Ухвала

від 26.11.2012 по справі 2а-345/12/0170/23

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-345/12/0170/23

26.11.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Єланської О.Е.,

суддів Кукти М.В. ,

Ілюхіної Г.П.

секретар судового засідання Романенко Г.О.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" - Халецький Олег Вячеславович, довіреність № 180 від 15.11.12 року;

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Алексєєва Т.В.) від 04.07.12 року по справі № 2а-345/12/0170/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" (вул. Ленина, 1/29, оф. 404,405, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М.Залки,1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Алексєєва Т.В.) від 04.07.12 року по справі № 2а-345/12/0170/23 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, було задоволено.

Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2011 року про донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з постановою суду, представник Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, при вирішенні спору по суті, грубо порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судове засідання 26.11.2012 року представник Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши заперечення на апеляційну скаргу представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 12-30 вересня 2011 року ДПІ у м. Сімферополі була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "ОК-ТАН"ЄДРПОУ 33131378 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, про що 07.10.2011 року було складено Акт №14384/23-7/33131378 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства обмеженою відповідальністю "ОК-ТАН" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.11 року, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2010 року по 30.06.2011 року.

На підставі зазначеного Акту відповідачем було винесено податкові повідомлення - рішення №0010952301 від 20.10.2011 року про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 107936 грн., №0010932301 від 20 жовтня 2011 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 8187 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1 грн. із посиланням на порушення позивачем п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР від 03.04.1997 року та п. 199.1 п. 199.2 ст. 199 Податкового кодексу України; №0010942301 від 20 жовтня 2011 року про донарахування податку на прибуток в сумі 145154 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1 грн. з посиланням на п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"№334/94-ВР від 28.12.1994 року.

В акті перевірки №№14384/23-7/33131378 міститься висновок про відсутність у контрагента позивача власних складських, торгівельних та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово- господарської діяльності, відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, тому, на думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Кєол Крим" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

В акті також зазначено, що перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року встановлено їх завищення усього у сумі 580615 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 року у сумі 580615 грн. Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на прибуток підприємств за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року встановлено: завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій витрати на придбання товарів (робіт, послуг), усього у сумі 580615 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 року у сумі 580615 грн., а саме, ТОВ "ОК-ТАН" у перевіреному періоді мало взаємовідносини з ТОВ "Кєол Крим" ЄДРПОУ 34372183. Згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України підприємство має "стан 8"- "до ЄДР внесено запис про відсутність за місцем знаходження" - обсяг придбання ПММ склав 696738 грн. : у тому числі у лютому 2011 року склав у сумі 173088 грн. (у т.ч. ПДВ 28348 грн.), у березні 2011р. склав у сумі 523650 грн. (у т.ч. ПДВ 87275 грн.).

Також, відповідачем зазначено, що у ході проведення аналізу не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків у результати того, що відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення Фінансово-господарської діяльності підприємства.

Відповідачем зроблено висновок, що фактично згідно податкової звітності у ТОВ "Кєол Крим" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, а відтак, фінансово-господарська діяльність ТОВ "Кєол Крим" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття, належним чином ТОВ "Кєол Крим" цивільної праводієздатності, а також, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Кєол Крим" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових, наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Вказані обставини, на думку відповідача, призвели до порушення позивачем п.5.1., п.п. 5.2.1.,п.5.2., п.п.5.3.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.7.2.1. п.п.7.2.3. п. 7.2. ст.7, п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 199.1 п.199.2 ст.199 Податкового кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено, що у лютому 2011 року позивач та ТОВ "Кєол Крим" здійснювали господарські операції з приводу купівлі-продажу (постачання) паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 173088 грн. в тому числі ПДВ 28848 грн.

Даний факт, зокрема, підтверджується прибутковою накладною №Н-0000011 від 21.02.11 р., податковою накладною №33 від 21.02.11 р., банківською випискою №В-0000092 від 21.02.11 р.

Наявність у позивача первинних документів по відносинам з ТОВ "Кєол Крим"за лютий 2011 р. підтверджується актом планової виїзної перевірки ТОВ "Октан"№14384/23-7/33131378 від 07.10.2011 р.

Згідно протоколу обшуку ТОВ "Ок-тан"від 26.10.11 року слідчим слідчого відділу податкової міліції ДПА України були вилучені документи щодо фінансово-господарських відносинах ТОВ "Ок-тан"з ТОВ "Кєол Крим" за вказаний період на 14 листах.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим від 30.01.2012 р., 13.02.2012 р., 28.03.12 р. вказані документи були витребувані у слідчого відділу податкової міліції Державної податкової служби в АР Крим, проте, до вказані документи суду надані не були.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У порушення вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано доказів відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Кєол Крим"за період-лютий 2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, що господарські операції, що мали місце між Позивачем і ТОВ "Кєол Крим"у березні 2011 року з приводу купівлі-продажу (постачання) паливно-мастильних матеріалів підтверджуються первинними документами, підписаними і скріпленим печатками сторін, зокрема видатковими накладними №РН-0000046 від 22 березня 2011 року, №РН-0000051 від 31 березня 2011, №РН-0000029 від 10 березня 2011 р.

Оплата за придбані товари проводилася Позивачем у відповідності з чинним законодавством України, що підтверджуються, зокрема, банківськими виписками БВ-0000120, БВ-0000122, БВ-0000126, БВ-0000128, а також, угодою щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних вимог на загальну суму 523650 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"№ 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що первинними документами позивача підтверджується здійснення господарських операції між ТОВ "ОК-ТАН" та ТОВ "Кєол Крим".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що укладені між Позивачем і ТОВ "Кєол Крим" угоди щодо постачання паливно-мастильних матеріалів були спрямовані на реальне настання передбачених у них юридичних наслідків і реально виконувались.

01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У періоді, під час якого були виявлені порушення був також чинним Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача та прийняття податкових повідомлень-рішень), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

З матеріалів справи вбачається, що на всю суму придбаних товарів у березні 2011 року ТОВ "Кєол Крим" виписані позивачу податкові накладні.

Даний факт підтверджується реєстром виданих та отриманих податкових накладних.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що висновки викладені в Акті перевірки №14384/23-7/33131378 від 07.10.2011 року, про заниження податку на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету та завищення валових витрат не підтверджуються матеріалами справи, оскільки відповідач не надав доказів, що позивачем порушено порядок формування податкового кредиту з ТОВ "Кєол Крим".

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

У зв'язку з цим вбачається, що контрагент (постачальник товарів) Позивача - ТОВ "Кєол Крим" є юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України позивачем не надано суду доказів підтверджуючих те, що ТОВ "Кєол Крим" на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим не було наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених Цивільним Кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано.

При судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

У порушення вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між Позивачем та ТОВ "Кєол Крим".

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Алексєєва Т.В.) від 04.07.12 року по справі № 2а-345/12/0170/23, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Алексєєва Т.В.) від 04.07.12 року по справі № 2а-345/12/0170/23, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 грудня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська

Судді підпис М.В. Кукта

підпис Г.П.Ілюхіна

З оригіналом згідно

Суддя О.Е.Єланська