-29):

- від 16.10.2012 року № 0000582206, яким було нараховано грошового зобов'язання зі сплати ПДВ у сумі 159894, 00 грн. за основним платежем та 35371,75 грн. - за штрафними санкціями, загальною сумою - 195265, 75 грн.

- від 16.10.2012 року № 0000592206, яким було нараховано грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у сумі 186115, 00 грн. за основним зобов'язанням та 6210, 75 грн. - за штрафними санкціями, загальною сумою - 192325, 75 грн.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що 11.09.2012 за вих. № 19553/10/22-8 (т.1.а.с.193) відповідачем на адресу позивача було спрямовано запит про надання інформації та ії документального підтвердження щодо взаємовідносин позивача з БВП «Строитель-Плюс»(код ЄДРПОУ 31263808), фірмою "Капітель Плюс" (код ЄДРПОУ 31095815), КП "Альянс"(код ЄДРПОУ 32468182), який отримано позивачем 22.09.2012 року.

Наказ на перевірку було видано позивачем 20.09.2012, тобто до сплину 10-тиденного терміну надання позивачем документів та пояснень відповідно до умов ПК, що призвело до порушення права позивача надати будь-які документи на підтвердження правомірності формування показників податкової звітності та правильності ведення податкового обліку.

Таким чином, у відповідача були відсутні обставини, які б відповідно до п.п.78.1.1.ст.78 ПК України могли б зумовити проведення документальної позапланової перевірки Підприємства «Регіональний центр «Родан», відповідачем не дотримано порядку направлення запиту для отримання пояснень та інформації.

Щодо встановлених під час перевірки порушень суд зазначає таке.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ПК України у разі,- коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. в загальній сумі 799479,00грн., у тому числі: 4 квартал 2009 року - 67410,00грн., 1 квартал 2010 року -6613,00 грн., 2 квартал 2010 року - 6792,00 грн., 3 квартал 2010 року -6605,00грн., 4 квартал 2010 року -11937,00грн., 1 квартал 2011 року - 12453,00грн.,2 квартал 2011 року - 79606,00грн.,3 квартал 2011 року - 172319,00грн., 4 квартал 2011 року -435744,00грн. , сформованих за рахунок господарських відносин позивача щодо придбання товарів (послуг) з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», фірма "Капітель Плюс" .

До такого висновку відповідач дійшов з урахуванням того, що діяльність постачальників Позивача , а саме: БВП "Строитель-Плюс"(код ЄДРПОУ 31263808), фірмою "Капітель Плюс" (код ЄДРПОУ 31095815), КП "Альянс"(код ЄДРПОУ 32468182), визнається Відповідачем такою, що має ознаки "фіктивності" з посилань на наступну використану інформацію:

- акту від 11.04.12р. №36/22/32468182 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки КП «Альянс», код за ЄДРПОУ 32468182, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.» (т.1. об. ст. а.с. 16);

- акту від 11.04.12р. №37/22/31263808 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки БВП «Строітель-Плюс», код за ЄДРПОУ 31263808, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»(т.1. об. ст. а.с. 15);

- акту від 06.04.12р. №38/22/31095815 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки фірми "Капітель Плюс", код за ЄДРПОУ 31095815, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.» (т.1.,а.с. 16).

За таких обставин, відповідачем правочини між позивачем так контрагентами визнано нікчемними відповідно до ч.1 ст.203 , ст. 215 ЦК України, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, при цьому як зазначає Відповідач визнання таких правочинів судом не вимагається.

На підставі викладених висновків відповідач зробив висновок про порушення позивачем п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого відповідачем було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 186115, 00 грн. та нараховано 6210,75 грн. за штрафних санкцій.

Також відповідачем було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість відповідно податкового повідомлення-рішення від 16.10.2012 року № 0000582206.

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, судом зазначається наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.11р.) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Судом під час розгляду справи були встановлені наступні обставини щодо здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами:

- БВП "Строитель-Плюс"(код ЄДРПОУ 31263808): договори підряду: № 2427 від 15.12.2009 року (т.1. а.с. 30), №1486 від 30.12.2010 року (т.1 а.с. 42), № 61 від 12.01.2010 року (т.1 а.с. 80) № 1712 від 28.09.2010 року (т.1 а.с. 118), № 543 від 23.05.2011 року (т.1 а.с. 113), № 1001 від 26.08.2011 року (т.1 а.с. 133), № 1479 від 05.12.2011 року (т.1 а.с. 153), загальна сума сплачених за відповідними договорами грошових коштів складає 436301,45 грн.

Виконання зобов'язань за договором підтверджується первинними документами, а саме актами, довідками, документами про оплату, податковими накладними (т.1. а.с. 31-34, а.с. 44- 79, а.с. 81-117, а.с.118-122, а.с.123-131, а.с.133-142, а.с.153-156).

- фірмою "Капітель Плюс" (код ЄДРПОУ 31095815) договір підряда № 797 від 24.12.2009 року (т.1 а.с.36) загальною сума сплачених за відповідними договорами грошових коштів складає 58098,00 грн.

Виконання зобов'язань за договором підтверджується первинними документами, а саме актами, довідками, документами про оплату, податковими накладними (т.1 а.с. 37-40).

- КП "Альянс"(код ЄДРПОУ 32468182) договір купівлі -продажу № 1015 (т.1 а.с.144), договір підряду № 1194 від 29.08.2011 року (т.1 а.с.159) загальною сума сплачених за відповідними договорами грошових коштів складає 502092,52 грн.

Виконання зобов'язань за договором підтверджується первинними документами, а саме актами, довідками, документами про оплату, податковими накладними( т.1. а.с. 147-151, а.с.160-171).

З матеріалів справи вбачається, що позивач під час укладення договорів підряду з контрагентами фактично виступав генпідрядником, а укладення договорів між Позивачем та БВП "Строитель-Плюс", фірмою "Капітель Плюс", КП "Альянс" у тій формі, у якій вони були здійснені, не суперечить приписам норм цивільного та господарського законодавства.

З тексту Акту перевірки випливає, що порушення вищевказаних норм законодавства були встановлені податковим інспектором на підставі фактів, викладених в Акті (т.1 а.с.15-19), зокрема порушення норми ст. 55-1 Господарського Кодексу України.

Відповідач фактично декларує, що відносини між Позивачем та його контрагентами мають ознаки фіктивності, посилаючись на абз. 4 ч.1 ст. 55-1 Господарського Кодексу України. Проте дана норма сама по собі не визначає, що у разі наявності таких ознак господарська діяльність є фіктивною, а лише надає підстави для звернення до суду з позовами про припинення діяльності таких осіб, тобто господарська діяльність може бути визнана фіктивною лише у судовому порядку.

Обсяг обставин, який повинен бути встановлений для визначення відсутності факту здійснення господарської операції, наступний, а саме:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; «тимчасова» поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала, тощо).

Судом встановлено, що підрядні роботи, які виконувались БВП «Строітель плюс» на користь позивача, було виконано у зв'язку з виконанням позивачем робіт:

- на замовлення ПАТ «Кримський содовий завод» з технічного обслуговування 4-х станцій катодного захисту позаплощадного газопроводу середнього тиску протягом 2010,2011 років та використання пристроїв електрохімічного захисту від корозії сталевого трубопроводу технічної води;

- на замовлення Ялтинського УЕДГ з капремонту станцій катодного захисту по вул. Комунарів в м. Ялта, по вул. Рузвельта-Руданського (заміна анодного поля) в м. Ялта, по вул. Південнебережне шосе, 33-А в м. Ялта ;

- на замовлення ПАТ «Кримгаз» з електрохімзахисту підходящого газопровіду в с. Роздольне Советського району.

Підрядні роботи, які виконувались Фірмою «Капітель-плюс» на користь позивача, було виконано у зв'язку з виконанням позивачем робіт:

- на замовлення ТОВ «Консоль -буд» з протекторного захисту газопроводу до курортно-готельного комплексу по вул. Таврійська, 2 , в м . Ялта.

Крім того реальний характер господарських операцій з проведення підрядних робіт КП «Альянс» на користь позивача з реконструкції водоводу Фронтове -ВОС м. Феодосія» підтверджується наявністю у позивача зобов'язань з виконання робіт з будівництва об'єкту "Водопровід Фронтове - водоочисні споруди, м. Феодосія - реконструкція" були встановлені під час судового розгляду Господарським судом АР Крим по справі № 5002-28/790-2012 (т.1 а.с. 209 -210).

З тексту рішення Господарського суду АР Крим від 22.04.2012 року випливає, що судом був встановлений факт того, що будівельні роботи за договором підряду № 408/1 з виконання робіт з будівництва об'єкту "Водопровід Фронтове- водоочисні споруд, укладеного між ВАТ "Кримгідроспецбуд" та Позивачем були виконані належним чином та у повному обсязі. З відповідача по вищевказаній були стягнути відповідні грошові кошти.

У відповідності до зведеної довідки про вартість виконаних робіт контрагентами за 2009 -2011 років, наданої Позивачем (т.3. а.с.32) вбачається, що між вартістю виконаних Позивачем робіт та отриманих послуг від контрагентів (субпідрядників) є різною, а відтак суд дійшов до висновку, що завдяки використаним послугам контрагентів- субпідрядників по відношенню до основного зобов'язання відбулося до підвищення вартості активів Позивача.

З приводу реального характеру господарських операцій, направлених на придбання матеріалів суд зазначає, що відповідно до договору купівлі -продажу від 30.08.2011 № 1-15 позивач придбав у КП «Альянс» протектору магнієві ПМ -18шт., та контрольно -вимірювані колонки - 8 шт.

Відповідно до п.4.3. договору товар поставляється зі складу Постачальника власними силами покупця.

Облікування позивачем отриманого товару підтверджується матеріальним звітом за серпень 2011 року, звітом про витрати основних матеріалів в будівництві в співставленні з виробничими нормами за вересень 2011 (т.1.а.с.148,151).

Як пояснив Директор позивача перевезення товару здійснювалось особисто ним автотранспортом, якій належить на праві власності його дружині (т.3 а.с.31).

Крім того, відсутність наміру у позивача штучно створювати для себе податкову вигоду підтверджується додатковими поясненнями від 29.11.2012 року.

Суд також зазначає, що відповідачем під час перевірки не досліджувалось та не встановлювалось наявність відповідних намірів у позивача.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що у рішенні від 22.01.2009 року по справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), що компанія-заявник (покупець) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок сплачувати ПДВ повторно разом з пенею (п.71 рішення).

Крім того Європейським судом з прав людини висловлюється думка про те, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника (покупця), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "ІНТЕРСПЛАВ проти України" (заява № 803/02) від 09.01.2007 року зазначає, що платник податків, який добросовісно придбав товар у особи, яка порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності у тому випадку, коли здійснював реальну господарську операцію і не знав про дефекти правового статусу свого контрагента.

Крім того, у цьому ж рішенні суд зазначає, що можливість притягнути до відповідальності покупця може виникнути лише у разі обізнаності покупця, проте також зазначає, що отримання таких відомостей покупцем є можливим тільки у разі наявності у покупця відповідної компетенції (п. 37, 38 рішення).

Отже з урахування положень рішень цієї судової установи судом робиться висновок про те, що з наявності взаємовідносин між контрагентами не випливає обов'язок будь-якої сторони щодо перевірки дотримання іншою стороною податкової дисципліни.

Відповідач в Акті перевірки посилається на норму ст. 208 Цивільного кодексу України, згідно з якою у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З викладеного вбачається, що позивачем сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій з КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», фірмою "Капітель Плюс" на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат у період з 01.07.2009р. По 31.06.2012р. на суму 7999479,00 грн.грн.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників - КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», фірма «Каітель Плюс», податкових накладних , які є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011р.

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України також передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар та роботи від КП «Альянс», ТОВ БВП «Строітель-плюс», фірма «Капітель Плюс», позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, були дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за грудень 2010 року) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні Позивачем на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.Акті перевірки не надано належної оцінки первинним документам позивача, натомість суд зазначає, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок по КП «Альянс», ТОВ БВП «Строитель-плюс», фірма "Капітель Плюс" не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаними особами та позивачем.

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже вирок суду по кримінальні справі має набрати законної сили, та стосуватись дій чи бездіяльності особи, правові наслідки яких розглядає адміністративний суд, та у вироку повинно бути надано оцінку питанням, чи мало місце діяння, та чи вчинене воно конкретною особою.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується виписками з банку та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року на 21057,00грн.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2012 року № 0000582206, яким було нараховано грошового зобов'язання зі сплати ПДВ у сумі 159894, 00 грн. за основним платежем та 35371,75 грн. - за штрафними санкціями, загальною сумою - 195265, 75 грн., а також податкового повідомлення-рішення від 16.10.2012 року № 0000592206, яким було нараховано грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у сумі 186115, 00 грн. за основним зобов'язанням та 6210, 75 грн. - за штрафними санкціями, загальною сумою - 192325, 75 грн.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи майновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 2180,00 грн. судових витрат, сплата яких підтверджена відповідними квитанціями № 31та № 2 від 26.10.2012 року (т.1. а.с.2, 3) .

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В судовому засіданні 29.11.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 04.12.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 16.10.2012 року № 0000582206, яким було нараховано грошового зобов'язання зі сплати ПДВ у сумі 159894, 00 грн. за основним платежем та 35371,75 грн. - за штрафними санкціями, загальною сумою - 195265, 75 грн., а також податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 16.10.2012 року № 0000592206, яким було нараховано грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у сумі 186115, 00 грн. за основним зобов'язанням та 6210, 75 грн. - за штрафними санкціями, загальною сумою - 192325, 75 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь підприємства "Регіональний центр "Родан " (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Альмінська, б.3, ЄДРПОУ 30317569) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС 2178,19 грн. судового збору.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя підпис Котарева Г.М.