Постанова

від 22.11.2012 по справі 2а-5094/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2012 року 2а-5094/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача -Тарасова К.І.,

від відповідача -Воловенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Регіонавто»

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Регіонавто»з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.10.2012 № 0001082204 і від 03.10.2012 № 0001092204.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки, яким встановлено заниження позивачем податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з формуванням валових витрат і податкового кредиту на підставі результатів здійснення господарських взаємовідносин з ПП «Риф -К», ПП «ТК «Юнітекс-Трейд», ППФ «Фактура», ТОВ «Лоранік». За твердженням податкового органу укладені між позивачем і даними контрагентами угоди є нікчемними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство не порушувало підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, а також вимоги підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»і пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем і ПП «Риф -К», ПП «ТК «Юнітекс-Трейд», ППФ «Фактура», ТОВ «Лоранік»угод є помилковим і необґрунтованим, так як правочини мали реальний характер - товар, який поставлений контрагентами в повному обсязі використаний підприємством у господарській діяльності, повністю оплачений позивачем, а тому, валові витрати і податковий кредит сформовані підприємством вірно і у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

У зв'язку з цим, на думку позивача, спірне податкове повідомлення -рішення прийнято відповідачем безпідставно і без з'ясування фактичних обставин справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що в ході проведення перевірки правовідносин між позивачем і ПП «Риф -К», ПП «ТК «Юнітекс-Трейд», ППФ «Фактура», ТОВ «Лоранік»встановлено, що у постачальника ПП «Фактура»відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, технічний персонал. Основні фонди і транспортні засоби для здійснення господарських операцій.

Крім того, в ході перевірки позивача податковим органом отримано лист ДПІ в Обухівському районі Київської області, згідно з яким встановлено, що ПП «Регіонавто»при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість уклало ряд сумнівних угод з підприємствами з ознаками фіктивності: ПП «Риф -К», ПП «ТК «Юнітекс-Трейд», ППФ «Фактура», ТОВ «Лоранік». При відпрацюванні даних підприємств виявлено, що директора і засновники ТОВ «Лоранік»і ПП «Риф -К»не мають відношення до даних підприємств, а відповідно до висновків спеціаліста підписи в первинних документах від імені директора ППФ «Фактура»і від імені директора ПП «ТК «Юнітекс-Трейд»виконані іншими особами.

На думку відповідача, вказані обставини свідчать про нікчемність укладених між позивачем і ПП «Риф -К», ПП «ТК «Юнітекс-Трейд», ППФ «Фактура», ТОВ «Лоранік»правочинів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у період з 01.09.2010 по 30.04.2012 позивач мав господарські відносини з ПП «Риф -К», ПП «ТК «Юнітекс-Трейд», ПП «Фактура», ТОВ «Лоранік», предметом яких була поставка запасних частин.

Так, згідно договорів поставки Приватним підприємством «Регіонавто»закуплені запасні частини до сільськогосподарської техніки, у підприємств ПП «Риф-К»на суму 254220,00 грн., в т.ч. ПДВ - 42370,00 грн., ПП «Фактура»на суму 1274316,00 грн., в т.ч. ПДВ - 212386,00 грн., ПП «ТК Юнітекс - Трейд»на суму 47100,00 грн., в т.ч. ПДВ -78650,00 грн., ТОВ «Лоранік»на суму 621684,00 грн., в т.ч. ПДВ - 103614,00 грн. На виконання укладених правочинів підприємствами виписано податкові та видаткові накладні.

Суми здійснених позивачем витрат у зв'язку з виконанням укладених правочинів і суми сплаченого податку на додану вартість включені підприємством до складу валових витрат і податкового кредиту відповідних періодів.

Посадовою особою Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Регіонавто»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Фактура»(код ЄДРПОУ 30537065), ПП «ТК Юнітекс -Трейд»(код ЄДРПОУ 37177657), ТОВ «Лоранік»(код ЄДРПОУ 37729096), ПП «Риф -К»(код ЄДРПОУ 36348592) з 01.09.2010 по 30.04.2012, за результатам якої складено Акт від 14.09.2012 № 1000/22-04/36900719 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки (аркуш 3), перевіряючим зазначено, що від ВПМ ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС отримано лист від 14.08.2012 №2837/7/07-10, про проведення позапланової перевірки ПП «Регіонавто», згідно з яким ВПМ ДПІ у Обухівському районі в ході відпрацювання підприємств встановлено ПП «Регіонавто», яке при формуванні податкового кредиту з ПДВ уклало ряд сумнівних угод з підприємствами з ознаками фіктивності, а саме: ПП "Фактура", ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К».

При відпрацюванні вищевказаних сумнівних суб'єктів підприємницької діяльності встановлено, що директора та засновники ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К»відношення до діяльності даних підприємств не мають, згідно з висновком спеціаліста НДКЦ №380 від 14.08.2012 підписи в первинних документах, виконані від імені директора ПП «Фактура»ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, виконані не ним, а іншою особою, згідно з висновком спеціаліста НДКЦ №381 від 14.08.2012 підписи в первинних документах, виконані від імені директора ПП «ТК Юнітекс-Трейд»ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, виконані не ним, а іншою особою.

Крім того, на сторінці 4 Акта перевірки вказано, що від Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС отримано Акт від 07.10.2011 № 5142/23- 2/30537065/203 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ППФ «Фактура»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Техно-грін-ЛВО»за період з 01.06.2011 по 30.06.2011.

Згідно даних вказаного Акта перевірки від 07.10.2011 № 5142/23-2/30537065/203 працівниками відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб було здійснено вихід за місцезнаходженням підприємства та встановлено, що ППФ «Фактура»за юридичною адресою: м. Біла Церква, вул. Декабристів, 12 не знаходиться, посадові особи відсутні, приміщення за вказаною адресою без ознак ведення господарської діяльності, про що було складено Акт від 06.10.11 №246/23-2/30537065.

В ході перевірки встановлено, що в червні 2011 року ППФ "Фактура" було включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з поставки товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Техно-Грін ЛВО».

Судом під час розгляду справи витребувано від відповідача вказаний Акт перевірки Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС від 07.10.2011 № 5142/23- 2/30537065/203.

Як вбачається з даного Акта перевірки (аркуш 4 Акта перевірки), посадовою особою, яка здійснювала перевірку зазначено, що Броварською ОДПІ при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації та згідно висновку щодо наявності ознак «фіктивності»і відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Техно-Грін ЛВО», переданого службовою запискою від ВПМ Броварської ОДПІ від 23.09.2011 №3687/7/26-34 встановлено, що на виконання вимог наказу ДПА в Київській області від 11.08.2011р. № 390/ДСК, здійснюється відпрацювання підприємства ТОВ «Техно-Грін-ЛВО», яке задіяне в схемах руху сум ПДВ (червень,липень 2011 року), як податкова яма.

Відповідно до баз даних ДПІ і витягу з ЄДР від 19.09.2011 директором і засновником ТОВ «Техно-Грін-ЛВО»є гр. ОСОБА_6. Відповідно до поданої звітності за травень-липень 2011, в графі «керівник»та «головний бухгалтер»зазначений гр. ОСОБА_7.

Згідно з даними попереднього дослідження СТКЗР Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області №162 від 21.09.2011 проведеного старшим експертом майором міліції Онашко Наталією Василівною встановлено, що підписи від імені гр. ОСОБА_6 в графі «платник податків»договору №339-1835 про визнання електронних документів від 16.12.2008, в графі «від орендаря»копії договору оренди від 01.12.2008, в графах «керівник»та «головний бухгалтер»податкової звітності і додатків до неї, виконані не гр. ОСОБА_6, а іншими особами.

Білоцерківською ОДПІ надіслано письмовий запит від 31.08.11 №22365/10/23-219 ППФ «Фактура»щодо надання копій документів, що підтверджують факт придбання та продажу товарів за червень 2011 року (лист отримано посадовою особою 02.09.11). Станом на момент перевірки ППФ «Фактура»не надала матеріалів для проведення перевірки.

Крім того, податкові зобов'язання ППФ «Фактура»за червень 2011 року в сумі 2450871,00 грн. сформовані за рахунок використання податкового кредиту ТОВ «Техно-Грін ЛВО», тому і податкові зобов'язання ППФ «Фактура»можна вважати нікчемними за вищевказаний період в частини взаємовідносин з ТОВ «Техно-Грін ЛВО».

За наслідками перевірки Білоцерківська ОДПІ Київської області ДПС дійшла висновку ППФ «Фактура»здійснював діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, таким чином ППФ «Фактура»є транзитером, а не вигодонабувачем, усі фінансово-господарські операції відображені за червень 2011 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже -є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Розглянувши матеріали перевірок, а також дані листа ДПІ в Обухівському районі Київської області від 14.08.2012 № 2837/7/07-10, податковий орган дійшов висновку, що враховуючи наведене - усі укладені угоди з ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- підпункту 5.3.9, 7.4.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України -підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 500632,00 грн.;

- підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -позивачем по відносинам з ПП «Риф -К»занижено сум податку на додану вартість у розмірі 38065,00 грн.;

- пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме -позивачем по взаємовідносинам з ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс -Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф -К»занижено суму податку на додану вартість у сумі 398955,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 0001082204, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 517543,00 грн., з них 437020,00 грн. за основним платежем і 80523,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення -рішення від 03.10.2012 № 0001092204, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 539729,00 грн.. з них 500632,00 грн. -за основним платежем і 39097,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Непогоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду належним чином засвідчені копії видаткових і податкових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок (а.с. 22-245, том ІІ; а.с. 1 -215, том ІІІ).

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки запчастин ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К».

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Актах перевірок, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Згідно з даними довідки серія АБ № 149994 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 28, том І) основними видами діяльності підприємства за КВЕД є: роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, оптова торгівля сільськогосподарською технікою, купівля та продаж власного нерухомого майна, оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування.

Таким чином, укладаючи угоди з іншими контрагентами щодо закупівлі запасних частин позивач здійснював безпосередньо господарську діяльність.

Підставами для визнання укладених між позивачем і ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К»угод відповідач визнав дані Акта Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС від 07.10.2011 № 5142/23-2/30537065/203 «Про результати проведення документальної позапланової перевірки ППФ «Фактура»код за ЄДРПОУ 30537065 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Техно-грін-ЛВО»(код за ЄДРПОУ 36107662) за період з 01.06.2011 по 30.06.2011»і листа ДПІ в Обухівському районі Київської області від 14.08.2012 № 2837/7/07-10

Проте, відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К»нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, твердження податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках, які викладені в Актах перевірок інших податкових інспекцій, без належного аналізу первинних бухгалтерських документів та безпосередньо самих правочинів, які укладені між сторонами, адже при дослідженні господарської операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку мають аналізуватись відносини безпосередньо між учасниками господарської операції. Зокрема, така правова позиція викладена в Інформаційному листі ВАСУ від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПАТ «Регіонавто»і ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К».

Відносно посилання відповідача на висновки спеціаліста згідно з якими встановлено, що підписи від імені директора ППФ «Фактура»і від імені директора ПП «ТК «Юнітекс-Трейд»на первинних бухгалтерських документах виконані іншими особами, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту п'ятого статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що сам по собі висновок експерта, не може бути доказом нікчемності укладених правочинів, він має досліджуватись у сукупності з іншими доказами.

Крім того, зі змісту висновків від 14.08.2012 №№ 380, 381 не вбачається у зв'язку із проведенням яких саме слідчих дій вони були складені.

У свою чергу, у висновку від 14.08.2012 № 380 зазначено, що експертом використані експериментальні зразки підписів гр. ОСОБА_4, а не вільні зразки підпису.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, податковим органом не надано суду відповідних вироків у кримінальних справах.

Враховуючи викладене, висновок Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про нікчемність укладених між позивачем і ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К»правочинів є безпідставним і необґрунтованим.

Відносно тверджень податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат і податкового кредиту сплачених коштів у зв'язку з виконанням правочинів і сплачених сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаних товарів, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини до 1 січня 2011 року регулювались вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а з 1 січня 2011 року - відповідними положеннями Податкового кодексу України.

Як зазначалось судом, податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість визначені позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагентам в оплату запчастин, а також формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагентам позивача у складі ціни поставленого товару, податкового кредиту з податку на додану вартість. На думку податкового органу, ніякі запчастини не надавались, договори про поставку запчастин є нікчемними, тому формування валових витрат і податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Питання реальності здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентами досліджувалось судом вище і встановлено, що факти поставки позивачу товару і оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача і у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

До 1 квітня 2011 року платники податку на прибуток, об'єкт та база оподаткування, ставки податку, порядок обліку, звітування та сплати податку до бюджету визначались Законом України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У свою чергу, відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем контрагентам - ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К»в оплату за поставлені запчастини, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає, що до 01.01.2010 спірні правовідносини регулювались положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", а з 1 січня 2011 року - Податковим кодексом України, які встановлюють аналогічне за змістом правове регулювання.

Так, підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

З 1 січня 2011 року платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються положеннями розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки тощо.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагенти позивача неправомірно виписали податкові накладні за отриманий товар.

Враховуючи викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 5.3.9, 7.4.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, а також вимоги підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»і пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість та завищення податкового кредиту, є безпідставним.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 0001082204 і 03.10.2012 № 0001092204 підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач вимог про відшкодування коштів суду не заявляв, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 03.10.2012 № 0001082204 і від 03.10.2012 № 0001092204.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 27 листопада 2012 р.