Постанова

від 13.11.2012 по справі 2а-5192/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2012 року місто Київ № 2а-5192/12/1070

13.43

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: Крупка Б.Г.,

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів», звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення № 0000092202 та № 0000082202 від 01.06.2012 року є такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 року про витребування доказів, у Ленінського районного суду міста Дніпропетровська було витребувано належним чином завірену копію вироку від 14.04.2011 року, за яким ОСОБА_2 засуджено за частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України.

На виконання вимог вищевказаної ухвали, до суду від Ленінського районного суду міста Дніпропетровська електронною поштою надійшла копія вироку від 14.04.2011 року по кримінальній справі № 1-259/2011.

Представник позивача надав суду клопотання, в якому просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази по справі.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, слід зазначити наступне.

Публічне акціонерне товариство «Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів»є юридичною особою, зареєстрованою в установленому порядку, ідентифікаційний номер: 00951758.

З матеріалів справи вбачається, що 18.05.2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 282/222/00951758 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів»(код за ЄДРПОУ 00951758) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Інтерсервісплюс»(код за ЄДРПОУ 37182777) за період грудень 2010 року та березень 2011 року».

Перевіркою встановлені та в акті зафіксовані наступні порушення податкового законодавства:

- підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму ПДВ в періоді, що перевірявся в загальній сумі 20 821, 03 гривень, в тому числі в грудні 2010 року на суму 9539, 83 гривень та за березень 2011 року на суму 11 281, 20 гривень;

- підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся в загальній сумі 26 026, 00 гривень, в тому числі за 4 квартал 2010 року на суму 11 925, 00 гривень та 1 квартал 2011 року на суму 14 101, 00 гривень;

- частини першої, п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ «КЕЗКП»з зазначеним у акті перевірки постачальником ТОВ «Інтерсервісплюс»(код за ЄДРПОУ 31463670).

На підставі Акта № 282/222/00951758 від 18.05.2012 року податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення № 0000092202 та № 0000082202 від 01.06.2012 року.

Рішенням ДПС у Київській області від 31.07.2012 року № 1830/10/10-206/388-909 про результати розгляду скарги та Рішенням ДПС України від 08.10.2012 року № 3247/о/61-12/10-2115 було вирішено залишити без змін податкові повідомлення-рішення № 0000092202 та № 0000082202 від 01.06.2012 року, а скарги позивача -без задоволення.

Позивач, не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями № 0000092202 та № 0000082202 від 01.06.2012 року, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

В частини взаємовідносин позивача з його контрагентом -ТОВ «Інтерсервісплюс»суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Інтерсервісплюс»судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

З матеріалів справи встановлено, що між ПАТ «Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів»та ТОВ «Інтерсервісплюс»26.10.2010 року був укладений договір поставки № 26/10/2010-А.

З номенклатури товарів, що поставляються згідно договору № 26/10/2010-А від 26.10.2010 року та специфікацій № 1 та № 2 до договору поставки № 26/10/2010-А від 26.10.2010 року, що є невід'ємними частинами зазначеного договору вбачається, що поставлялися такі товари як шрот соняшниковий.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належного оформлених податкових накладних, виданих ТОВ «Інтерсервісплюс».

Так, згідно видаткової накладної № ИН-282 від 08.12.2010 року (податкова накладна № 282 від 08.12.2010 року) було поставлено шрот соняшниковий у кількості 254, 050 тон на суму 57239 гривень.

На підтвердження якості товару, відповідно до умов договору, постачальником передано ветеринарне свідоцтво серії ГГ-04 № 310759 від 07.12.2010 року, звіт про результати досліджень Дніпровської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини № 1052/1 від 07.12.2010 року.

Факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною № 01АА від 07.11.2010 року, відповідно до якої вантажовідправником є ТОВ «Інтерсервісплюс», автопідприємство -ПП «Марянський». Товар прийнято 08.12.2010 року згідно відмітки у товарно-транспортній накладній.

Згідно видаткової накладної № ИН-189 від 16.03.2011 року (податкова накладна № 189 від 16.03.2011 року) було поставлено шрот соняшниковий у кількості 28,40 тон на суму 67687 гривень 20 копійок.

На підтвердження якості товару, відповідно до умов договору, постачальником передано ветеринарне свідоцтво серії ДГ-04 № 549898 від 16.03.2011 року, звіт про результати досліджень Дніпровської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини № 119/1 від 08.02.2011 року.

Факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною № 01АА від 15.03.2011 року, відповідно до якої вантажовідправником є ТОВ «Інтерсервісплюс», автопідприємство -ПП «Колесник». Товар прийнято 16.03.2011 року згідно відмітки у товарно-транспортній накладній.

Вказаний товар було оплачено, що підтверджується виписками з банку та платіжними дорученнями.

Отже, суд дійшов висновку, що наявність у позивача виданих йому ТОВ «Інтерсервісплюс»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата позивачем вартості за отримані товари з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та свідчать про сплату податку на прибуток у повному обсязі..

Відповідач в обґрунтування своєї позиції, яка викладена в Акті перевірки посилався на порушення позивачем вимог податкового законодавства та зазначив, що згідно Акта від 16.05.2011 року № 3047/23-2/37182777 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Інтерсервісплюс»(код ЄДРПОУ 37182777) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року», складеного ДПІ у місті Івано-Франківськ встановлено, що ТОВ «Інтерсервісплюс»не мав необхідних умов для виконання постачання товарів або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Перевіркою встановлено, що операції з приймання-передачі товарів не проводилися, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку з його відсутністю.

Згідно довідки від 08.02.2012 року № 809/15-2/37182777 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтерсервісплюс»(код ЄДРПОУ 37182777) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит у березні 2011 року», встановлено, що СВ ПМ ДПА в Івано-Франківській області 01.08.2011 року порушено кримінальну справу відносно директора ТОВ «Інтерсервісплюс»ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 212 та частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України.

СВ ПМ ДПА в Івано-Франківській області 10.08.2011 року ОСОБА_2 оголошено в розшук; 15.08.2011 року Івано-Франківським міським судом винесено постанову про взяття під варту громадянина ОСОБА_2; 27.08.2011 року працівниками ГВ ПМ ДПІ в місті Івано-Франківськ було затримано громадянина ОСОБА_2 та доставлено до СВ ПМ ДПА в Івано-Франківській області для проведення слідчих дій. З 27.08.2011 року по 02.09.2011 року затриманий ОСОБА_2 перебував в Надвірнянському ІТТ. У зв'язку з добровільною сплатою громадянином ОСОБА_2 податкових зобов'язань в сумі 2810 тисяч гривень по кримінальній справі 02.09.2011 року Івано-Франківським міським судом винесено постанову про звільнення з-під варти.

В Акті перевірки відповідача зазначено, що кримінальна справа знаходиться на розгляді в Івано-Франківському місткому суді.

Суд, в межах передбачених законом підстав, керуючись частиною четвертою статті 11 та частиною п'ятою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно бази даних офіційного веб-порталу Єдиного державного реєстру судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), на відповідний запит було виявлено вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.03.2012 року, справа № 0907/1-988/2011 року (провадження № 1/0907/197/2012 року), яким було визнано винним та засуджено ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 212, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України.

З вищевказаного вироку було встановлено, що Ленінським районним судом міста Дніпропетровська вироком від 14.04.2011 року було засуджено громадянина ОСОБА_2 за частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України до двох років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік з застосуванням статті 75 Кримінального кодексу України, з іспитовим строком на один рік.

У зв'язку з вищевикладеним, ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 року про витребування доказів, у Ленінського районного суду міста Дніпропетровська було витребувано належним чином завірену копію вироку від 14.04.2011 року, за яким ОСОБА_2 засуджено за частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України.

На виконання вимог вищевказаної ухвали, до суду від Ленінського районного суду міста Дніпропетровська електронною поштою надійшла копія вироку від 14.04.2011 року по кримінальній справі № 1-259/2011.

Дослідивши вищевказані вироки судом встановлено, що громадянина ОСОБА_2 було засуджено за злочини у сфері господарської діяльності та за злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг за періоди, які не стосуються предмету розгляду даної справи.

Зі змісту вироку Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14.04.2011 року по кримінальній справі № 1-259/2011 встановлено, що ОСОБА_2 повністю визнав свою вину в частині несплати податків і обов'язкових платежів до бюджету. Однак, всі правочини були вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства з відповідним їх документальним оформленням.

З вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.03.2012 року справа № 0907/1-988/2011 року (провадження № 1/0907/197/2012 року) встановлено, що у вересні -жовтні 2010 року ОСОБА_2 діючи від імені ТОВ «Інтерсервісплюс»уклав удавані угоди та провів по бухгалтерському обліку підроблені від імені ПП ОСОБА_3 податкові та видаткові накладні.

Водночас, слід зазначити, що відносини позивача і ТОВ «Інтерсервісплюс»мали місце у грудні 2010 року, березні 2011 року, вказаний вирок жодним чином не може бути підтверджуючим доказом нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Інтерсервісплюс», а свідчить лише про незаконне включення до складу податкового кредиту ТОВ «Інтерсервісплюс»за вересень-жовтень 2010 року товарів і послуг від ПП ОСОБА_3

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи ТОВ «Інтерсервісплюс»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача та його контрагента за період, який перевірявся.

В Акті перевірки відповідач також стверджує факт не надання позивачем під час перевірки сертифікатів якості, ветеринарних свідоцтв тощо.

Вищевказані висновки податкового органу спростовані позивачем та підтверджені документально наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач в Акті перевірки стверджував, що вчинений між позивачем та ТОВ «Інтерсервісплюс»правочин суперечить моральним засадам суспільства та, відповідно, порушує публічний порядок, отже, є нікчемним.

Відповідач зазначив, якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Інтерсервісплюс»спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Інтерсервісплюс»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками та іншими наявними в матеріалах справи доказами, наданими позивачем під час судового розгляду справи на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої ТОВ «Інтерсервісплюс».

За обставин, викладених в акті перевірки, суд дійшов висновку, що наявність у позивача - платника податку, виданих йому ТОВ «Інтерсервісплюс»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства і сплата ТОВ «Інтерсервісплюс»вартості послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Щодо завищення позивачем податкового кредиту у зв'язку з віднесенням до його складу сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаної послуги та завищення валових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі -Закон № 334/94-ВР) об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статі 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 5.1 статі 5 Закону № 334/94-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат.

Під час судового розгляду представник позивача надав суду належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують здійснення підприємством витрат на придбання товару та його подальшого використання в господарській діяльності, а саме: записи в журналах реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах, журнали реєстрації лабораторних аналізів при прийманні товару, роздруківку даних електронних ваг, реєстри накладних на оприбуткування сировини, приймальні акти, калькуляцію вартості виробництва продукції. Вбачається, що придбаний товар було обліковано у бухгалтерському обліку та використано у господарській діяльності як сировину для виготовлення комбікорму, що є основною діяльністю позивача.

Таким чином, твердження податкового органу про завищення валових витрат позивач є безпідставними, а отже порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, та абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР судом не встановлено.

Відносно правомірності визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі -Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з вимогами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку -покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозв'язку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пункту 198.3 статі 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів, які підтверджені податковими накладними, придбані товари сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР та пункту 198.3 статі 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерсервісплюс», що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення вимог законодавства, а саме: підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями) та частини першої, п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення № 0000092202 та № 0000082202 від 01.06.2012 року.

Таким чином, суд приходить висновку, що прийняті Броварською ОДПІ Київської області податкові повідомлення-рішення № 0000092202 та № 0000082202 від 01.06.2012 року є необґрунтованим та протиправними і таким, що підлягають скасуванню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби № 0000092202 та № 0000082202 від 01.06.2012 року.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів» понесені ним судові витрати в сумі 552 (п'ятсот двадцять дві) гривні 15 копійок..

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 листопада 2012 р.