Ухвала

від 04.12.2012 по справі 25/542-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 25/542-А Головуючий у 1-й інстанції: Бондарчук В.В.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову господарського суду м.Києва від 18 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державного авіаційного підприємства «Україна»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва про визнання недійсними рішень,-

в с т а н о в и в:

Постановою господарського суду м.Києва від 18 вересня 2012 року позовні вимоги Державного авіаційного підприємства «Україна»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва про визнання недійсними рішень задоволено частково, визнано недійсними повідомлення-рішення про застосування фінансових санкцій №0001562220/0 та №0001572220/0 від 30 червня 2006 року, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, ДПІ у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку що прийнята з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ДАП «Україна»відмовити у повному обсязі.

Позивачем були подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить відмовити у її задоволенні та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке, на його думку, є законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої було складено акт від 16 червня 2006 року №244/23-05/25196197 та встановлено порушення позивачем п.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На підставі акту перевірки №244/23-05/25196197 від 16 червня 2006 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004522305/0 від 30 червня 2006 року, згідно якого за порушення п.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України в розмірі 22224 грн., в тому числі 7408 грн. за основним платежем та 14816 грн. штрафних (фінансових) санкцій; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001562220/0 від 30 червня 2006 року, згідно якого за порушення ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10302617 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001572220/0 від 30 червня 2006 року, згідно якого за порушення п.2 ст.10 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1020 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001562220/0 обґрунтовується відповідачем допущеними платником податків порушеннями законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а саме недотримання ДАП «Україна»термінів розрахунків по імпортних контрактах, встановлених ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно ч.1 ст.4 вищенаведеного Закону (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Як вбачається з апеляційної скарги, заперечень на апеляційну скаргу, інших матеріалів справи, спір між платником податків та органом ДПІ щодо нарахування штрафних санкцій в розмірі 10302617 грн. виник внаслідок неоднакового тлумачення сторонами призначення платежу в сумі 2000000 дол. США, сплачених ДАП «Україна»по зовнішньоекономічному контракту. Так, відповідач вважає перерахування зазначених коштів позивачем авансовим платежем, натомість, позивач вказує, що сплачені ним грошові кошти у розмірі 2000000 дол. США є не авансом, а завдатком та виконували функцію забезпечення виконання зобов'язання покупцем по імпортному контракту, а відтак порушення вимог ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»в діях ДАП «Україна»відсутні.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 березня 2004 року між ДАП «Україна»та Компанією , S.N.C.» (Франція) укладено договір купівлі №ССС 337.0013/04, умовами якого передбачено, що компанія , S.N.C.»продає, а позивач купує та здійснює доставку одного літака A319-133 Corporate Jetliner», згідно специфікації у дату доставки та у місце доставки, у відповідності з умовами цього договору купівлі.

З матеріалів справи вбачається, що укладанню вищезазначеного договору передувало встановлення договірних відносин між компанією GIF»(продавець) та ЗАТ «Український кредитний банк»(покупець) щодо купівлі-продажу корпоративного джетлайнеру (договір купівлі-продажу АКД №320.0136/03 від 23 грудня 2003 року), та перехід прав і обов'язків покупця за цим договором від ЗАТ «Український кредитний банк»до ДАП «Україна»відповідно до тристороннього договору про новацію від 12 березня 2004 року (GIF», ЗАТ «Український кредитний банк», ДАП «Україна»).

При цьому, відповідно відповідно до п.9.1 договору купівлі-продажу АКД №320.0136/03 від 23 грудня 2003 року між ЗАТ «Український кредитний банк»та компанією GIF», покупець зобов'язувався переказати 5000000 дол.США на банківський рахунок продавця. Зазначені кошти, виходячи зі змісту п.п.9.1-9.3 вищевказаного договору, є комісійними за зобов'язання (п.9.1) та підставою для резервування позиції доставки літака покупцю. Так само (комісійні за зобов'язання) визначено призначення коштів у розмірі 5000000 дол.США, сплачених ЗАТ «Український кредитний банк», у п.4 договору про новацію. Заголовком п.5.2 договору між ДАП «Україна»та Компанією , S.N.C.»зазначені грошові кошти визначені як депозит, які, виходячи зі змісту цього пункту, вираховуються з першого платежу перед доставкою, який має бути сплачений за цим договором.

Відповідно до п.4 договору про новацію «AIRBUS, S.N.C.»компенсує ЗАТ «Український кредитний банк»комісійні за зобов'язання на суму 5000000 дол.США протягом 5 банківських днів після отримання від нового покупця - ДАП «Україна»загального платежу на суму 15492470 дол.США.

Водночас, 13 жовтня 2004 року між ДАП «Україна»та «AIRBUS, S.N.C.»було укладено поправку №1 до договору купівлі №ССС 337.0013/04 від 12 березня 2004 року, згідно п.1.2 якої, не зважаючи на параграф 4 «Договору переходу боргу»(під яким очевидно сторони мали на увазі договір про новацію) «AIRBUS, S.N.C.»погоджується відшкодувати Українському Кредитному Банку плату за резервування у розмірі 5000000 дол.США, згаданих у вищезгаданому параграфі, на протязі 5 банківських днів - після одержання від позивача суми у розмірі 2000000 дол.США («Депозит»).

12 листопада 2004 року через ВАТ «Укрексімбанк»на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України від 12 листопада 2004 року №315 та згідно з поправкою №1 до договору з купівлі реактивного літака від 12 березня 2004 року №ССС 337.0050/04 позивачем було здійснено переказ валюти платіжним дорученням №89 у сумі 2000000 дол.США. В матеріалах справи є підтвердження продавця щодо отримання ним зазначених коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сплачені кошти в розмірі 20000000 дол.США за своїм призначенням є видом забезпечення зобов'язання, а не авансовим платежем за товар по контракту, виходячи з наступного:

Як вбачається з договору між ДАП «Україна»та Компанією IRBUS, S.N.C.», сторонами було визначено різницю між «Депозитом»(2000000 дол.США) згідно п.5.2 договору та іншими платежами за товар.

Відповідно до п.5.3.1 договору, ДАП «Україна»зобов'язана внести «AIRBUS, S.N.C.»не пізніше 05 квітня 2004 року платіж перед доставкою у розмірі 11000000 дол.США. В розділі 1 договору, під визначенням «платіж перед доставкою» сторони підтвердили, що в даному договорі платежем, який можна вважати авансом, є саме сума в 11000000 дол.США. При цьому, як вже зазначалося вище, виходячи зі змісту п.5.2 договору сторони, укладаючи угоду, виходили з того, що необхідність сплати покупцем 2000000 дол.США є способом забезпечення зобов'язання, якому за наявних ознак відповідає визначення «завдаток».

Так, ст.570 ЦК України визначено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо відсутності в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність»поняття «завдаток», а також невідповідності визначень, які вживаються у договорі визначенням, наведеним відповідно в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств»та наказі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06 вересня 2001 року №201 «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», оскільки, як вбачається з матеріалів справи, договори були підготовлені продавцем (компанією-нерезидентом). Крім того, сторони погодили, що їхні взаємовідносини регулюються і тлумачаться у відповідності із законодавством Англії. Відтак, застосування податковим органом термінів, наведених в українському законодавстві, без врахування змісту, який сторони договору вкладали у дані терміни, є необґрунтованим.

За таких обставин, суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, вірно визначив норми матеріального права, що мають бути застосовані для вирішення спору щодо наявності (відсутності) порушень позивачем законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності, та прийняв законне рішення щодо визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001562220/0 від 30 червня 2006 року на суму 10302617 грн.

Крім того, у зв'язку з неправомірністю позиції відповідача щодо призначення сплачених грошових коштів в розмірі 2000000 дол.США, вбачається також помилковість висновку відповідача про наявність порушення ДАП «Україна»вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та накладення штрафу у розмірі 1020 грн.

Так, відповідно до п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Згідно п.2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою НБУ від 08 лютого 2000 року №49 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність: порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Відповідно до ч.2 ст.10 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 16 цього Декрету, у відповідності до якої до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за несвоєчасне подання, приховування або перекручування звітності про валютні операції -штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Як зазначає апелянт, оскільки 2000000 дол.США є дебіторською заборгованістю позивача, відповідні дані про це мали декларуватися платником податків в р.ІІ «Фінансові вкладення»п.13 «Суми коштів, перерахованих за кордон та виставлених векселів по імпортних контрактах, по яким на звітну дату перевищено встановлені законодавством терміни здійснення цих контрактів», а не так, як це зробив позивач, зазначивши в декларації вказані витрати в р.ІІ «Фінансові вкладення» п.14 «Перераховано на інші цілі».

Колегія суддів вважає, що оскільки сплачені грошові кошти в сумі 2000000 дол.США за своїм призначенням є завдатком, а не передплатою (авансовим платежем) за товар, доводи органу ДПІ щодо неправильного заповнення декларації ДАП «України»обґрунтовано були відхилені судом першої інстанції.

Крім того, ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що санкції, визначені цією нормою Декрету застосовуються Національним банком України та за його визначенням -підпорядкованими йому установами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому ДПІ у Печерському районі м.Києва не є відповідним уповноваженим державним органом, якому в установленому чинним законодавством порядку надано право застосовувати до суб'єктів господарювання санкції, визначені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Водночас, Національний банк України, делегувавши передбачені пп.3.1 п.3 Положення про валютний контроль повноваження застосування штрафних санкцій не підпорядкованим йому органам державної податкової служби, вийшов за межі своїх повноважень, чим порушив вимоги ст.19 Конституції України.

Згідно з вимогами ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Водночас, не зважаючи на вищевказані вимоги законодавства, відповідач не довів правомірність прийнятих ним рішень про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій №0001562220/0 та №0001572220/0 від 30 червня 2006 року.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення №0004522305/0 від 30 червня 2006 року, яке прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, та в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія судів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову господарського суду м.Києва від 18 вересня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 10 грудня 2012 року.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.