Постанова

від 04.07.2012 по справі 2а-345/12/0170/23

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2012 р. (15:25) Справа №2а-345/12/0170/23

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючої судді: Алексєєвої Т.В.,

при секретарі Ходус Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивача - Харманська Д.О.

від відповідача - не з'явився;

Обставини справи: Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0010952301 від 20.10.2011р„ №0010932301 від 20.10.2011р №0010942301 від 20.10.2011р., з урахуванням уточнень від 01.03.2012 р.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем неправомірно визначено суму податкового зобов'язання у зв'язку з необґрунтованими висновками про нікчемність правочинів укладених позивачем з ТОВ «Кєол Крим».

Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини не явки не повідомив, надав заперечення на позов у яких просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

12-30 вересня 2011 року ДПІ у м. Сімферополі була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ОК-ТАН» ЄДРПОУ 33131378 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р., про що 07.10.2011 року було складено Акт №14384/23-7/33131378 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства обмеженою відповідальністю «ОК-ТАН» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.11 р., валютного та іншого законодавства за період 01.07.2010 р. по 30.06.2011 р.

На підставі зазначеного Акту відповідачем було винесено податкові повідомлення - рішення №0010952301 від 20.10.2011р. про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 107936 грн., №0010932301 від 20 жовтня 2011 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 8187 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1 грн. із посиланням на порушення позивачем п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. та п. 199.1 п. 199.2 ст. 199 Податкового кодексу України; №0010942301 від 20 жовтня 2011 року про донарахування податку на прибуток в сумі 145154 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1 грн. з посиланням на п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р.

Вивчивши питання щодо правомірності оскаржуваних повідомлень-рішень судом встановлено наступне.

В акті податкової перевірки №№14384/23-7/33131378 міститься висновок про відсутність у контрагента позивача власних складських, торгівельних та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово- господарської діяльності, відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби. Тому, на думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Кєол Крим» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

В даному акті також зазначається, що Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011 р. встановлено їх завищення усього у сумі 580615 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011р. у сумі 580615 грн. Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на прибуток підприємств за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2011 р. встановлено: завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій витрати на придбання товарів (робіт, послуг), усього у сумі 580615 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 p. у сумі 580615 грн., а саме, ТОВ "ОК-ТАН" у перевіреному періоді мало взаємовідносини з ТОВ «Кєол Крим» ЄДРПОУ 34372183. Згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України підприємство має «стан 8» - «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцем знаходження» - обсяг придбання ПММ склав 696738 грн. : у тому числі у лютому 2011 р. склав у сумі 173088 грн. (у т.ч. ПДВ 28348 грн.), у березні 2011р. склав у сумі 523650 грн. (у т.ч. ПДВ 87275 грн.).

Також, відповідачем зазначено, що у ході проведення аналізу не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків у результати того, що відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення Фінансово-господарської діяльності підприємства.

Крім того, відповідачем зроблено висновок, що фактично згідно податкової звітності у ТОВ «Кєол Крим» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, а відтак, фінансово-господарська діяльність ТОВ «Кєол Крим» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття, належним чином ТОВ «Кєол Крим» цивільної праводієздатності, а також, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Кєол Крим» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових, наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Вказані обставини, на думку відповідача, призвели до порушення позивачем п.5.1., п.п. 5.2.1.,п.5.2., п.п.5.3.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.2.1. п.п.7.2.3. п. 7.2. ст.7, п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 199.1 п.199.2 ст.199 Податкового кодексу України.

Під час судового розгляду судом встановлено, що у лютому 2011 р. Позивач та ТОВ «Кєол Крим» здійснювали господарські операції з приводу купівлі-продажу (постачання) паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 173088 грн. в тому числі ПДВ 28848 грн.

Даний факт, зокрема, підтверджується прибутковою накладною №Н-0000011 від 21.02.11 р., податковою накладною №33 від 21.02.11 р., банківською випискою №В-0000092 від 21.02.11 р.

Наявність у позивача первинних документів по відносинам з ТОВ «Кєол Крим» за лютий 2011 р. підтверджується актом планової виїзної перевірки ТОВ «Октан» №14384/23-7/33131378 від 07.10.2011 р.

В той час, згідно протоколу обшуку ТОВ «Ок-тан» від 26.10.11 р. слідчим слідчого відділу податкової міліції ДПА України були вилучені документи щодо фінансово-господарських відносинах ТОВ «Ок-тан» з ТОВ «Кєол Крим» за вказаний період на 14 листах.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим від 30.01.2012 р., 13.02.2012 р., 28.03.12 р. вказані документи булі витребувані у слідчого відділу податкової міліції Державної податкової служби в АР Крим.

Проте, до суду вказані документи надані не були.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано доказів відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Кєол Крим» за період-лютий 2011 р.

Судом встановлено, що господарські операції, що мали місце між Позивачем і ТОВ «Кєол Крим» у березні 2011 р. з приводу купівлі-продажу (постачання) паливно-мастильних матеріалів підтверджуються первинними документами, підписаними і скріпленим печатками сторін, зокрема видатковими накладними №РН-0000046 від 22 березня 2011 р., №РН-0000051 від 31 березня 2011, №РН-0000029 від 10 березня 2011 р.

Оплата за придбані товари проводилася Позивачем у відповідності з чинним законодавством України, що підтверджуються, зокрема, банківськими виписками БВ-0000120, БВ-0000122, БВ-0000126, БВ-0000128, а також, угодою щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних вимог на загальну суму 523650 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом МФ України № 88 від 24.05.1995, встановлено такі вимоги до первинних документів:

«Первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції і її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватися з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм ».

Згідно з наведеними законодавчими нормами, документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи: видаткові накладні постачальників (у разі придбання ТМЦ), акти прийому-передачі виконаних робіт або наданих послуг (у разі придбання робіт, послуг), або податкові накладні, виписані постачальником (підрядником, виконавцем), зареєстрованим як платник ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, первинними документами позивача підтверджується здійснення господарських операції між ТОВ "ОК-ТАН" та ТОВ «Кєол Крим».

Таким чином, укладені між Позивачем і ТОВ «Кєол Крим» угоди щодо постачання паливно-мастильних матеріалів були спрямовані на реальне настання передбачених у них юридичних наслідків і реально виконувались.

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

У періоді, під час якого були виявлені порушення був також чинним Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача та прийняття податкових повідомлень-рішень), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

На усю суму придбаних товарів у березні 2011 р. ТОВ «Кєол Крим» виписані позивачу податкові накладні.

Даний факт підтверджується реєстром виданих та отриманих податкових накладних.

За таких обставин відповідач не надав доказів, що позивачем порушено порядок формування податкового кредиту з ТОВ «Кєол Крим».

Отже, висновки викладені в Акті перевірки №14384/23-7/33131378 від 07.10.2011 р, про заниження податку на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету та завищення валових витрат не підтверджуються матеріалами справи.

Щодо висновків відповідача про порушення Податкового кодексу України з підстав проведення позивачем та ТОВ «Кєол Крим» операцій без мети реального настання правових наслідків, а також висновків про нікчемність правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

У зв'язку з цим варто зазначити, що контрагент (постачальник товарів) Позивача - ТОВ «Кєол Крим» - є юридичною особою, відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У відповідності з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «Кєол Крим» не перебуває в процесі припинення, відомості про цю юридичну особу є підтвердженими.

Таким чином, ТОВ «Кєол Крим» є правоздатною і дієздатною юридичною особою, оскільки набула цивільної правоздатності і дієздатності з часу її державної реєстрації. У зв'язку з цим Позивач правомірно укладав з правоздатною і дієздатною юридичною особою - угоди щодо постачання паливно-мастильних матеріалів і виконував його.

З вказаних норм вбачається, що ТОВ «Кєол Крим» є юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України позивачем не надано доказів підтверджуючих те, що ТОВ «Кєол Крим» на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим не було наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 626 ЦКУ встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 ЦКУ підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним передбачені частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України, відповідно до якої, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Для прийняття відповідного рішення необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, яка вчиняється і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між Позивачем та ТОВ «Кєол Крим».

Передбачені статтею 208 ГК та 228 ЦК України наслідки можуть бути застосовані лише до угоди, яка дійсно відбулася. Безтоварна угода не може породжувати прав та обов'язків між сторонами, а тому до такої угоди неможливо застосувати наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.

Однак, суд вважає, що висновки відповідача про безтоварність угод не відповідають матеріалам справи, так як відповідач документально підтвердив реальність здійснених господарських операцій.

З'ясувавши обставини спірних правовідносин і перевіривши їх відповідними доказами, суд відзначає помилковість судження суб'єкта владних повноважень про відсутність реальності господарських операцій за спірними правочинами Позивача.

З огляду на викладене вище, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 04.07.2012 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови, постанову складено в повному обсязі 09.07.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0010952301 від 20.10.2011р. про зменшення від'ємного значення суми Податку на додану вартість в сумі 107936 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0010932301 від 20 жовтня 2011 року про донарахування Податку на додану вартість в сумі 8187 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення 0010942301 від 20 жовтня 2011 року про донарахування податку на прибуток в сумі 145154 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1 грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ОК-ТАН " 30,12 грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Алексєєва Т.В.