Рішення

від 05.12.2012 по справі 8/63

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

05.12.12

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000, м. Чернігів тел. 698-166

проспект Миру, 20 тел. 678-853

Іменем України

РІШЕННЯ

05 грудня 2012 року Справа №5028/8/63/2012

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «АРКУШ», юридична адреса: вул. Єреванська, 14, кв. 61, м. Київ, 03087; поштова адреса: а/с №6, м. Київ, 03087

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, 17500

про стягнення 10907грн.17коп.

Суддя Т.Г. Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Нелуп О.В. -представник, довіреність №б/н від 01.01.2012р.; Курмазенко В.Д. -представник, довіреність №б/н від 01.01.2012р.

Від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача 10100грн.20коп. боргу за товар, який поставлявся 30.03.2012р., 680грн.72коп. суми визначеної позивачем як подвійна облікова ставка НБУ та 126грн.25коп. процентів річних, нарахованих за період з 12.05.2012р. по 22.10.2012р.

В письмових поясненнях (додаткових обґрунтуваннях позовних вимог) від 28.11.2012р. (а.с.68-71) позивач повідомив, що за своєю правовою природою нарахування у сумі 680грн.72коп., які обчисленні з застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, є пенею, стягнення якої за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання передбачено Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та ст.549 Цивільного кодексу України, а також пунктами 5.2. договір поставки товару №56 та №57 від 30.03.2012р.

Відповідач письмового відзиву на позов не надіслав. В силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

В судове засідання, яке відбулось 05.12.2012р., з'явились представники позивача.

Відповідач особисто або через представника участі в засіданні господарського суду не прийняв.

Як вбачається з матеріалів справи копія ухвали від 21.11.2012р. про відкладення розгляду справи на 05.12.2012р., котра направлялась відповідачу на адресу, яка зазначена в позовній заяві та яка співпадає з адресою місцезнаходження, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (витяг з Єдиного державного реєстру серії НОМЕР_3 станом на 16.11.2012р. -а.с.59), а саме: АДРЕСА_2, повернулась до суду неврученою адресату з відміткою оператора поштового зв'язку про причини повернення: «за закінченням терміну зберігання».

За змістом ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвали надсилаються сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвали надсилаються за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що судом вжиті передбачені господарським процесом заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце слухання справи. Враховуючи, що судом явка відповідача або його представника в судове засідання обов'язковою не визнавалась, позивач проти розгляду справи у відсутності відповідача не заперечував, а тому суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

У зв'язку з задоволенням судом клопотання позивача про відмову від фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в попередньому судовому засіданні, така фіксація не проводилась. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ :

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на укладення між ним та відповідачем договорів поставки товару №56 від 30.03.2012р. (а.с.12-15), за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Аркуш»(постачальник за договором, позивач у справі) зобов'язалось передати у власність Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (замовник за договором, відповідач у справі) папір офісний, а замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість на умовах, визначених цим договором.

Також, підставою позовних вимог є договір поставки товару №57 від 30.03.2012р. (а.с.16-19), за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу канцтовари, а відповідач зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість на умовах, визначених договором.

Разом з тим, аналіз наданих до матеріалів примірників вищеназваних договорів свідчить, що вони не підписані зі сторони відповідача. Про факт непідписання договорів також зазначено у позовній заяві, та підтверджено представником позивача в судовому засіданні.

Таким чином, твердження позивача про укладення між сторонами справи договорів поставки товару №56 від 30.03.2012р. та №57 від 30.03.2012р. на поставку паперу офісного та канцтоварів не відповідає дійсності, оскільки за відсутності підписів відповідача на цих договорах неможливо стверджувати про погодження ним умов договору.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що договір, як єдиний письмовий документ, підписаний сторонами та скріплений печатками, між сторонами не укладався. В зв'язку з цим наявні в матеріалах справи примірники договорів поставки товару №56 від 30.03.2012р. та №57 від 30.03.2012р. судом не досліджуються, їх умови при вирішенні спору судом не застосовуються.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, по видатковим накладним №710 від 30.03.2012р. (а.с.20-29), №711 від 30.03.2012р. (а.с.30), №712 від 30.03.2012р. (а.с.31-32) позивачем передано відповідачу канцтовари загальною вартістю 15144грн.85коп.

Про отримання відповідачем товару свідчать підписи та печатка відповідача на вищевказаних накладних.

Факт отримання товару відповідачем не оспорюється. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, частина товару вартістю 1544грн.64коп. була повернута відповідачем, що підтверджується накладною на повернення №3 від 11.05.2012р. (а.с.33-35).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем відповідачу канцтоварів загальною вартістю 13600грн.21коп.

За повідомленням позивача відповідач здійснив часткову оплату товару в сумі 3500грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (а.с.72-77).

У зв'язку з неповною оплатою товару позивачем на адресу відповідача направлялась лист-претензія вих.№193 від 23.08.2012р. про сплату боргу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком №9096 від 27.08.2012р. (а.с.40-41). Однак претензія залишена відповідачем без задоволення.

За твердженням позивача відповідач отриманий товар до цього часу повністю не оплатив, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у сумі 10100грн.20коп., що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначається, що цивільно-правові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, та в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку визнаються майново-господарськими. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні приписи щодо визначення зобов'язання та підстав їх виникнення містяться у ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України.

Таким чином, однією із підстав виникнення господарського зобов'язання є юридично значимі дії суб'єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов'язків сторін.

За своєю правовою природою дії суб'єктів правовідносин, пов'язані з оплатною передачею-прийняттям товару в силу загальних засад і змісту господарського та цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.

За змістом ч.1 ст.205, ст.639 Цивільного кодексу України правочин, різновидом якого є і договір, може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

В силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого не встановлено обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Спеціальними положеннями Цивільного кодексу України, які містяться в главі 54 цього Кодексу, не встановлено обмежень щодо виникнення правовідносин купівлі-продажу товарів тільки на підставі письмового договору та не передбачено, що недодержання сторонами письмової форми такого договору має наслідком його недійсність.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до відносин, які виникли між сторонами, мають застосовуватись норми закону, які регулюють правовідносини купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом вище, факт передачі позивачем відповідачу канцтоварів на загальну суму 15144грн.85коп. підтверджується видатковими накладними №710 від 30.03.2012р. (а.с.20-29), №711 від 30.03.2012р. (а.с.30), №712 від 30.03.2012р. (а.с.31-32).

В силу вимог чинного законодавства у відповідача у зв'язку з отриманням товару виник обов'язок сплатити позивачу його вартість.

Одним із критерієм належності виконання господарського зобов'язання є строк його виконання.

Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу встановлений спеціальною нормою права -ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Вищевикладена правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. по справі №5002-8/481-2011.

Аналіз змісту покладених в основу позову видаткових накладних, свідчить, що під час передачі товару сторонами не було узгоджено строк його оплати, а тому відповідач мав розрахуватись з позивачем одразу після прийняття товару, тобто, з урахуванням приписів ч.2 ст.251, ч.2 ст.252 Цивільного кодексу України, 30.03.2012р.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи та встановлено судом вище, відповідач повернув товар на суму 1544грн.64коп., та оплатив товар грошовими коштами на суму 3500грн. Таким чином, вартість неоплаченого товару становить 10100грн.21коп.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого від позивача товару.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Відповідачем на момент прийняття даного рішення не надано суду доказів оплати вартості отриманого від позивача товару в повному обсязі, а тому його заборгованість становить 10100грн.21коп.

В свою чергу, позивач просить стягнути з відповідача 10100грн.20коп., що є меншою аніж фактична сума заборгованості.

Однак враховуючи, що саме позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг порушення свого права та спосіб його захисту, а суд лише оцінює наявність підстав для захисту в межах заявленої вимоги, а також враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті отриманого від позивача товару, а тому з відповідача підлягає стягненню 10100грн.20коп. боргу.

З посиланням на пункти 5.2. договорів поставки товару №56 та №57 від 30.03.2012р. позивач просить стягнути з відповідача 680грн.72коп. пені за прострочення оплати товару, нарахованої за період з 12.05.2012р. по 22.10.2012р.

Відповідно до положень ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.

Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що, як встановлено судом вище, договори поставки товару №56 та №57 від 30.03.2012р. є неукладеними, поставка товару, як вбачається з матеріалів справи, здійснена в позадоговірному порядку, застосування пунктів 5.2. цих договір до спірних правовідносин є неправомірним.

Оскільки сторонами недодержано встановлену законом форму правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, підстави для стягнення з відповідача пені за порушення виконання зобов'язання відсутні, а тому у задоволенні вказаної вимоги має бути відмовлено повністю.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказану норму закону позивач просить стягнути з відповідача 126грн.25коп. процентів річних, нарахованих за період з 12.05.2012р. по 22.10.2012р.

Здійснивши перевірку правильності обчислення процентів річних суд встановив, що фактичний розмір нарахувань за вказаний позивачем період з урахуванням суми заборгованості, яка існувала на дату здійснення розрахунку, є більшим і становить 135грн.83коп.

Разом з тим, оскільки саме позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг порушення свого права та спосіб його захисту, а суд лише оцінює наявність підстав для захисту в межах заявленої вимоги, а також враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а тому з відповідача має бути стягнуто проценти річні у заявленому розмірі, а саме 126грн.25коп.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги задовольняються судом частково і з відповідача підлягає стягненню 10100грн.20коп. боргу та 126грн.25коп. процентів річних.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 205, 251, 252, 509, 530, 546, 547, 548, 549, 610, 611, 625, 639, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 64, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_4 в ПАТ «КБ «Надра», МФО 380764) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «АРКУШ», м.Київ, вул.Єреванська, 14, кв.61 (ідентифікаційний код 37686860, р/р 2600544777 в ПАТ АКБ «Львів», МФО 325268) 10100грн.20коп. боргу, 126грн.25коп. процентів річних та 1509грн.05коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення підписано 07 грудня 2012 року.

Суддя Т.Г.Оленич