Ухвала

від 06.12.2012 по справі 2а-6019/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6019/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Благобуд" на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Благобуд" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2012 року №000178227, №000179227, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2012 року №000178227, №000179227. Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "БК "Мастерклас" (код за ЄДРПОУ 35759679) за період з 01.01.2008 року по 31.12.2011 року порушень вимог законодавства. Позивач звертав увагу на те, що в акті перевірки не наведене судове рішення щодо визнання ознак фіктивної діяльності ТОВ "БК "Мастерклас", а також на те, що відповідачем не надано доказів безтоварності операцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 вересня 2012 року у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю -доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до державного бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "БК "Мастерклас", (код за ЄДРПОУ 35759679) за період з 01.01.2008 року по 31.12.2011 року, за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до державного бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "БК "Мастерклас", (код за ЄДРПОУ 35759679) за період з 01.01.2008 року по 31.12.2011 року №934/22-7/33051502 від 02.04.2012 року.

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, позивачем порушено вимоги п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 238052 гривень, в т.ч. за 1 кв. 2009 р. на суму 20833 грн., та п.п.7.2.3, п.п.7.2.6, п.7.2, п.п. 7.4.5 п.п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого, занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 190442,00 гривень, в т.ч. за березень 2009 року у розмірі 16667,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №000179227 від 19.04.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 26041,00 грн, з яких 20833,00 грн., - за основним платежем, а 5208,00 грн, - за штрафними (фінансовими) санкціями, №000178227 від 19.04.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20834,00 грн, з яких 16667,00 грн., - за основним платежем, а 4167,00 грн, - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Благобуд" зареєстровано Солом'янською районною у м.Києві державною адміністрацією 30.07.2004 року, взято на податковий облік у ДПІ у Солом'янському районі м. Києва 06.08.2004 року, зареєстровано як платник податку на додану вартість 10.08.2004 року.

З Акту перевірки вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Благобуд", як підрядником, та ТОВ "БК "Мастерклас" в особі директора, як субпідрядником, був укладений Договір №9/3 від 09.03.2009 року, відповідно до умов якого підрядник доручає субпідряднику виконати роботи по улаштуванню фундаментів 1-ої черги будівництва адміністративно-офісного центру на об'єкті замовника за адресою: АДРЕСА_1. Вартість робіт, доручених субпідряднику для виконання по даному контракту, згідно кошторисам та договірної ціни складає 100000,00 грн. з них ПДВ 16666,67 грн.

Договір №9/3 від імені ТОВ "БК "Мастерклас" підписаний директором ОСОБА_3

В Акті перевірки зазначено, що Листом СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м.Києва надано: акти виконаних робіт, складені ТОВ "БК "Мастерклас" на адресу ТОВ "Благобуд", зокрема, за березень 2009 року на загальну суму 100000,00 грн. в т.ч. ПДВ 16667,00 грн.; податкові накладні, виписані ТОВ "БК "Мастерклас" на адресу ТОВ "Благобуд", зокрема, №391/1 від 30.03.2011 р. на загальну суму 100000,00 грн. в т.ч. ПДВ 16667,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2010 р. о/у ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м.Києва старшим лейтенантом ПМ Друговим А.Є. проведена виїмка документів, що підтверджують взаємовідносини ТОВ "Благобуд" з ТОВ "БК "Мастерклас", згідно Постанови про проведення виїмки від 02.11.2010 року. Так з Протоколу виїмки та огляду від 23.12.2010 року, а також Додатку №1 до нього, судом першої інстанції встановлено, що у позивача було вилучено, зокрема, Договір №9/3 від 09.03.2008 року, Акт за березень 2009 року, податкову накладну №391/1 від 30.03.2009 року.

Згідно з дослідженою судом наданою позивачем декларацією з ПДВ в розрізі контрагентів за березень 2009 року, господарсько-фінансові стосунки позивача з ТОВ "БК "Мастерклас" відносно виконання Договору №9/3 знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зробленого судом за електронним запитом від 24.09.2012 року №14735344, встановлено, що ТОВ "БК "Мастерклас" станом на 24.09.2012 року припинено, а також те, що засновниками (учасниками) юридичної особи є ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "БК "Мастерклас" було анульовано 01.02.2010 року з ініціативи податкового органу.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 25.11.2011 року у кримінальній справі №1-1457/11 по обвинуваченню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 27, ч.2 ст.205 КК України, звільнено підсудного ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням до нього п. «є»ст.1 Закону України "Про амністію".

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У мотивувальній частині Постанови Голосіївського районного суду м.Києва від 25.11.2011 року встановлено, що ОСОБА_5 забезпечив явку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у заздалегідь обумовлене з невстановленою досудовим слідством особою на ім'я «Богдан» місце, де невстановлені слідством особи підготували статутні документи необхідні для перереєстрації товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Мастерклас», і, отримавши згоду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на перереєстрацію підприємства без мети здійснення статутної діяльності, 02.09.2008 року у денний час в Печерській районній Державній адміністрації м.Києва перереєстрували ТОВ «БК Мастерклас» (код ЄДРПОУ 35759679), юридична адреса: м.Київ, вул.Богомольця, 6. Після чого, ОСОБА_3, яка відповідно до установчих документів, була призначена на посаду директора ТОВ «БК Мастерклас», відкрила розрахунковий рахунок в банківських установах ПуAT "КБ "Акордбанк", філія AT "Імексбанк" у м.Києві, ПАТ "Укркомунбанк", КФ АБ "Укркомунбанк" у м.Києві та ПАТ "КБ "Глобус" м.Київ, які протягом 2008-2009 років використовувалися невстановленими досудовим слідством особами з метою прикриття незаконної діяльності. Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на реєстрацію на підставних осіб фіктивних суб'єктів господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності інших підприємств невстановлена досудовим слідством особа, свідомо знаючи, що ОСОБА_3 не буде займатися фінансово-господарською діяльністю й здійснювати керівництво підприємством, одержав від неї реєстраційні та статутні документи й печатку ТОВ «БК Мастерклас» для досягнення своєї злочинної мети. Протягом 2008-2009 років ОСОБА_3 підприємницьку діяльність самостійно не здійснювала, договорів фінансового характеру не укладала, податкову звітність до ДПІ не подавала, що дало можливість невстановленим досудовим слідством особам ставити підписи на фінансово-господарських документах завірених печаткою підприємства, від імені ОСОБА_3 і вести незаконну господарську діяльність, що була прикрита із зовнішньої сторони, легальними діями по створенню суб'єкта підприємницької діяльності.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Постанова Голосіївського районного суду м.Києва від 25.11.2011 року станом на час розгляду справи не була оскаржена та набрала законної сили.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З Акту перевірки вбачається, що позивач у вище вказаному Договорі №9/3 був підрядником, а ТОВ "БК "Мастерклас" - субпідрядником.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що позивачем на підтвердження реальності господарської операції не було надано доказів щодо укладання позивачем договору із замовником вказаних робіт, зокрема, із власником (користувачем, орендарем) об"єкту або земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, або ж доказів на підтвердження відношення позивача до вказаного об"єкту, зокрема, договору оренди, купівлі-продажу об"єкту або земельної ділянки за вказаною адресою.

Крім того, позивачем взагалі не надано жодних доказів на підтвердження виконання Договору №9/3 від 09.03.2009 року, відповідно до умов якого підрядник (позивач) доручає субпідряднику (ТОВ "БК "Мастерклас") виконати роботи по улаштуванню фундаментів 1-ої черги будівництва адміністративно-офісного центру на об'єкті замовника за адресою: АДРЕСА_1, а тому позивачем не підтверджено, що валові витрати за фінансово-господарськими операціями з ТОВ " БК "Мастерклас" здійсненні у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та ін.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанцій про критичне ставлення щодо наданої позивачем копії банківської виписки за 09.07.2009 року, як на доказ реальності фінансово-господарських операцій з ТОВ "БК "Мастерклас", оскільки вказана виписка відкопійована в не повному обсязі, а відмітка банку про проведення операції відображена у дзеркальному вигляді, що дозволяє дійти висновку, що вона не має відношення до даної виписки.

Згідно з п.5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання. Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Частиною1 ст.9 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Враховуючи той факт, що Постановою районного суду м.Києва від 25.11.2011 року встановлено, що протягом 2008-2009 років особа, яка значилась директором контрагента позивача, ТОВ "БК "Мастерклас" - ОСОБА_3 підприємницьку діяльність самостійно не здійснювала, договорів фінансового характеру не укладала, податкову звітність до ДПІ не подавала, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що господарські операції позивача із вказаним конрагентом не підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Суд також правильно звернув увагу, що позивачем взагалі не надано жодних доказів на підтвердження реальності вказаних господарських операцій, зокрема, жодного первинного документу, доказів здійснення контрагенту оплати згідно вказаного договору, доказів на підтвердження зв"язку (відношення) позивача до об"єкту, на якому повинно було здійснюватись облаштування фундаменту, доказів наявності ліцензій (дозволу) на здійснення будівельних робіт, кошторисів, актів виконаних робіт, тощо та не спростовано висновки відповідача, викладені відповідачем в Акті перевірки та у запереченнях на позовну заяву.

Приймаючи до уваги викладене, позивачем було допущено завищення валових витрат за березень 2009 року на загальну суму 83333,00 гривень, в силу чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 20833,00 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 16667,00 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, довів правомірність своїх дій та діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Благобуд" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 11 грудня 2012 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Троян Н.М.