Ухвала

від 16.10.2013 по справі 2а-5094/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року м. Київ К/800/19272/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 року

у справі № 2а-5094/12/1070

за позовом приватного підприємства «Регіонавто» (далі - позивач, ПП «Регіонавто»)

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Васильківська ОДПІ Київської області ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Регіонавто» звернулось у жовтні 2012 року до суду з позовом до Васильківської ОДПІ Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.10.2012 року № 0001082204 та № 0001092204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 року, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Васильківської ОДПІ Київської області ДПС від 03.10.2012 року № 0001082204 та № 0001092204.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 01.09.2010 року по 30.04.2012 року позивач мав господарські відносини з ПП «Риф-К», ПП «ТК «Юнітекс-Трейд», ПП «Фактура», ТОВ «Лоранік», предметом яких була поставка запасних частин.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Фактура» (код ЄДРПОУ 30537065), ПП «ТК Юнітекс-Трейд» (код ЄДРПОУ 37177657), ТОВ «Лоранік» (код ЄДРПОУ 37729096), ПП «Риф-К»(код ЄДРПОУ 36348592) з 01.09.2010 року по 30.04.2012 року, за результатам якої складено акт від 14.09.2012 року № 1000/22-04/36900719.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог: підпункту 5.3.9, 7.4.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» , підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 500 632,00 гривні; підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , а саме позивачем по відносинам з ПП «Риф-К» занижено сум податку на додану вартість у розмірі 38 065,00 гривень; пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 ПК України , а саме позивачем по взаємовідносинам з ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс -Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К» занижено суму податку на додану вартість у сумі 398 955,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.10.2012 року № 0001082204, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 517 543,00 гривні, з них 437 020,00 гривень за основним платежем і 80 523,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення-рішення від 03.10.2012 року № 0001092204, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 539 729,00 гривень, з них 500 632,00 гривні за основним платежем і 39 097,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно договорів поставки ПП «Регіонавто» закуплені запасні частини до сільськогосподарської техніки, у підприємств ПП «Риф-К»на суму 254 220,00 гривень, у т.ч. ПДВ 42 370,00 гривень, ПП «Фактура» на суму 1 274 316,00 гривень, у т.ч. ПДВ 212 386,00 гривень, ПП «ТК Юнітекс-Трейд» на суму 47 100,00 гривень, у т.ч. ПДВ 78 650,00 гривень, ТОВ «Лоранік» на суму 621 684,00 гривні, у т.ч. ПДВ 103 614,00 гривень. На виконання укладених правочинів підприємствами виписано податкові та видаткові накладні.

Суми здійснених позивачем витрат у зв'язку з виконанням укладених правочинів і суми сплаченого податку на додану вартість включені підприємством до складу валових витрат і податкового кредиту відповідних періодів.

Також, судами встановлено, що згідно з даними довідки серія АБ № 149994 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності підприємства за КВЕД є: роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, оптова торгівля сільськогосподарською технікою, купівля та продаж власного нерухомого майна, оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування.

Таким чином, укладаючи угоди з іншими контрагентами щодо закупівлі запасних частин позивач здійснював безпосередньо господарську діяльність.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставами для визнання укладених між позивачем і ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К» угод відповідач визнав дані акту Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС від 07.10.2011 року № 5142/23-2/30537065/203 «Про результати проведення документальної позапланової перевірки ППФ «Фактура» код за ЄДРПОУ 30537065 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Техно-грін-ЛВО» (код за ЄДРПОУ 36107662) за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року» і листа ДПІ в Обухівському районі Київської області від 14.08.2012 року № 2837/7/07-10.

Проте судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К» нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що твердження податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках, які викладені в актах перевірок інших податкових інспекцій, без належного аналізу первинних бухгалтерських документів та безпосередньо самих правочинів, які укладені між сторонами, адже при дослідженні господарської операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку мають аналізуватись відносини безпосередньо між учасниками господарської операції. В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень (вироків у кримінальних справах), які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПАТ «Регіонавто» і ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К».

Щодо твердження відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат і податкового кредиту сплачених коштів у зв'язку з виконанням правочинів і сплачених сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаних товарів, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується зазначає наступне.

Питання реальності здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентами досліджувалось судами першої та апеляційної інстанцій та встановлено, що факти поставки позивачу товару і оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача і у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, кошти сплачені позивачем контрагентам - ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К» в оплату за поставлені запчастини, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Спірні правовідносини до 01.01.2010 року регулювались положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» , а з 1 січня 2011 року - ПК України , які встановлюють аналогічне за змістом правове регулювання.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З 1 січня 2011 року платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються положеннями розділу V Податкового кодексу України .

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Аналізуючи норми податкового законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема, належним чином засвідчені копії видаткових і податкових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок. Тобто, позивачем надано до суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки запчастин ППФ «Фактура», ПП «ТК Юнітекс-Трейд», ТОВ «Лоранік», ПП «Риф-К». у свою чергу, відповідачем до суду не надано доказів того, що контрагенти позивача неправомірно виписали податкові накладні за отриманий товар.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинне законодавство України не надає право суб'єктам господарювання з метою дослідження питання дійсності установчих документів юридичних осіб - контрагентів перевіряти їх засновників на предмет природи їх намірів створення таких юридичних осіб, наявності в них мети займатися підприємницькою діяльністю, а також усвідомлення ними дій, пов'язаних зі створенням суб'єктів підприємницької діяльності, та їх наслідків.

Таким чином, враховуючи той факт, що реальність товарності угод укладених між позивачем та контрагентами підтверджуються матеріалами справи, то колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій вірно встановили фактичні обставини справи, дослідили наявні докази, надали їм належну оцінку та прийняли законні і обґрунтовані рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2 , ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220 - 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Васильківської державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 року у справі № 2а-5094/12/1070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько