Рішення

від 06.12.2012 по справі 5010/1071/2012-15/48

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2012 р. Справа № 5010/1071/2012-15/48 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Деделюка Б.В.,

при секретарі судового засідання Червак Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", юридична адреса: пр. Леніна, 36, м. Харків, Харківська область, 61166, поштова адреса: вул. Галицька, 29, м. Івано-Франківськ, 76000,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудротер", вул. Промислова, 2Б, корпус А, офіс 10, м. Івано-Франківськ, 76000,

про стягнення коштів в сумі 133474,17 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Якубовський О.О. - провідний юрисконсульт, довіреність № 26 від 03.01.2012 року,

від відповідача представники не з'явилися,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота" звернулося в господарський суд Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудротер" про стягнення коштів в сумі 154582 грн. 81 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору на кредитну лінію (не відновлювальну) № 02/33Ю від 03.06.2008 року відповідачем не повернуто кредитні кошти та не сплачено відсотки за користування кредитними коштами.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2012 року прийнято позовну заяву і порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 29.08.2012 року.

Ухвалою суду від 29.08.2012 року відкладено розгляд справи на 25.09.2012 року.

Ухвалою суду від 25.09.2012 року провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудротер" про стягнення коштів в сумі 154582 грн. 81 коп. припинено.

Згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" № 1792 від 11.10.2012 року задоволено. Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2012 року у справі №5010/1071/2012-15/48 скасовано. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Вудротер" (76018, вул. Промислова, будинок 2б, корпус А, офіс 10, код ЄДРПО 35765808) на користь публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" (61166, пр. Леніна,36, м. Харків, ідентифікаційний код 20015529) 536,50 (п'ятсот тридцять шість гривень п'ятдесят копійок) грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Справу передано на розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2012 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.11.2012 року.

Ухвалою суду від 27.11.2012 року продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 06.12.2012 року.

Позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№8156/2012-свх від 05.12.12), згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" 133474,17 грн. - заборгованості за договором №02/33Ю на кредитну лінію (не відновлювальну) від 03.06.2008 року, з яких: 113100 грн. -кредит, 2944,38 грн. - відсотки (проценти), 13031,68 грн. - комісія, 4398,11 грн. пені за прострочення кредиту, відсотків та комісії.

В поданій заві позивач також просить вирішити питання щодо стягнення з відповідача витрат на отримання витягу з Єдиного державного реєстру в сумі 54,4 грн. та повернення зайво сплаченого судового збору в розмірі 422,18 грн.

Враховуючи закріплений ст.129 Конституції України принцип диспозитивності учасників судового процесу, зокрема, диспозитивний характер прав позивача, які визначено ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки ці дії не суперечать законодавству і не порушують чиї-не будь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно з правовою позицією, викладеною у пункті 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та у пункті 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року", в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір; факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи; при цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Представник позивача, в судовому засіданні 06.12.2012 року, позовні вимоги підтвердив з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на кредитну лінію (не відновлювальну) № 02/33Ю від 03.06.2008 року.

Що стосується заяви про вжиття заходів забезпечення позову (а.с.34-36), то суд відмовляє у її задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, зі змісту ст. 66 ГПК України вбачається, що заходи до забезпечення позову мають бути спів розмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються судом у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776, суд, при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вищий господарський суд України в постанові № 16 від 26.12.2011 р. звернув увагу на наступне.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання позивача в заяві на наявність негативних факторів та на відсутність бажання відповідача виконати покладені на нього зобов"язання без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Ретельно дослідивши підстави, викладені в заяві в обґрунтування забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що заява позивача не обґрунтована належними доказами та позивачем не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Представник відповідача, в судове засідання 06.12.2012 року, повторно не з"явився, витребуваних доказів не подав, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином - ухвалами суду від 16.11.12 та 27.11.12.

Разом з тим, відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року N 75 (v0075600-02 ) (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, то примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.

За таких обставин та у відповідності до ст. 75 ГПК України, враховуючи те, що відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, суд, вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору.

Розглянувши документи і матеріали, подані позивачем та витребувані судом, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, з"ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

03.06.08 між Акціонерно-комерційним банком "Золоті ворота" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота" відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №424588 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудротер" (позичальник) укладено договір на кредитну лінію (не відновлювальну) № 02/33Ю від 03.06.2008 року (далі по тексту - Договір).

Згідно умов даного Договору банк (позивач по справі) зобов"язався надати позичальнику (відповідач по справі), а позичальник зобов"язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в сумі 2000 000грн. в порядку і на умовах, зазначених у даному договорі (п.1.1 договору).

Меморіальними ордерами №1 від 03.06.2008 року та №2 від 10.06.08, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с.25-26), підтверджується факт надання позивачем кредиту відповідачу в сумі 200 000грн.

Згідно п.7.2 строк дії даного договору встановлюється з моменту його укладення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов"язань за ним.

Відповідно до п.1.1. договору позичальник зобов"язаний повернути кредит у строк до 25.05.12 та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 14,2 % річних на визначених Договором умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки-розрахунку заборгованості позичальника (а.с.29) та пояснень представника позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов"язання перед банком щодо повернення кредиту, нарахованих відсотків та комісії не виконав, тим самим порушив істотні умови договору на кредитну лінію (не відновлювальну) № 02/33Ю від 03.06.2008 року.

Відповідно до п. 3.1-3.2 Договору проценти є платою за користування кредитом і сплачуються за весь час користування кредитом до дня його фактичного повернення, у тому числі і після закінчення строку, на який було надано кредит. За користування кредитом банк нараховує проценти, а позичальник у строк до 25 числа (включно) кожного поточного місяця, а також на день закінчення строку дії Договору, сплачує проценти Банку за період з 21 числа попереднього місяця по 20 число поточного місяця включно.

Пункт 3.3 Договору встановлює, що за користування кредитом після закінчення строку, на який було надано кредит (з урахуванням додаткових угод до договору), проценти сплачуються позичальником за ставкою на 5 процентних пунктів вищою, ніж та яка визначена у п. 1.1 Договору.

У відповідності до п. 5.2.1 Договору відповідач зобов'язався здійснити погашення кредиту та сплату процентів в повному обсязі в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Пунктом 5.2.11 передбачена сплата комісії.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов"язків, зокрема є договір.

Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов"язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов"язання не допускається.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України позичальник не звільняється від відповідальності погашати заборгованість у випадку неможливості виконувати свої зобов"язання.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.629 вищевказаного кодексу договір є обов"язковий для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Приписами статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1049 цього ж кодексу встановлено, що позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідач в термін, передбачений п.1.1 Договору, а саме - до 25.05.12 не повернув кредит, а тому наведене дає підстави для висновку суду про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову щодо стягнення з відповідача 113100 грн. - неповерненого кредиту 2944,38 грн. заборгованості по нарахованих відсотках та 13031,68 грн. заборгованості по комісії.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення пені, то слід зазначити наступне.

Згідно ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Ст. 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 6.1.1 Договору зазначено, що у випадку порушення відповідачем будь-яких зобов"язань по даному договору, зокрема термінів повернення кредиту та термінів сплати процентів, комісій, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочи.

За наведеного та враховуючи здійснену судом перевірку правильності нарахування позивачем пені за допомогою інформаційної - пошукової бази "Законодавство", є обґрунтованим позов в частині стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту в сумі 4398,11 грн. пені за прострочення кредиту, відсотків та комісії за несвоєчасне погашення заборгованості.

Щодо стягнення з відповідача витрат на отримання витягу з Єдиного державного реєстру в сумі 54,4 грн., то суд не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно роз"яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/78 від 04.03.98 "Про деякі питання практик застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" відносяться, зокрема, суми які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Отже, у господарського суду не має передбачених законом підстав вважати витрати на на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та витрати на відправку відповідачу позовної заяви з доданими до неї документами - витратами, які відносяться до судових, а позивач не позбавлений права звернутися в установленому законом порядку до відповідача з позовною вимогою про відшкодування збитків.

Таким чином, у вимозі позивача щодо стягнення з відповідача витрат на отримання витягу з Єдиного державного реєстру в сумі 54,4 грн. слід відмовити.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, а саме: 2669,48 грн. судового збору.

Частиною 2 ст.44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

За приписами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлено в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2012 року становить 1 073 грн.

Згідно приписів ст. 6 Закону України "Про судовий збір", у разі зменшення розміру позовних вимог, питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до ст.7 цього Закону.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В спірному випадку позивач за розгляд позовної заяви сплатив 3091,66 грн., про що свідчить долучене до матеріалів справи платіжне доручення №3 від 19.06.12 року (а.с.5).

Так як позивачем зменшено розміру позовних вимог (заява вх.№8156/2012-свх від 05.12.12), згідно якої просив суд стягнути з відповідача 133474,17 грн., тому судовий збір з вказаної суми має становити 2669,48 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу - публічному акціонерному товариству "Банк Золоті Ворота" з Державного бюджету України зайво сплаченого судового збору в розмірі 422,18 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193, 216, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудротер" про стягнення коштів в сумі 133474,17 грн. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудротер", вул. Промислова, 2Б, корпус А, офіс 10, м. Івано-Франківськ, 76000, код 35765808) на користь позивача публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" (пр.Леніна,36, м. Харків, 61200; поштова адреса: вул. Галицька, 29, м.Івано-Франківськ, 76018, код 20015529) 113100 (сто тринадцять тисяч сто) грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 2944 (дві тисячі дев"ятсот сорок чотири) грн. 38 коп. заборгованості по відсотках, 13031 (тринадцять тисяч тридцять одну) грн. 68 коп. заборгованості по комісії, 4398 (чотири тисячі триста дев"яносто вісім) грн. 11 коп. пені та 2669 (дві тисячі шістсот шістдесят дев"ять) грн. 48 коп. судового збору.

Відмовити у стягненні з відповідача 54,4 грн. витрат на отримання витягу з Єдиного державного реєстру.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.12

Суддя Деделюк Б. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"