Постанова

від 11.12.2012 по справі 5017/2598/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р.Справа № 5017/2598/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Головань О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Коломійчук Г.С. -за дорученням

від відповідача: Чубко І.А. -за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк"

на рішення господарського суду Одеської області

від 15 жовтня 2012 року

у справі № 5017/2598/2012

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк"

до Приватного підприємства "Третій автобусний парк"

про стягнення грошових коштів в сумі 13.054 грн. 25 коп.

ВСТАНОВИЛА:

05.09.2012 р. Товариство з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Третій автобусний парк", (далі позивач, ТОВ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Третій автобусний парк" (далі відповідач, ПП) про стягнення грошових коштів в сумі 13.054 грн. 25 коп.

Позов мотивований тим, що рішенням господарського суду Одеської області від 09.04.2012 р., яке набрало законної сили 23.04.2012 р., укладений між сторонами у справі договір оренди транспортних засобів № 3 від 01.02.2011 р. -розірвано. Але, об'єкт оренди був повернутий відповідачем позивачеві відповідно до акту державного виконавця лише 15.05.2012 р. Оскільки, відповідач не сплачував позивачеві орендну плату, то в нього виникла заборгованість по її оплаті за період з 01.01.2012 р. по 15.05.2012 р. в сумі 9.450 грн., у зв'язку з чим ПП повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 78 грн. 19 коп. -3% річних за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р., 22 грн. 50 коп. - 3% річних за період з 01.04.2012 р. по 15.05.2012 р., 390 грн. 95 коп. -пені за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р., 112 грн. 60 коп. -пені за період з 01.04.2012 р. по 15.05.2012 р., а також 3.000 грн. -понесених витрат за надання юридичних послуг та 1.609 грн. 50 коп. понесених витрат на сплату судового збору.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги вважав безпідставними та необґрунтованими, посилаючись на те, що по-перше, позов підписано не уповноваженою на те особою, по-друге, нарахування орендної плати до 15.05.2012 р. є незаконним, оскільки рішенням господарського суду Одеської області від 09.04.2012 р., яке набрало законної сили 23.04.2012 р., договір оренди транспортних засобів розірвано, а тому нарахування пені та 3% річних здійснено позивачем невірно та за неналежний період часу. Крім того, ТОВ у порушення приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не надано доказів щодо направлення факсимільним зв'язком рахунку-фактури відповідачеві та взагалі цей рахунок складений з порушеннями приписів зазначеного закону. Рекомендовані повідомлення на які посилається позивач є неналежними доказами, оскільки не відповідають вимогам Наказу Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта»від 12.05.2006 р. № 211.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.10.2012 р. (суддя Петров В.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів факт вручення відповідачу рахунку -фактури та відповідної претензії на сплату орендної плати, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Оскільки, стягнення 3% річні та пеня є похідними вимогами, від первісних вимог щодо стягнення боргу, а останні задоволенню не підлягають, то підстави і для задоволення похідних позовних вимог також відсутні. Відмовляючи у стягненні з відповідача суми витрат, пов'язаних з наданням юридичних послуг, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу щодо понесення останнім вказаних витрат та їх розміру.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати, посилаючись на те, що воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. В судовому засіданні представник відповідача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга частково обґрунтована та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 01.02.2011 р. між сторонами у справі укладено договір оренди транспортних засобів № 3 за умовами якого позивач за актом прийому-передачі від 01.02.2012 р. передав, а відповідач прийняв у платне, строкове користування транспортні засоби для здійснення пасажирських перевезень, а саме транспортні засоби:

1. марки „ПАЗ", модель 32051-110, рік випуску 2002, колір білий, кузов № Х1М32051R20001530, реєстраційний номер ВН2137АА;

2. марки „ПАЗ", модель 32051-110, рік випуску 2002, колір білий, кузов № Х1М32051R20002707, реєстраційний номер 41609ОВ;

3. марки „ПАЗ", модель 32051-110, рік випуску 2002, колір білий, кузов № Х1М32051R20002657, реєстраційний номер ВН1973АА;

4. марки „ПАЗ", модель 32051-110, рік випуску 2002, колір білий, кузов № Х1М32051R20002755, реєстраційний номер ВН2126АА;

5. марки „ПАЗ", модель 32051-110, рік випуску 2002, колір білий, кузов № Х1М32051R20003040, реєстраційний номер ВН2128АА;

6. марки „ПАЗ", модель 32051, рік випуску 2002, колір білий, кузов № Х1М32051R20002756, реєстраційний номер 41604ОВ;

7. марки „ПАЗ", модель 32054, рік випуску 2006, колір білий, кузов № Х1М32054060004395, реєстраційний номер ВН3752АТ.

Сторонами погоджено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.01.2021 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.04.2012 р., яке набрало законної сили 23.04.2012 р., вищеназваний договір оренди № 3 від 01.02.2011 р. розірвано в судовому порядку у зв'язку з використанням відповідачем транспортних засобів не за їх цільовим призначенням.

Згідно ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання сторін припиняється з моменту набрання рішенням суду законної сили, внаслідок чого зобов'язання сторін за договором оренди № 3 від 01.02.2011 р. припинилися з 23.04.2012 р.

З акту державного виконавця видно, що вищезазначені транспортні засоби були повернуті позивачеві відповідачем лише 15.05.2012 р., що не заперечується останнім.

У п. п. 3.1, 3.2. договору сторонами погоджений розмір орендної плати за користування транспортними засобами в сумі 300 грн. за місяць за кожний транспортний засіб, у тому числі ПДВ 20% - 50 грн. та визначено, що орендна плата здійснюється орендарем один раз в квартал у відповідності з виставленим рахунком, шляхом перерахування її на рахунок або в касу орендодавця на протязі 5 банківських днів після виставлення рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи 02.04.2012 р. позивач надіслав відповідачеві факсимільним зв'язком рахунок-фактуру № СФ 0000012 від 02.04.2012 р. за орендну плату 7 транспортних засобів в 1 кварталі 2012 р. на суму 6300 грн., але останній від оплати цього рахунку ухилився.

24.05.2012 р. позивач звернувся до відповідача з листом щодо оплати рахунку-фактури № СФ 0000012 від 02.04.2012 р. на суму 6.300 грн. та оплатити орендної плати за користування транспортними засобами в період 01.04.2012 р. по 15.05.2012 р. в сумі 3150 грн. Цей лист отриманий відповідачем 29.05.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 29.05.2012 р.

11.06.2012 р. позивач направив відповідачеві претензію № 3 щодо оплати зазначеної суми заборгованості, яку отримано відповідачем 20.06.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 14.06.2012 р.

Як свідчать матеріали справи відповідач жодної копійки за користування транспортними засобами в період з 01.01.2012 р. по 23.04.2012 р. позивачеві не сплатив, що не спростовується ПП.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт вручення відповідачу рахунку-фактури та відповідної претензії на сплату орендної плати.

Але, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки, як зазначалося вище, позивачем направлялись відповідачеві рекомендованими листами: рахунок-фактуру № СФ 0000012 від 02.04.2012 р., лист від 24.05.2012 р. та претензія № 3 від 11.06.2012 р., які отримані останнім, згідно відповідних повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, посилання відповідача на не направлення йому позивачем рахунків-фактур та претензії, як на підставу звільнення від сплати орендної плати не заслуговують на увагу, оскільки у договорі оренди № 3 від 01.02.2011 р. сторони чітко узгодили розмір, порядок і строки здійснення орендарем орендної плати, а тому відповідач повинен був здійснювати цю оплату у строки, встановлені договором. Розрахунковий рахунок позивача був зазначений у договорі (дивись реквізити сторін), тобто відповідач, знаючи розміри орендної плати, строки її сплати та розрахунковий рахунок позивача, мав можливість та був зобов'язаний, відповідно до умов Договору та приписів ч. 2 ст. 193 ГК України, вжити всіх заходів по виконанню умов Договору, а саме сплатити орендні платежі у встановлені строки на рахунок позивача.

Відповідач міг не здійснювати оплату за оренду майна, а точніше був би позбавлений можливості виконати свої зобов'язання за договором, лише за умови, якщо б у договорі не було зазначено розрахункового рахунку позивача, і тоді він (відповідач) змушений був би чекати, коли позивач виставить йому рахунки зі вказівкою, на якій рахунок слід перерахувати кошти.

Слід зазначити, що умовами названого договору та законодавством України, яке регулює питання оренди (найму) майна, в тому числі главою 58 ЦК України та параграфом 5 глави 30 ГК України, не передбачено, що, у разі не виставлення позивачем рахунків, відповідач не повинен здійснювати, передбачені договором, платежі, тобто, що він (відповідач) звільняється від виконання, взятих на себе, зобов'язань. Крім того, передбачений договором обов'язок позивача виставляти рахунки, на думку судової колегії, не є зустрічним виконанням зобов'язання у розумінні ст. 538 ЦК України і не позбавляє та не надає відповідачу права не виконувати свої зобов'язання за договором. До цього обов'язку позивача також не можливо застосувати приписи ч .4 ст. 612 і ч. 2 ст. 613 ЦК України та ч. 3 ст. 220 і ч. 3 ст. 222 ГК України, оскільки не здійснення позивачем (кредитором) цих дій (виставлення рахунків) не позбавило відповідача (боржника) можливості, права та обов'язку виконати свої зобов'язання за договором належним чином.

За таких обставин колегія суддів доходить до висновку, що і у разі не виставлення позивачем відповідачу рахунків, як то передбачено умовами договору, не позбавило відповідача можливості і обов'язку виконувати умови договору та виконати їх реально у встановлені строки, оскільки, в даному випадку, при наявності договору та зазначених в ньому умов (порядок, розмір та строки розрахунків), саме він (договір) є підставою для здійснення оплати, а не рахунки позивача, у зв'язку з чим протилежні доводи відповідача та висновки місцевого суду є помилковими.

Посилання відповідача на те, що позивачем на його адресу не направлялася претензія з відповідними документами і доказами, в порядку ст.6 ГПК України, до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки така претензія отримана ПП 20.06.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 14.06.2012 р., а крім того, відповідно до рішення № 15-рп/2002 Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) -положення частини 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення розуміється так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежено законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин, не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Як зазначалося вище відповідач з 01.01.2012 р. припинив сплату позивачеві орендної плати за договором оренди № 3 від 01.02.2011 р., а з 23.04.2012 р., цей договір припинив свою дію згідно рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2012 року, що набрало законної сили.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що відповідач, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, повинний сплатити позивачеві борг з орендної плати за названим договором оренди за період з 01.01.2012 р. по 23.04.2012 р. (включно) в загальній сумі 7.910 грн., зокрема, за перший квартал 2012 р. в сумі 6.300 грн., а також за період з 01.04.2012 р. по 23.04.2012 р. (включно) в сумі 1610 грн.

В решті частині позовні вимоги ТОВ щодо стягнення з ПП боргу по орендній плати за названим договором за період з 24.04.2012 р. по 15.05.2012 р. колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що згідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України цей договір оренди припинив свою дію з 23.04.2012 р., а тому будь-якої заборгованості по орендній платі у відповідача за названий період часу за названим договором оренди перед позивачем немає, так як на підставі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, а якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, а з такими вимогами щодо сплати названої неустойки позивач до суду не звертався, внаслідок чого ці правовідносини сторін знаходяться поза межами заявленого позову, а тому не можуть бути вирішені при розгляді цієї справи.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7.910 грн. боргу з орендної плати за договором № 3 від 01.02.2011 р. за період з 01.01.2012 р. по 23.04.2012 р. (включно).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 78 грн. 19 коп. -3% річних за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. виходячи з суми боргу 6.300 грн. та 2 грн. 90 коп. - 3% річних за період з 01.04.2012 р. по 23.04.2012 р., виходячи з суми боргу 1610 грн. (в межах заявленого позову), а всього 81 грн. 09 коп. -3% річних.

Відповідно до вимог ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, встановлений за згодою сторін, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки, у договорі оренди № 3 від 01.02.2011 р. сторонами взагалі не передбачена можливість стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а тим паче не встановлений та не визначений її конкретний розмір, то суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо відмови у задоволенні цих позовних вимог ТОВ, так як сторони за взаємною згодою договором не встановили таку відповідальність відповідача у разі несвоєчасного внесення орендної плати, що прямо не заборонено чинним законодавством та є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, а тому ці обставини виключають можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені, що заявлена до стягнення, у зв'язку з чим підстави для стягнення пені -відсутні.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002 р. "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів" склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Оскільки, позивач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не надав суду взагалі доказів щодо укладання договору про надання правової допомоги з ФОП Доброход І.С., а також документів, що свідчить про оплату гонорару та понесення будь-яких інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, то суд першої інстанції підставне залишив і ці позовні вимоги ТОВ без задоволення.

Так як, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не повністю відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення частково скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ задовольнити частково.

Враховуючи, що позовні вимоги та апеляційна скарга ТОВ підлягають задоволенню на 61,21%, то відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, відповідач повинний відшкодувати позивачеві понесені судові витрати на сплату судового збору за подання позову в сумі 985 грн. 17 коп., а також 492 грн. 58 коп. понесених витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк" -задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 15.10.2012 року по справі № 5017/2598/2012 -частково скасувати та викласти його резолютивну частину в наступній редакції.

1. Позов Товариства з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк" -задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Третій автобусний парк" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк": 7.910 грн. боргу з орендної плати, 81 грн. 09 коп. -3% річних та 985 грн. 17 коп. -понесених витрат на сплату судового збору за подання позову, а в решті частині позову -відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Третій автобусний парк" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк" 492 грн. 58 коп. -понесених витрат на сплату судового збору за подану апеляційну скаргу.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.12.2012 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.