Постанова

від 05.12.2012 по справі 2а-4813/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2012 року 2а-4813/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Іванову Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача -Збіглей І.В., Збіглей Н.В.,

від відповідача -Верба О.М., Забарна О.О., Воловенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А»

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2012 № 0000922200 та № 0000932200,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліга-А»(далі -позивач) з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (далі -відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень -рішень №0000922200 про сплату податку на прибуток на суму 419 726 грн. (далі - оскаржуване рішення №1) та №0000932200 про сплату податку на додану вартість на суму 340 569 грн. від 26 червня 2012 року (далі -оскаржуване рішення №2).

Ухвалами суду від 12 жовтня 2012 року було відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явились представники позивача та відповідача.

Представники позивача позов підтримали в повному обсязі, просили визнати недійсними та скасувати оскаржувані рішення. Позовні вимоги представники позивача обґрунтовували тим, що оскаржувані рішення відповідача базуються на невірних та таких, які не відповідають чинному законодавству, висновках. Так, представники позивача в судовому засіданні спростовували висновки відповідача про те, що:

- неотримання компенсації за використання газових мереж від ВАТ «Київоблгаз»та амортизація газових мереж, які не використовуються в господарській діяльності в результаті чого позивачем було завищено валові витрати у періоді, що перевірявся на загальну суму 273 878 грн.;

- здійснення постачання електроенергії споживачам населених пунктів за регульованими тарифами, придбання електроенергії за нерегульованими тарифами в результаті чого позивачем було завищено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 114 212 грн.;

- в результаті виконання позивачем договору з ТОВ «Укренергоекспорт»було завищено валові витрати у періоді, що перевірявся на загальну суму 1 436 802 грн.

Представники відповідача проти позову заперечили повністю. В обґрунтування своїх заперечень пояснили, що позивач неправомірно нарахував суми амортизації газових розподільних мереж внаслідок чого було завищено суму валових витрат та чим обґрунтовується сума донарахування податку на прибуток за оскаржуваним рішенням № 1. Також, представник відповідача вважає, що позивач не обґрунтованого застосовував ціну продажу електроенергії нижчу від регульованої ціни за яку дана електроенергія закуповувалась позивачем, а також є неправомірним нарахування податкового кредиту з ПДВ зважаючи на безтоварність господарських операцій за договірними відносинами між позивачем та ТОВ «Укренергоекспорт».

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення сторін суд встановив наступне.

Предмет позову складають правовідносини, що виникли між сторонами спору у даній справі з приводу правомірності та законності винесення оскаржуваних рішень, а також -з приводу відповідності висновків відповідача, які передували оскаржуваним рішенням, цим рішенням.

7 червня 2012 року відповідачем було складено акт №471/22-00/342841113 «Про результати документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А»(ЄДРПОУ 34284113) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2011» (далі -Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки відповідач виніс оскаржувані рішення №1 та №2.

При цьому зі змісту Акта перевірки та оскаржуваних рішень №1 та №2 слідує, що останні були винесені з висновками відповідача, викладеними в п.1 та п.2 Розділу 4. (Висновок) на с.28 Акта перевірки відповідно.

Дослідивши обставини прийняття відповідачем оскаржуваного рішення №1, суд встановив наступне.

Оскаржуване рішення №1 прийняте відповідачем щодо донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 419 726 грн. Із позовної заяви та пояснень представників позивача слідує, що позивач називає обставини невірного нарахування позивачем лише суми 273 878 грн. і не вказує на порушення, допущені відповідачем щодо решти донарахованої суми податку на прибуток.

Відповідач в Акті перевірки дійшов висновку про те, що позивачем було порушено норми п.п. 14.1.36 п.14.1 ст.14; п.138.2, 138.4, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток у підзвітному періоді на загальну суму 419726 грн., в т.ч.: за ІІ квартал 2011 року на суму 153 200 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 199110 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 67 416 грн.

Фактичними обставинами у зв'язку з якими відповідач дійшов вищезазначеного висновку є наступні обставини.

Відповідачем в ході перевірки встановлено, а представниками позивача в судовому засіданні підтверджено, що позивач є власником розподільчих газових мереж високого, середнього та низького тиску. Загальна довжина розподільчих трубопроводів становить 53830 м. погонних. Зазначені розподільчі трубопроводи рахуються на балансі позивача, а їх залишкова вартість станом на 1.04.2011 року (початок підзвітного періоду) становила 3 622 106 грн.

Розподільчі трубопроводи використовуються підприємством для постачання природного газу споживачам с. Рославичі та с. Гвоздів, яке здійснює ПАТ «Київоблгаз». Сплата за використаний природний газ здійснюється населенням на розрахунковий рахунок ПАТ «Київоблгаз».

В ході перевірки встановлено, що позивач не отримує компенсацію від ПАТ «Київоблгаз» за транспортування газу кінцевим споживачам, проте до ціни газу, яку сплачують споживачі на рахунки ПАТ «Київоблгаз»було включено тариф на транспортування газу розподільчими трубопроводами, що перебувають у власності позивача.

У підзвітному періоді вартість нарахованої позивачем амортизації стосовно розподільчих газових мереж включена до рядку 05.1 декларацій «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та склала 273 878 грн.

Зважаючи на те, що позивач при перевірці не довів відповідачу що розподільчі газові мережі були використані позивачем у господарській діяльності від якої отримано прибуток, відповідач прийшов до висновку про безпідставність нарахування в складі валових витрат за звітний період сум амортизації зазначених газових мереж - 273 878 грн.

Позивач по справі, спростовуючи даний висновок відповідача, який слідує з Акта перевірки, вказує на те, що у підзвітний період позивач отримав надходження від діяльності по використанню мережі газопроводу, а саме -отримав суми від фізичних осіб за видом операції «Продаж, комісія»:

- 4.04.2011 від ОСОБА_7 -суму 36 250 грн.;

- 30.05.2011 від ОСОБА_8 -суму 36 250 грн.;

- 25.06.2011 від ОСОБА_9 -суму 36 250 грн.;

- 9.09.2011 від ОСОБА_10 -суму 36 250 грн.;

- 19.09.2011 від ОСОБА_6 -суму 36 250 грн.;

- 12.10.2011 від ОСОБА_11 -суму 36 250 грн.

В судовому засіданні представник позивача вказав, що позивачем було укладено з фізичними особами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11 типові договори, зміст яких та супроводжуючі договори документи є ідентичними в частині предмету правочину (договору).

Відповідно до договору №6 від 24 вересня 2011 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_10 та договору №4 від 26 травня 2011 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_8 про надання дозволу на підключення до газопроводу, предметом даних договорів є продаж позивачем права на підключення до газопроводу. Так, відповідно до пунктів 1.1 договору №6 від 24 вересня 2011 року та договору №4 від 26 травня 2011 року, власник (позивач) надає замовнику (ОСОБА_10 та ОСОБА_8 відповідно) право на підключення до газопроводу, який збудований за кошти власника, а замовник сплачує власнику кошти за надання права на підключення до газопроводу. На підтвердження виконання цього договору представники позивача подали до суду копії письмових дозволів від позивача на підключення до газопроводу, виданих для ОСОБА_10 та ОСОБА_8 відповідно, та копії платіжних доручень про перерахування ОСОБА_10 19.09.2011 року на адресу позивача 36 250 грн. та про перерахування ОСОБА_8 30.05.2011 року на адресу позивача 36 250 грн.

Дослідивши обставини прийняття відповідачем оскаржуваного рішення №2, суд встановив наступне.

Оскаржуване рішення №2 винесене відповідачем у зв'язку з висновками про 2 порушення податкового законодавства. Так, із Акта перевірки та пояснень представників відповідача слідує, що:

1) позивач в порушення п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу України занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі -ПДВ) внаслідок реалізації електричної енергії за підзвітний період на загальну суму ПДВ 22 842 грн. відповідно до помісячного розрахунку відхилення ціни придбаної та проданої активної електроенергії (с. 15,16 Акта перевірки);

2) позивач в порушення ст.138 Податкового кодексу України завищив валові витрати за господарськими операціями з ТОВ «Укренергоекспорт»на загальну суму 1 436 802 грн. В порядку здіснення цих господарських операцій ТОВ «Укренергоекспорт»на адресу позивача було виписано податкові накладні на суму 1 506 335, в тому числі ПДВ -251 056 грн., яку позивач заявив як суму податкового кредиту.

Разом суми заниженого ПДВ та заявленого позивачем податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «Укренергоекспорт»складають суму, визначену відповідачем у оскаржуваному рішенні.

Щодо обставин нарахування відповідачем суми ПДВ в розмірі 22 842 грн. суд встановив наступне.

19 лютого 2008 року між позивачем та ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» було уклало договір №1334 про постачання електричної енергії (далі -Договір №1334). Предметом цього договору є відносини, за якими постачальник (ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго») продає електричну енергію споживачу (позивач) для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 2х10000 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

Відповідно до Договору №1334, ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго»відпускає позивачу електроенергію за загальними лічильниками, встановленими на ПС -110/10 кВт на рівні 110 кВт (лічильники верхнього рівня). Електрична ж енергія, яка відпускається споживачам, приєднаним до ПС 110/10 кВт обліковується лічильниками, які встановлені на ПС 110/10 кВт на рівні 10 кВт (лічильники нижнього рівня).

Мережі передачі електричної енергії споживачам ПС 110/10 кВт є власністю позивача та обліковуються на балансі підприємства.

Продаж електроенергії споживачам населених пунктів здійснюється на підставі укладених позивачем договорів окремо з кожним абонентом (фізичною особою). В судовому засіданні представник позивача пояснив, що такі договори є типовими, а відносини, які складають предмет цих договорів -ідентичні. Для визначення предмету зазначених договорів представник позивача надав суду, як типовий, договір №02-04.11 від 14 квітня 2011 року про забезпечення електричною енергією, укладений між позивачем та ОСОБА_12 (далі -Договір №02-04.11). Відповідно до п.1.1 Договору №02-04.11, власник мереж (позивач) зобов'язується забезпечити помешкання абонента (ОСОБА_12) електричною енергією в необхідних обсягах та на рівні дозволеної потужності, а абонент дотримуватись установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно здійснювати розрахунки за використану електроенергію та послуги, пов'язані з утриманням та обслуговуванням електричних мереж власника.

Відповідно до п.4.3 Договору №02-04.11 абонент (ОСОБА_12) зобов'язаний здійснювати всі платежі за цим договором виключно на рахунок власника електромереж, тобто -позивача.

Протоколом №1 узгодження договірної ціни від 14 квітня 2011 року, укладеного на виконання Договору №02-04.11, було засвідчено узгодження сторонами загальної величини тарифу за використану електроенергію на рівні ціни за відповідні періоди, яка складається з:

- ціни електроенергії, що затверджена Національною комісією регулювання електроенергетики (далі -НКРЕ) на квітень 2010 року для споживачів 1 класу напруги ЗАТ «Київобленерго», яка становить 0,582 грн. з ПДВ за 1 кВт/г;

- ціни за послуги, пов'язані з утриманням і обслуговуванням електромереж власника (позивача), від яких заживлений абонент (ОСОБА_12), яка становить 0,3 грн. з ПДВ за 1 кВт/г.

Зазначений протокол є частиною Договору №02-04.11 та підставою для взаємних розрахунків між позивачем та ОСОБА_12

Заперечуючи висновки відповідача, позивач вказав, що договори за якими позивач здійснював постачання електроенергії населення є договором про технічне забезпечення споживача в розумінні Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ №28 від 31 липня 1996 року, а тому правила щодо здіснення ліцензованої діяльності, щодо продажу та постачання електроенергії до не можуть бути застосовані до позивача.

Щодо обставин нарахування відповідачем суми ПДВ в розмірі 251 056 грн. суд встановив наступне.

Між позивачем та ТОВ «Укренергоекспорт»було укладено договір про надання послуг №018/11-10 від 1 листопада 2010 року (далі -Договір №018/11-10). Предметом даного договору є надання ТОВ «Укренергоекспорт»на користь позивача платних послуг за такими видами робіт:

- супроводження діяльності з електроживлення та електроспоживання електроустановок позивача на території селищ Івановичі та Рославичі Васильківського району Київської області, зокрема ПС -110/10 та розподільних електромереж 110/10/0,4 кВт з визначеного переліку питань взаємовідносин позивача з ЗАТ «Київобленерго»за Договором №1334, взаємовідносин позивача з його власними споживачами та ін.;

- супроводження оформлення і передачі документів (заявок, актів, листів, ін. супровідних документів) позивача, а також зчитування і передачі даних про обсяг електроенергії, у т.числі погодинний за договорами купівлі-продажу електроенергії від 9 листопада 2009 року, укладеними між позивачем та ПАТ «САН ІнБев Україна»;

- супроводження та організація належної ліцензованої діяльності позивача, пов'язаної з постачанням електричної енергії споживачу -ПАТ «САН ІнБев Україна».

На підтвердження виконання Договору №018/11-10 подав суду копії актів приймання передачі наданих послуг; копії погоджених сторонами Договору №018/11-10 розрахунків вартості супроводження та організація належної ліцензованої діяльності позивача, пов'язаної з постачанням електричної енергії а також таблиці з відомостями щодо здійснених позивачем поставок електроенергії ПАТ «САН ІнБев Україна».

Зміст актів приймання передачі наданих послуг становлять загальні положення Договору №018/11-10 щодо предмету цього договору, зазначеного вище. В зазначених актах відсутня будь-яка деталізація робіт ТОВ «Укренергоекспорт»в порядку виконання Договору №018/11-10. В судовому засіданні з пояснень представників позивача та наявних в справі матеріалів не вбачається можливим встановити, які саме послуги (дії) вчиняло ТОВ «Укренергоекспорт»в порядку виконання Договору №018/11-10 та відповідно до сум (вартості) послуг, зазначених акт актах, що нівелює значення актів приймання передачі наданих послуг як доказів надання послуг певного змісту з визначеним колом учасників та обґрунтованою вартістю. Інші документи, подані представником позивача на підтвердження виконання Договору №018/11-10 (розрахунки вартості та таблиці поставок електроенергії ПАТ «САН ІнБев Україна теж не містять вказівок на зміст робіт, вчинених ТОВ «Укренергоекспорт»в порядку виконання Договору №018/11-10.

На вартість послуг за Договором №018/11-10 ТОВ «Укренергоекспорт»на адресу позивача були виписані податкові накладні на загальну суму 1 506 335 з яких ПДВ складає 251 056 грн. Зазначена сума ПДВ була заявлена позивачем як податковий кредит.

Щодо висновку Київської незалежної судово-експертної установи №0320 від 12 жовтня 2012 року, суд зазначає наступне. Даний документ не є експертизою в розумінні статей 81 та 82 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не був складений за волевиявленням суду та в порядку, передбаченим процесуальним законом у дані справі. Окрім того, даний документ містить оцінку чинного законодавства висновки з інших правових питань щодо відносин, які складають предмет позову у даній праві. Таким чином, даний документ не може вважатись доказом по справі та не береться судом до уваги.

Окрім того, суд не застосовує як доказ у справі Лист Національної комісії регулювання електроенергетики України від 19.05.2009 № 3300/11/17-09, оскільки він не стосується безпосередньо правовідносин які становлять предмет позову в даній справі, а також суд не може застосувати даний документ як належний підзаконний нормативно-правовий акт до спірних правовідносин так як даний документ не має загальнообов'язкового характеру.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову в даній справі суд виходить з наступного.

Щодо правомірності донарахування в оскаржуваному рішенні №1 податку на прибуток суми, визначеної позивачем як сума амортизації розподільчих газових мереж у підзвітному періоді та яка складає 273 878 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, - амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В основі формування сум амортизації є суми зменшення вартості основних фондів при їх використанні. Таким чином, про правомірність нарахування амортизації можуть свідчити докази використання цих основних фондів при здійсненні господарських операцій у підзвітному періоді.

Про використання газових мереж можуть свідчити докази подачі газу у ці мережі у підзвітному періоді. Із матеріалів справи слідує, що подачу газу у газорозподільні мережі позивача здійснював ПАТ «Київоблгаз». В матеріалах справи відсутні докази того, що ПАТ «Київоблгаз»здійснював подачу газу в газорозподільні мережі позивача у підзвітний період. В свою чергу ненадання ПАТ «Київоблгаз»позивачу компенсації за використання газових мереж під час подачі газу цими мережами є доказом їх невикористання позивачем під час здійснення своєї господарської діяльності.

Щодо господарських операцій позивача з громадянами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11 суд звертає увагу на наступне.

За умовами договору №6 від 24 вересня 2011 року та №4 від 26 травня 2011 року про надання дозволу на підключення до газопроводу, укладеного між позивачем та громадянами ОСОБА_10 та ОСОБА_8, які представники надали як типові, предметом господарської операції є купівля продаж права на підключення до газорозподільної мережі, а не саме підключення, рівно як і не використання цієї мережі.

Таким чином, подані представниками позивача документи щодо господарських операцій позивача з громадянами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11 не підтверджують факту використання розподільних газових мереж як основних фондів при здійсненні господарських операцій позивачем в підзвітний період.

За умов відсутності інших документів чи вказівки на документи, з яких слідує використання позивачем у підзвітних період розподільних газових мереж як основних фондів при здісненні господарських операцій, суд приходить до висновку про правомірність висновків відповідача щодо необґрунтованого нарахування позивачем суми амортизації, яка складає 273 878 грн., та, відповідно, про правомірність оскаржуваного рішення №1 в частині нарахування податку на прибуток, в частині такої суми амортизації.

При цьому, суд звертає увагу, що зі змісту позовної заяви та пояснень представників позивача слідує, що позивач оскаржуючи правомірність рішення №1 вказує лише на обставини пов'язані з нарахуванням позивачем суми амортизації яка складає 273 878 грн. Застосовуючи норму частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вказує на неможливість порушення принципу диспозитивності адміністративного процесу та, відповідно, виходу за межі позовних вимог. Тому, суд вважає за неможливе дослідження в межах даної справи підставності нарахування решти суми податку на прибуток, визначеної оскаржуваним рішенням №1.

Щодо суми донарахованого ПДВ за господарськими операціями щодо постачання електроенергії населенню в сумі 22 842 грн. включеного до оскаржуваного рішення №2, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовий статус договорів укладених між позивачем та споживачами населених пунктів (зокрема і Договір №02-04.11) врегульований Правилами користування електричною енергією, затвердженими Постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 №910), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 року за № 417/1442 (далі -Постанова НКРЕ №28).

Відповідно до визначень термінів в п.1.2 Постанови НКРЕ №28, суд звертає увагу на наступні визначення:

- договір про технічне забезпечення електропостачання споживача - домовленість двох сторін (споживач та електропередавальна організація або основний споживач), яка є документом певної форми, що встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час технічного забезпечення постачання електричної енергії;

- договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України;

- постачання електричної енергії - надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору.

Із вищезазначених визначень слідує, що законодавець не передбачав при здісненні технічного забезпечення електропостачання будь-якого постачання електроенергії в тому числі і з метою технічного забезпечення.

Системний аналіз умов договору (зокрема предмету та змісту зобов'язань сторін), поданого позивачем як типовий договір (Договір №02-04.11), який укладався між ним та споживачами населених пунктів та документів, складених в порядку виконання цього договору (зокрема, протоколу №1 про узгодження договірної ціни) дає підстави суду вважати даний договір таким, що поєднує в собі зобов'язання позивача і щодо технічного забезпечення і щодо постачання електричної енергії.

Окрім того, суд бере до уваги ту обставину, що представниками позивача не заперечувалось, що саме позивач здійснював подачу електроенергії в електромережах для споживачів населених пунктах та те, що останні вартість (ціну) отриманої електроенергії сплачували виключно позивачу, а не іншій особі як власнику електроенергії. Також, представник позивача в судовому засіданні не надав ніяких доказів того, що отримана ціна за електроенергію (як товар) була перерахована іншій особі як власнику.

Таким чином, між позивачем та споживачами населених пунктів фактично відбувалось оплатне постачання електроенергії.

На період проведення перевірки та винесення оскаржуваного рішення №2 тарифи на електроенергію, що відпускаються населенню та населеним пунктам, були затверджені Постановою НКРЕ від 10 березня 1999 року № 309 (у редакції постанови НКРЕ

від 17.03.2011 №343) зареєстрованою Міністерстві юстиції України 10 березня 1999 р. за №151/3444 (далі -Постанова НКРЕ №309). Тобто, тарифи продажу електроенергії населенню на час проведення відповідачем перевірки були регульованими.

Із матеріалів справи слідує, що придбання електроенергії позивачем для потреб споживачів населених пунктів здійснювалось за нерегульованими тарифами, тобто ціна придбання електроенергії (за нерегульованим тарифом) вища ніж ціна її продажу населенню (за регульованим тарифом).

Відповідно до п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Оскільки, позивачем визнано, що доходи від реалізації електричної енергії споживачам населених пунктів в розмірах, нижчих від ціни придбання електроенергії на загальну суму 114 212 грн., то суд приходить до висновку про, що позивачем не підтверджено було доходи від реалізації позивачем електроенергії споживачам населених пунктів, тому відповідач правомірно знизив суму заявлену позивачем суму витрат, що формують собівартість реалізованого товару на суму 114 212 грн.

Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п.8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України».

Відповідно до абз. «б»п.п. 1.20.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

В матеріалах справи відсутні докази неправомірності використання відповідачем вищезазначеного методу за умов встановленого заниження податкових зобов'язань з ПДВ.

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про правомірність донарахування позивачу ПДВ в сумі 22 842 грн.

Щодо суми донарахованого ПДВ за господарськими операціями позивача з ТОВ «Укренергоекспорт»в розмірі 251 056, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Аналіз документів, поданих позивачем у справі та пояснень представників позивача в судовому засіданні не дає суду можливості встановити будь-які ознаки (особливості) здіснення ТОВ «Укренергоекспорт»послуг на користь позивача в порядку виконання Договору №018/11-10, що в свою чергу свідчить про відсутність дій ТОВ «Укренергоекспорт»по наданню таких послуг та про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укренергоекспорт»щодо зазначеного договору.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Позивач у податковій декларації з податку на прибуток відніс суму 1 436 802 в рахунок валових витрат (собівартість реалізованих робіт та послуг), однак ці витрати в судовому засіданні не були позивачем підтверджені.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зважаючи на зазначене суд приходить до висновку про безпідставність нарахування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Укренергоекспорт»та відповідно -про правомірність винесення оскаржуваного рішення №2 в частині донарахування позивачу ПДВ в сумі 22 842 грн.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.

Повний текст постанови буде виготовлено та підписано - 10 грудня 2012 р.