Постанова

від 05.12.2012 по справі 2а-15758/10/12/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2012 р. 12:09 Справа №2а-15758/10/12/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі Головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Бездушної І.В.

розглянувши адміністративну справу

за позовом Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Передгірний" міністерства охорони здоров'я України

до Джанкойської об'єднаної державної фінансової інспекції

про визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 3 вимоги № 31-14/1249

за участю представників:

позивача - Чирков Володимир Володимирович, довіреність № 246 від 12.11.12,

Арзубов Сергій Олексійович паспорт, довіреність № 263 від 28.11.12, Нагірна Ніна Вікторівна, довіреність № 274 від 29.11.12відповідача - Гришкіна Світлана Вікторівна, довіреність № 30 від 30.11.12Суть спору: Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Передгірний" міністерства охорони здоров'я України (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АРК з адміністративним позовом до Контрольно-ревізійного відділу в місті Джанкой та Джанкойському районі (далі - відповідач) з вимогами про визнання протиправним та скасування пунктів 2, 3 вимоги про усунення порушень від 25.08.2010 № 31-14/1249.

Позов мотивовано тим, що відповідачем необґрунтовано вимагається усунення порушень Бюджетного Кодексу та Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ щодо безпідставного здійснення видатків на оплату праці та невідображення в дебіторській заборгованості витрати зі сплати за сторонніх фізичних осіб наданих послуг з водопостачання та електроенергії, які позивачем допущено не було.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2010р. відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у позові, а також додаткових пояснень від 31.03.2011 року (т.1.а.с.178).

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у письмових запереченнях від 31.03.2011 (т.1 а.с.232), надав пояснення по суті спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.10.2011 було призначено проведення судово-бухгалтерської експертизи на вирішення якої поставлені наступні питання:

1) яка сума витрат на водопостачання та електроенергію була виставлена позивачем до сплати мешканцям житлових будинків в 2008 році, 2009 році та за січень-травень 2010 року, та оплачена мешканцями?

2) за рахунок яких витрат електроенергії та водопостачання в 2008 році, 2009 році та за січень-травень 2010 року (на якій ціні) склалась різниця в оплаті електроенергії на суму 19672,16грн. та водопостачання на суму 35755,84грн. між сплатою мешканцями житлових будинків та Державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Передгірний» міністерства охорони здоров'я України»?

У зв'язку з призначенням експертизи, Ухвалою суду від 26.10.2011 провадження по справі було зупинено.

30.10.2012 до Окружного адміністративного суду надійшов висновок експертизи від 10.10.2012 № 3406 (т.2. а.с.82), у зв'язку з чим провадження Ухвалою суду від 31.10.2012 по справі було поновлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.11.2012 було проведено заміну первинного відповідача на Джанкойську об'єднану державну фінансову інспекцію.

Протягом судового розгляду сторони наполягали на своїх доводах та запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вирішуючи справу суд керувався нормативно-правовими актами, в редакцій, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"(далі -Закон) від 26.01.1993 №2939-XII, зі змінами та доповненнями.

Відповідно до ст. 2 Закону головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Згідно зі ст. 1 Закону державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 визнано таким, що втратило чинність Указ Президента України від 28.11.2000 № 1265 «Про положення про Головне контрольно-ревізійне управління України» та затверджено Положення про Державну фінансову інспекцію України, яка згідно з п.1 Положення є центральним органом виконавчої влади , що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 № 765 утворено територіальні органи Державної фінансової інспекції шляхом перетворення територіальних органів Головного контрольно-ревізійного управління, в тому числі й Державну фінансову інспекцію в АР Крим, та встановлено, що вони набувають повноважень територіальних органів Головного контрольно-ревізійного управління.

Наказом В.о. начальника Державної фінансової інспекції АР Крим від 10.01.12р. №5 введено в дію з 10.01.12р. структуру територіальних підрозділів Державної фінансової інспекції в АР Крим, затвердженою Головою Державної фінансової інспекції України і штатний розклад, затверджений В.о. начальника Державної фінансової інспекції АР Крим.

До структури територіальних структурних підрозділів Державної фінансової інспекції в АР Крим, у тому числі, входить Джанкойська об'єднана державна фінансова інспекція, що виконує повноваження, які раніше були покладені на Контрольно-ревізійний відділ у м. Джанкої та Джанкойському районі в АР Крим.

Таким чином, позивач, реалізуючи свої завдання та функції у відносинах з фізичними та юридичними особами, є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 2 Закону України " Про державну контрольно-ревізійну службу України " від 26.01.93 №2939-ХІІ, КРС України є органом державної влади, що складається з структури підпорядкованих управлінь на місцях, на які покладені завдання здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреб в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використання коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів які використовують державне чи комунальне підприємство, виконання місцевих бюджетів та інше. Державний фінансовий контроль реалізується органами КРС України через проведення аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Інспектування здійснюється у формі ревізій та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізій викладаються у акті.

Згідно ст. 15 Закону службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади.

Законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Працівник державної контрольно-ревізійної служби при виконанні покладених на нього обов'язків керується чинним законодавством і виконує вказівки своїх керівників. Ніхто інший, за винятком передбачених законодавством випадків, не вправі втручатися в діяльність службової особи державної контрольно-ревізійної служби.

Втручання в діяльність працівника державної контрольно-ревізійної служби тягне за собою відповідальність, передбачену законодавчими актами.

Згідно з п. 7, 8 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами, за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АРК 02.07.1997 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи А01 № 065982 (т.1.а.с. 17), ідентифікаційний код 01995829, організаційно-правова форма юридичної особи - державна організація (установа, заклад). До основних видів діяльності за КВЕД є діяльність санаторно-курортних закладів. (а.с.19).

Відповідно до п. 1 Статутом(т.1а.с.22) позивач є державним спеціалізованим санаторно-курортним закладом.

Майно позивача та кошти є державною власністю та належать йому на праві корпоративного управління (п.3.2 Статуту).

Таким чином відповідач відноситься до підконтрольних відповідачу установ, у зв'язку з чим, спір, що виник між сторонами має ознаки публічно-правового спору та відноситься до справи адміністративної юрисдикції.

Згідно з ст. 9, п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону однією з функцій контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах є проведення у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України " Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні " від 26.01.1993 року № 2939-XII плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України " Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні " від 26.01.1993 року № 2939-XII планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний рік.

Судом встановлено, що відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи КРУ в АР Крим на ІІ-й квартал 2010 посадовими особами КРВ в м. Джанкой та Джанкойському районі проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2008 по 31.05.2010, за результатами якої складено Акт від 26.07.2010 № 31-21/78 (т.1.а.с.27-35).

Не погодившись з висновками Акту Ревізії позивач надав заперечення від 11.08.2010 за вих. № 149 (т.1.а.с.49), відповідь на які було надано відповідачем 20.08.2010 за вих. №31-14/1234 (т.1.а.с.66).

За підсумками ревізії на адресу позивача направлено Письмові вимоги від 25.08.2010 за вих. № 31-14/1249 про усунення порушень(т.1.а.с.43), відповідно до п. 2, 3 яких відповідач вимагав:

- 2. В ході ревізії встановлено порушення п.8 ст.7 Бюджетного Кодексу України, п.5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 - використання бюджетних коштів за КЕКВ 1110,1120, замість 1137,1139, всупереч їх цільового призначення при оплаті виконаних робіт за цивільно-правовими договорами на загальну суму 15451,20 грн. за період з 01.01.2008 по 01.01.2009. Прийняти до відома факт застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань;

- 3. Ревізією встановлено, в порушення п. 20 Постанови Кабінету Міністрів від 28.02.2002 № 228 ,п.3 а) постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659 «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог відносно їх утворення і направлення використання» Санаторієм здійснено безпідставне покриття за рахунок коштів спеціального фонду витрат за сторонніх фізичних осіб, в тому числі, на суму 35755,84 грн. за водопостачання та водовідведення, на суму 19672,16 грн. за електроенергію без відображення в обліку дебіторської заборгованості.

У зв'язку з чим відповідач вимагав відобразити дебіторську заборгованість за фізичних осіб щодо яких здійснено безпідставні витрати. Провести претензійно-позовну роботу з фізичними особами щодо відшкодування коштів.

В іншому випадку стягнути з винних осіб у безпідставному покритті за рахунок бюджетних коштів витрат сторонніх фізичних осіб на суму 55428,00 грн. шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП України.

Не погодившись за направленими вимогами позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог щодо п. 2 Письмових вимог від 25.08.2010 за вих. № 31-14/1249, судом з'ясовано наступне.

Відповідачем в акті ревізії зазначено, що позивачем в кошторисі на 2008 рік було передбачено витрати у сумі 4100,00 грн. на виплату по трудовим угодам на винагороду консультантів. Інших видатків по трудовим угодам, а саме ремонт опалювальної мережі, водопостачання та каналізації, обслуговування комп'ютерів , розрахунками кошторису не передбачалися.

Видатки на здійснення вказаних робіт було передбачено по КЕКВ 1137 та 1139.

Проте, на думку відповідача, позивачем в порушення п.22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (Далі - Порядок № 228) укладались трудові угоди на роботи з ремонту опалювальної мережі, ремонт водопроводу та каналізації, а також обслуговування комп'ютера та комп'ютерних програм, витрати по яким склали в загальній сумі 15451,20 грн., в тому числі за рахунок КЕКВ 1110 на суму 11600,00 грн., за рахунок КЕКВ 1120 на суму 3851,20 грн.

При цьому в якості обґрунтування встановлених порушень відповідач посилався на роз'яснення щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затверджених Наказом Державного Казначейства України від 04.11.2004 № 194.

Відповідно до Акту ревізії укладені позивачем трудові угоди не відповідають сутності трудових угод, визначеної ст. 21 КЗпП України, та роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики від 11.03.2002 № 06/2-4/42 та від 26.12.2003 № 06/1-4/200, згідно яким цивільно-правові договори відрізняються від трудових тим, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, ії організація, а метою укладання договору підряду є отримання певного матеріального результату, а робота за ним носить разовий характер.

При цьому, відповідач вважає, що особа, яка працює за трудовим договором зараховується до штату установи, в ії трудову книжку та на вказану особу поширюється умови трудового розпорядку.

У зв'язку з викладеним відповідач дійшов висновку про те, що позивачем з фізичними особами укладено не трудові угоди, а цивільно-правові договори підряду на ремонтні роботи та договори про надання послуг, що призвело до нецільового використання бюджетних коштів за КЕКВ 1110,1120.

Згідно п. 22 Порядку № 228 показники видатків бюджету або надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків або класифікації кредитування бюджет і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.

Відповідно до п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на принципі цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;

Зменшення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктом 24 (стосовно розпорядників бюджетних коштів), пунктом 29 та пунктом 38 частини першої статті 116 цього Кодексу (п. 4 ч. 1 ст. 117 Бюджетного Кодексу України) і є одним заходів впливу за порушення бюджетного законодавства. Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Стаття 117. Заходи впливу за порушення бюджетного законодавства

Порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання (ст. 116 Бюджетного Кодексу України), в тому числі - нецільове використання бюджетних коштів.

Нецільовим використанням бюджетних коштів ( ст. 119 Бюджетного Кодексу України) є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Згідно ст. 1 Бюджетного кодексу бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;

Бюджетна класифікація (ст. 8 Бюджетного Кодексу України )використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов'язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

3. Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків та кредитування бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

Видатки та кредитування бюджету (ст. 10 Бюджетного Кодексу)класифікуються за:

1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету).

За економічною класифікацією видатків бюджету видатки бюджету поділяються на поточні та капітальні.

Судом встановлено, що за КЕКВ 1110 здійснюється оплата праці працівників бюджетних установ, до якої також віднесено оплату праці за трудовими угодами. За КЕКВ 1120 здійснювалось нарахування на фонд оплати праці.

За рахунок коштів , які обліковуються на КЕКВ 1137 здійснюється фінансування поточного ремонту обладнання, інвентарю та будівель , технічне обслуговування обладнання, а за КЕКВ 1139- оплата інших послуг та інші видатки.

Судом встановлено, що за перевіряє мий період позивачем укладались трудові угоди з ОСОБА_7 щодо обслуговування персонального комп'ютера, та ОСОБА_8 щодо проведення поточного ремонту, підтверджується трудовими договорами, виконання робіт підтверджується актами приймання робіт та кошторисами на проведення робіт (т.1.а.с.140- 154,179- 226 ).

Відповідач наполягав на тому, що згідно з Роз'ясненнями Державного казначейства України № 194 від 04.11.2004 р. за КЕКВ 1137,1139 мали здійснюватись видатки на оплату проведених робіт за укладеними угодами.

Суд зазначає, що позивачем при проведені виплат за укладеними угодами утримувався податок на доходи фізичних осіб та сума збору до Пенсійного фонду, що унеможливлює здійснення видатків за КЕКВ 1139,1137.

При цьому суд враховує, що трудові угоди було укладено між позивачем та фізичними особами без статусу фізичної особи -підприємця позивач в силу приписів п.1.15 п. 8.1.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, нараховуючи та виплачуючи дохід на користь фізичних осіб зобов'язаний утримувати та перераховувати до бюджету податок на доходи.

Крім того, згідно п. 2.1.8. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату від 13.01.2004, № 5 оплата праці (включаючи гонорари) працівників, які не перебувають у штаті підприємства (за умови, що розрахунки проводяться підприємством безпосередньо з працівниками), за виконання робіт:

згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду (за винятком фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності);

згідно з обов'язками особам, які є членами спостережної ради або ревізійної комісії акціонерного товариства;

згідно з договорами між підприємствами про надання робочої сили (безробітним за виконання громадських робіт, учням та студентам, які проходять виробничу практику на підприємстві чи залучені на тимчасову роботу на період канікул).

Суд також погоджується з позивачем та підтверджується матеріалами справи, а саме наданими кошторисами що використання бюджетних коштів за КЕКВ 110,1120 було здійснено позивачем у межах видатків, встановлених кошторисом, що свідчить про відповідність витрат бюджетним асигнуванням та призначенням, що спростовує доводи відповідача щодо нецільового використання бюджетних коштів.

В порядку, передбаченому ст.71 КАС України, відповідачем не надано доказів того, що в період часу, який перевірявся, був встановлений інший, ніж використаний позивачем, порядок затвердження видатків для їх внесення до бюджетного розпису під час планування видатків саме на виконання вказаних робіт. Ним також не надано доказів фактичного невиконання робіт особами, найманими позивачем, виконання цих робіт в обсягах, яки відрізнялись від визначених в актах, долучених до трудових угод.

Більш того у судових засіданнях представником відповідача надані пояснення про те,що на час розгляду справи були внесені зміни в підзаконним акти, яким встановлений саме той порядок фінансування витрат на зазначені роботи, який був застосований позивачем.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач під час здійснення виплат фізичним особам за виконані ним роботи не повинен був здійснювати перерахування внесків до ПФУ.

Суд також враховує, те, що Наказом Державного Казначейства України від 28.12.2009 № 547 було визнано таким, що втратив чинність з 01.01.2010 року Наказ Державного казначейства України від 04.11.2004 № 194.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, суд дійшов висновок, що відповідач застосував до позивача заходи впливу за порушення бюджетної дисципліні в той, час коли це вже не було порушенням.

За таких обставин, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши надані сторонами документи, суд вважає, що існують підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування п. 2 Письмових вимог.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог щодо п. 3 Письмових вимог від 25.08.2010 за вих. № 31-14/1249, судом з'ясовано наступне.

Відповідачем в Акті ревізії зазначено, що джерелом формування спеціального фонду позивача є доходи від оплати квартирної плати та комунальних послуг мешканцями житлового фонду, якій рахується на балансі Санаторію, та становить 7 будівель, що розташовані в м. Алупка, сел. Сімеїз, балансовою вартістю 273513,00 грн.

Відповідач зазначив та не заперечується позивачем та підтверджується експертним висновком, що оплату комунальних послуг за мешканців житлового фонду здійснював санаторій з послідуючим відшкодуванням витрат мешканцями.

Квартирна плата та плата та плата за комунальні послуги надходять від мешканців будинків за 42-ма особовими рахунками на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідачем встановлено, що в ревізуємому періоді КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства ПБК» виставлено рахунків, а Санаторієм сплачено за спожите водопостачання та водовідведення мешканцями житлового фонду, кошти спеціального фонду бюджету на загальну суму 68735,48 грн., в т.ч. 2008 рік - 32326,22 грн., 2009- 28411,20 грн., січень-травень 2010 - 7998,06 грн.

Проте, позивачем по книгам обліку нарахування квартирної плати та плати за комунальні послуги, фактично нарахована плата за воду мешканцям житлових будинки на загальну суму 22979,64 грн., в т.ч 2008- 9355,66 грн., 2009-17654,04 грн., січень-травень 2010 - 5969,94 грн., при цьому дебіторська заборгованість яка складає різницю між сплаченим позивачем обсягом коштів за водопостачання в сумі 35755,84 порядку № 228 та п. 3п.п.а) Постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659 «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог відносно їх утворення і направлення використання».

Відповідачем також встановлено, що не заперечується позивачем, що СП Ялтинською міською електричною мережею ВАТ «Крименерго» виставлено рахунків,а Санаторієм сплачено за спожиту електричну енергіє мешканцям житлового фонду, кошти спеціального фонду бюджету на загальну суму 38942,15 грн., в т.ч. за 2008 - 16603,41 грн. , 2009- 14071,54 грн., січень-травень 2010 - 8267,20 грн.

Але, відповідач зазначив, що позивачем по книгам обліку нарахування квартирної плати та плати за комунальні послуги фактична нарахована плата за електроенергію мешканців житлових будинків на загальну суму 19269,99 грн., в т.ч. в 2008- 5673,37 грн., 2009-8718,00 грн., січень-травень 2010 -4878,62 грн.

На думку відповідача вказані дії позивача призвели до наявності дебіторської заборгованості на суму 19269,99 грн., яка по бухгалтерському обліку позивача не рахується.

Не врахування дебіторської заборгованості за мешканцями будинків на думку відповідача призвело до завищення касових та фактичних видатків за КЕКВ 1162 (оплата водопостачання)та 1163 (оплата електроенергії).

Відповідно до п. 20 Порядку № 228 Під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Відповідно до п.п. «а» п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659 «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог відносно їх утворення і направлення використання» 3. Власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямами:

а) перша група:

підгрупа 1 - на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг, а також за погодженням з Мінфіном витрат капітального характеру, пов'язаних з наданням послуг із створення умов для початку реалізації інфраструктурних проектів;

підгрупа 2 - на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки бюджетних установ;

підгрупа 3 - на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ;

підгрупа 4 - на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти, на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням відходів і брухту, а також на господарські потреби бюджетних установ.

Суд зазначає, що проведеним по справі експертним дослідженням було встановлено розбіжності щодо встановлених даних по сплаті позивачем водо- та електропостачальній організаціями за житловий фонд та сумах нарахованих до сплати мешканцям житлового будинку, що призвело до неможливості підтвердити чи спростувати висновки відповідача відповідно до даних бухгалтерського обліку по кількісним показникам, проте, суд зазначає, що враховуючи припис ст. 72 КАС України, а також те, що позивачем визнаються показники саме Акту ревізії суд приймає дані обставини, як таки, що не потребують доказування.

Судом встановлено, що позивачем нараховувалась сплата водопостачання по нормі а не по показанням лічильнику води, що підтверджується наданими позивачем відомостями (т.1.а.с.121-139).

Позивач посилається на п.17 Правил надання послу з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 та зазначає, що різниця склалася за рахунок зношеного стану систем водопостачання, у зв'язку з чим трапляється витік води.

Та обставина, що сума, зазначена в акті ревізії та підтверджена експертним висновком нарахована до сплати за послуги водопостачання КРП «ПП ВКХ ПБК» виключно в частині житлового фонду підтверджується рахунками -актами за надані послуги (т.1.а.с.248-т. 2 а.с. 1-26, т. 2 а.с.248-276),

Проте суд зазначає, що позивачем не було доведено підчас судового засідання наявність в складі витрат на водопостачання житлових будинків будь-яких інших витрат води, ніж понесених мешканцями будинків, позивачем не було складено жодного акту звірки з водопостачальною організацією та мешканцями будинків щодо джерел виникнення різниці у водопостачанні, позивачем не ведеться ані облік втрат в системі водопостачання, ані робота по усуненню вказаних втрат.

Акти про втрату води (т.2а.с.197-209) які містяться в матеріалах справи та досліджені експертом не містять кількісного виразу аварійних витрат, загального обсягу втраченої води.

Щодо розбіжностей в нарахуванні мешканцям житлового фонду та сплати електропостачальній організації плати за електроенергію суд зазначає таке.

Позивач в обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивачем виставляються рахунки на оплату електроенергії відповідно до спожитою мешканцями будинків електроенергії, а різниця склалася за рахунок втрат в мережах та освітлення місць загального користування відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п. 19 Правил користування електричною енергією для населення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 № 1357, згідно яких розрахунки за електроенергію робляться за встановленими тарифами та умов договорів.

Експертом було встановлено, що відповідно до Журналу обліку квартплати встановлено, що нарахування плати за електроенергію здійснювалось не по всім фізичним особам не по кожному періоду.

Перевіряючи доводи щодо віднесення різниці на рахунок витрат на освітлення місць загального користування судом встановлено, що Рішенням Алупкінської міської ради від 31.07.2006 № 12 (т.1.а.с.227) в пункті 2 було виділено в структурі квартирної плати та плати за утримання будинків та прибудинкових територій в тому числі витрати по електроенергії для ліфтів та освітлення місць загального користування.

Вказане рішення було фактично продубльовано Наказом По Санаторію від 28.12.2006 № 21(т.1.а.с.230).

Проте, відповідно до розрахунків квартирної плати та плати за користування будинком та прибудинковою територією, доданих до вказаних рішень з урахуванням того, що як зазначив представник позивача підчас судового засідання, житловий фонд , що знаходиться на балансі позивача відноситься до житлових будинків з частковим складом інженерного обладнання без ліфтів, до витрат по яких не входять витрати на обслуговування ліфтів та освітлення місць загального користування.

Отже позивачем не доведено покриття мешканцями будинків витрат по електроенергії за рахунок інших видів оплат за комунальні послуги.

Суд враховує, що позивачем оплата послуг по спожитій по житловому фонду електроенергії та водопостачанню та водовідведенню була здійснена відповідно до виставлених рахунків, що спростовує позицію позивача щодо невіднесення понесених витрат до витрат саме мешканців будинків.

Наявність розбіжностей у нарахуванні мешканцям та сплати постачальникам води та електроенергії за спожити послуги також підтверджується експертним висновком.

Проте, враховуючи визнання позивачем показників визначених у Акті ревізії суд бере саме вказані в ньому дані як доведену обставину.

Суд також враховує, що відсутність будь-якого окремого обліку зайвих втрат по водопостачанню та електроенергію знайшло своє підтвердження підчас експертного дослідження, в частині встановлення експертом встановлено відсутність бухгалтерських документів, які б підтверджували сплату по комунальним послугам (т.2.а.с.93)183

Та обставина, що сума, зазначена в акті ревізії та підтверджена експертним висновком нарахована до сплати за послуги електроенергії виключно в частині житлового фонду підтверджується платіжними дорученнями (т.3.а.с.1-53).

Суд також зазначає, що метою створення та функціонування Санаторії(п.2.1. Статуту) є надання медичної допомоги з реабілітації хворих відповідно до спеціалізації санаторію.

Серед джерел формування майна Санаторію є в тому числі власні надходження Санаторію, які надійшли як плата за послуги, що ним надаються в порядку, встановленому чинним законодавством України та плата за оренду майна.

Суд зазначає, що надання послуг з водопостачання та постачання електроенергії по житловому фонду не входить до власних послуг позивача.

Суд також зазначає, що надані позивачем додаткові пояснення 03.12.2012 щодо доцільності ведення впровадженого позивачем обліку нарахування та відшкодування витрат по оплаті послуг за водопостачання та водовідведення, а також за електроенергію не спростовують висновки відповідача та експерта.

У зв'язку з викладеним, враховуючи обставини, встановлені підчас судового розгляду, суд дійшов висновку про обґрунтованість п. 3 Письмових вимог та відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Згідно із наданою судовим експертом рахунком калькуляцією до експертного висновку (т.2.а.с.80-81) вартість проведеної експертизи складає - 5625,6 грн. Позивачем сплачено 2812,80 грн.

Відповідно до Ухвали Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.10.2011 витрати, пов'язані з проведенням експертизи розподілені судом таким чином - 50% за рахунок позивача, 50% за рахунок Державного бюджету України.

Зазначений розмір вартості проведення судової експертизи не перевищує граничних розмірів, встановлених ст. ст. 87, 92 КАС України, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590.

Фактична сплата позивачем вартості проведеної експертизи в розмірі 2812,80 грн. підтверджується матеріалами справи.

На час прийняття рішення по справі, сума витрат на проведення експертизи, визначена за рахунок Державного бюджету України та понесена експертною установою Кримським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України складає 2812,80 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 92 КАС України якщо призначення експертизи здійснюються за ініціативою суду, витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

За таких обставин, враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати у розмірі 1408,10 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору (1.70 грн.) та проведенням експертного дослідження (1406,7 грн.).

Крім того, суд вважає за можливе стягнути на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз (ідентифікаційний код 26225794) витрати, пов'язані з проведення експертиз в сумі 2812,8 грн.

Під час судового засідання, яке відбулось 05.12.2012 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст.ст.160, 163 КАСУ постанову складено 10.12.2012 р.

Керуючись ст.ст. 98, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасування пункт 2 Письмових вимог про усунення порушень від 25.08.2010 № 31-14/1249 Контрольно-ревізійного відділу в місті Джанкой та Джанкойському районі .

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету на користь Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Передгірний" міністерства охорони здоров'я України (Шосе Свободи,11, м. Алупка, АР Крим, 95677, ідентифікаційний код 01995829) за рахунок коштів на утримання Джанкойської об'єднаної державної фінансової інспекції (ідентифікаційний код 20703979)судові витрати у розмірі 1408,10 грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз (ідентифікаційний код 26225794) витрати, пов'язані з проведення експертиз в сумі 2812,80 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Котарева Г.М.