Ухвала

від 26.11.2012 по справі 2а-7009/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/40914/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Руснака Ю.І.

представника відповідача Цюрупи Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Майндшер»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі № 2а-7009/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майндшер»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.02.2012 позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 30.09.2010 № 0007502305/0.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 постанову суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

ТОВ «Майндшер»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві податковим повідомленням-рішенням від 30.09.2010 № 0007502305/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1505377 грн. основного платежу та 582126 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки, викладені в акті від 15.09.2010 № 689/23-5/35372210, про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Порушення полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту червня 2010 податку на додану вартість у сумі 402583,97 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Максімайз Україна», та квітня -червня 2010 року у сумі 1102793,52 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Обрій подій», оскільки дані постачальники не знаходяться за юридичними адресами, за вказані періоди не надали податкової звітності до податкового органу та занизили податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту, якого платник податку (покупець) зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, за відсутністю з боку платника податку порушення вимог п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, платник податку на додану вартість має право на податковий кредит. Будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

З акту перевірки, письмових заперечень на позов, апеляційної скарги податкового органу вбачається, що останній заперечував право позивача на податковий кредит за спірні періоди з підстав допущених постачальниками позивача порушень щодо звітування до податкового органу, сплати податкових зобов'язань, а також посилався на відсутність цих постачальників за юридичними адресами, на підписання податкових накладних невідомими особами. При цьому реальність придбання позивачем товару у вказаних постачальників податковим органом не заперечувалась.

Суд касаційної інстанції зазначає, що заниження постачальником товару (робіт, послуг) податкових зобов'язань, порушення ним вимог законодавства щодо надання податкової звітності чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Судом першої інстанції, з огляду на вказані податковим органом мотиви для позбавлення позивача права на податковий кредит за спірні періоди, встановлено факт видачі податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит, особами, які на час їх видачі були зареєстровані платниками податку на додану вартість, підписання цих податкових накладних уповноваженими на те особами. При цьому судом також досліджено обставину щодо звітування постачальниками перед податковим органом та декларування податкових зобов'язань за спірні періоди, в результаті чого встановлено факт такого звітування із наданням переліку податкових накладних, виписаних на адресу позивача.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги встановлені судом першої інстанції обставини з огляду на мотиви податкового органу, вказавши у постанові на факт зазначення податковим органом в апеляційній скарзі на відсутність первинних документів, що посвідчують угоди між позивачем і його контрагентами. Таке посилання не відповідає дійсності, оскільки податковий орган в апеляційній скарзі не наголошував на відсутності первинних документів за наслідками вчинення господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентами, реальність вчинення позивачем господарських операцій з придбання товару не заперечував та не оспорював.

При цьому суд апеляційної інстанції необґрунтовано застосував положення ст. 228 Цивільного кодексу України, якими встановлено нікчемність правочину, що порушує публічний порядок, тобто такого, що вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочину може ґрунтуватись на належних та допустимих доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Податковий орган при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не обґрунтовував власну позицію щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту нікчемністю вчинених правочинів та не доводив суду наявність протиправної мети при їх вчиненні.

Також суд не врахував встановлену судом першої інстанції обставину щодо дотримання контрагентами позивача вимог законодавства щодо звітування до податкового органу та декларування податкових зобов'язань, залишивши поза увагою наявні в матеріалах справи копії постанов Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.06.2011 у справі № 2а-7643/11/2670 та від 16.06.2011 у справі № 2а-7641/11/2670 щодо подання ТОВ «Максімайз-України»за червень 2010 податкової декларації з податку на додану вартість та протиправного її неприйняття податковим органом та щодо подання ТОВ «Обрій подій»податкових декларації з податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень та серпень 2010 року та протиправного їх неприйняття податковим органом.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає є задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції -скасуванню, а помилково скасовано постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Майндшер»задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.02.2012.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло