Постанова

від 20.01.2009 по справі 50/92

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

50/92

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 січня 2009 р.                                                                                    № 50/92  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Заріцької А.О.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постановута ухвалу

від 14 липня 2008 рокувід 27.листопада 2008 рокугосподарського суду м. Києва

у справі господарського суду№ 50/92м. Києва

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛІУС"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-СЕРВІС-ГРУП"

пробанкрутство,

за участю представників сторін:

ДПІ у Печерському районі м. Києва –Куракін Ю.В. (дов. від 19.08.2008);

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.07.2008 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛІУС" порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-СЕРВІС-ГРУП" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду м. Києва від 14.07.2008 (суддя Пасько М.В.) Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-СЕРВІС-ГРУП" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, якого зобов'язано опублікувати в офіційному друкованому органі оголошення про визнання боржника банкрутом та повідомити про визнання боржника банкрутом всіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс банкрута.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.11.2008 (суддя Пасько М.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута. Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-СЕРВІС-ГРУП" ліквідовано як юридичну особу. Провадження у справі припинено.

До Вищого господарського суду України звернулася ДПІ у Печерському районі м. Києва, яка просить постанову господарського суду від 14.07.2008 та ухвалу суду від 27.11.2008 скасувати (з врахуванням доповнення до касаційної скарги від 19.01.2009). В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 7, 14, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Відповідно до ст. 107 Господарського процесуального кодексу України право касаційного оскарження надано, зокрема, особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується  їх прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон) передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника (ч.1 ст.23 Закону).

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, в заяві про порушення справи про  банкрутство боржника,  кредитор –ТОВ "СТИЛІУС" посилається  на  наявність заборгованості у розмірі 44483,33 грн., що підтверджується визнаною боржником претензією, яку неможливо стягнути у зв'язку з відсутністю боржника за юридичною адресою, про що складено акт від 22.05.2008.

Постановою суду від 14.07.2008 боржника - ТОВ "СПЕЦ-СЕРВІС-ГРУП" визнано банкрутом з урахуванням особливостей, визначених ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено  ініціюючого кредитора.

Зазначена постанова мотивована тим, що наданими суду доказами підтверджена неспроможність боржника виконати зобов'язання кредитору за договором поставки, боржник відсутній за його місцезнаходженням, оскільки  не підтверджено відомостей про юридичну особу, наявні інші ознаки, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України  вважає, що господарський суд м. Києва при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом не з'ясував та не дав оцінку факту наявності (відсутності) в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, який набув чинності  з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню  до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявний у матеріалах справи акт ініціюючого кредитора від 22.05.2008 (а.с. 18) не може бути належним доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що  вказані  вище норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Крім того, судом не було досліджено наявність інших ознак, які б слугували  підставою для визнання відсутнього боржника банкрутом: ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, відсутність підприємницької діяльності боржника, а також не було перевірено безспірність вимог ініціюючого кредитора.

За приписами ч. 8 ст. 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, безспірні вимоги ініціюючого кредитора до боржника ґрунтувалися на відповіді боржника на попередню претензію, накладну від 06.02.2008, акт звіряння взаєморозрахунків від 13.03.2008 (а.с. 15-17). Інших доказів в обґрунтування безспірності грошових вимог, як таких, що підтверджені виконавчими документами, ініціюючий кредитор суду не надавав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що визнана у встановленому порядку претензія виключена з переліку документів за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень, який набрав чинності з 14.04.2006. Отже, з дати набрання чинності цим законом претензія до боржника та її визнання боржником не приймаються органами державної виконавчої служби, як виконавчі документи.  

Що стосується ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності та відсутності підприємницької діяльності боржника, то в касаційній скарзі ДПІ вказує, що банкрут звітував до органів ДПІ,  за 2007 рік було задекларовано суму отриманого валового доходу 1 655 263,00 грн., за 2008 рік –7 136 243,00 грн., що свідчить про здійснення підприємством підприємницької діяльності.

Тобто, факт здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження господарським судом м. Києва  при винесення оскаржуваної постанови, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

Відтак, колегія суддів зазначає, що суд не дослідивши обставин безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора,  обставин правового статусу боржника як юридичної особи на момент порушення провадження у справі, належності доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження, дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника –Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-СЕРВІС-ГРУП"  банкрутом в порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Крім того, 27.11.2008 ухвалою суду  було затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута –ТОВ "СПЕЦ-СЕРВІС-ГРУП".

Однак, при винесенні оскаржуваної ухвали господарський суд не з'ясував дійсних обставин справи, прав і обов'язків учасників спірних правовідносин, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушення судами вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, реєстру (переліку) вимог кредиторів, який є обов'язковим додатком, згідно з ч. 1 ст. 32 Закону, даних інвентаризації майна боржника; не дає оцінки відсутності запитів фондам соціального страхування, управлінню пенсійного фонду та податковому органу на предмет встановлення їх кредиторських вимог; не встановлює переліку кредиторів, чиї вимоги виявились незадоволеними за наслідками проведеної ліквідаційної процедури; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 30.07.2008 ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулася до суду із заявою про визнання її кредитором банкрута (а.с. 33-39).

Однак, у поданому 16.10.2008 звіті ліквідатора зазначено, що  до реєстру вимог кредиторів банкрута (який не додано до звіту) включені вимог и лише ініціюючого кредитора. Вимоги інших кредиторів до банкрута не надходило (а.с. 49-50). Дане твердження спростовується матеріалами справи. Вимоги ДПІ ліквідатором розглянуті не були.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З врахуванням викладеного та меж перегляду справи у касаційній інстанції відповідно до ст. 111-7 ГПК України, оскаржувані постанову від 14.07.2008 та ухвалу від 27.11.2008 господарського суду м. Києва року не можна вважати законними та обґрунтованими, отже вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для прийняття рішення про обґрунтованість порушення провадження у справі та можливість його подальшого руху за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

При новому розгляді справи суду слід врахувати приписи статей 17-18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, ст.ст. 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", повно та всебічно дослідити всі суттєві обставини, що мають значення для правильного  вирішення спору, перевірити ствердження  та  заперечення сторін,  всім зібраним  доказам надати належну оцінку в їх сукупності та вирішити спір  відповідно  до вимог  закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119  - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва  задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 14.07.2008 та ухвалу господарського суду м. Києва  від 27.11.2008 у справі № 50/92 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий                                                                                 М.І. Хандурін

Судді                                                                                        А.О. Заріцька

                                                                                                     О. Є. Короткевич