Ухвала

від 14.02.2013 по справі 2а-4813/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4813/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

14 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Беспалова О.О.,

суддів Губська О.А., Грибан І.О.,

при секретарі Кравчук М.В.,

за участю представників позивача, представників відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2012 року № 00009222200 та № 0000932200, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Ліга-А» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної ДПІ Київської області ДПС, в якому просило визнати недійсними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2012 року № 0000922200, податкове повідомлення-рішення від 26.06.2012 року № 0000932200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 12.04.2012 року № 40/2-01, № 41/22-00, від 10.05.2012 року № 95/28, співробітниками Васильківської ОДПІ Київської області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року (а.с. 12-40, т. 1).

За результатами розгляду матеріалів перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2012 року № 0000922200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 419 726,00 грн. (а.с. 67, т. 1). повідомлення-рішення від 26 червня 2012 року № 0000932200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 340 571,00 грн., за основним платежем 273 898,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 66 671,00 грн. (а.с. 68, т. 1).

Судом першої інстанції було невірно зазначено, що позивачем наведено обґрунтування лише частини суми зобов'язання з податку на прибуток. Так, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначив, що вказані суми зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість були нараховані відповідачем в зв'язку з встановленням в Акті перевірки таких порушень: не отримання компенсації за використання газових мереж від ВАТ «Київоблгаз» та амортизація газових мереж, які не використовуються в господарській діяльності, в результаті чого завищені валові витрати; здійснення постачання електроенергії споживачам населених пунктів за регульованими тарифами, придбання електроенергії за нерегульованими тарифами, в результаті чого завищено собівартість придбаних та реалізованих товарів; виконання договору з ТОВ «Укренергоекспорт» в результаті чого завищено валові витрати.

Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що позивач є власником розподільчих газових мереж високого, середнього та низького тиску. Розподільчі трубопроводи використовуються підприємством для постачання природного газу споживачам с. Рославичі та с. Гвоздів, яке здійснює ПАТ «Київоблгаз». Сплата за використаний природний газ здійснюється населенням на розрахунковий рахунок ПАТ «Київоблгаз».

В ході перевірки встановлено, що позивач не отримує компенсацію від ПАТ «Київоблгаз» за транспортування газу кінцевим споживачам, проте до ціни газу, яку сплачують споживачі на рахунки ПАТ «Київоблгаз» було включено тариф на транспортування газу розподільчими трубопроводами, що перебувають у власності позивача.

Проте, у підзвітному періоді вартість нарахованої позивачем амортизації стосовно розподільчих газових мереж включена до рядку 05.1 декларацій «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» та склала 273 878,00 грн.

Позивач на обгрунтування законності нарахування амортизаційних відрахувань вказує на те, що у підзвітний період ним було отримано надходження від діяльності по використанню мережі газопроводу, а саме - отримано суми від фізичних осіб за видом операції «Продаж, комісія».

Так, позивачем було укладено з фізичними особами типові договори, зміст яких та супроводжуючі договори документи є ідентичними в частині предмету правочину (договору) (а.с. 93-95, 98-100, т. 1). Відповідно до договору від 24 вересня 2011 року № 6, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 про надання дозволу на підключення до газопроводу, предметом даних договорів є продаж позивачем права на підключення до газопроводу. Так, відповідно до пункту 1.1. Договору власник (позивач) надає замовнику право на підключення до газопроводу, який збудований за кошти власника, а замовник сплачує власнику кошти за надання права на підключення до газопроводу. На підтвердження виконання цього договору представники позивача подали до суду копії письмових дозволів від позивача на підключення до газопроводу (а.с. 96, 101, т. 1), та копії платіжних доручень (а.с. 97, 102, т. 1).

Відповідно до п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, - амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В основі формування сум амортизації є суми зменшення вартості основних фондів при їх використанні. Таким чином, про правомірність нарахування амортизації можуть свідчити докази використання цих основних фондів при здійсненні господарських операцій у підзвітному періоді.

Про використання газових мереж можуть свідчити докази подачі газу у ці мережі у підзвітному періоді. Із матеріалів справи слідує, що подачу газу у газорозподільні мережі позивача здійснював ПАТ «Київоблгаз». В матеріалах справи відсутні докази того, що ПАТ «Київоблгаз» здійснював подачу газу в газорозподільні мережі позивача у підзвітний період. В свою чергу ненадання ПАТ «Київоблгаз» позивачу компенсації за використання газових мереж під час подачі газу цими мережами є доказом їх невикористання позивачем під час здійснення своєї господарської діяльності.

За умовами договорів про надання дозволу на підключення до газопроводу, укладеного між позивачем та громадянами, які представники надали як типові, предметом господарської операції є купівля продаж права на підключення до газорозподільної мережі, а не саме підключення, рівно як і не використання цієї мережі.

Таким чином, подані представниками позивача документи щодо господарських операцій позивача щодо надання дозволу на підключення до газових мереж не підтверджують факту використання розподільних газових мереж як основних фондів при здійсненні господарських операцій позивачем в підзвітний період.

За умов відсутності інших документів чи вказівки на документи, з яких слідує використання позивачем у підзвітних період розподільних газових мереж як основних фондів при здісненні господарських операцій, суд першої інстанції вірно встановив правомірність висновків відповідача щодо необґрунтованого нарахування позивачем суми амортизації, яка складає 273 878,00 грн.

19 лютого 2008 року між позивачем та ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» було уклало договір № 1334 про постачання електричної енергії. Предметом цього договору є відносини, за якими постачальник (ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго») продає електричну енергію споживачу (позивач) для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 2х10000 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

Подальший продаж електроенергії споживачам населених пунктів здійснюється на підставі укладених позивачем договорів окремо з кожним абонентом (фізичною особою). Такі договори є типовими, а відносини, які складають предмет цих договорів - ідентичні. Відповідно до п.1.1 Договору від 14 квітня 2011 року № 02-04.11, власник мереж (позивач) зобов'язується забезпечити помешкання абонента електричною енергією в необхідних обсягах та на рівні дозволеної потужності, а абонент дотримуватись установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно здійснювати розрахунки за використану електроенергію та послуги, пов'язані з утриманням та обслуговуванням електричних мереж власника (а.с. 103-107, т. 1).

Відповідно до п. 4.3. Договору абонент зобов'язаний здійснювати всі платежі за цим договором виключно на рахунок власника електромереж, тобто - позивача.

Протоколом №1 узгодження договірної ціни від 14 квітня 2011 року, укладеного на виконання Договору № 02-04.11, було засвідчено узгодження сторонами загальної величини тарифу за використану електроенергію на рівні ціни за відповідні періоди, яка складається з: ціни електроенергії, що затверджена Національною комісією регулювання електроенергетики (далі -НКРЕ) на квітень 2010 року для споживачів 1 класу напруги ЗАТ «Київобленерго», яка становить 0,582 грн. з ПДВ за 1 кВт/г; ціни за послуги, пов'язані з утриманням і обслуговуванням електромереж власника (позивача), від яких заживлений абонент, яка становить 0,3 грн. з ПДВ за 1 кВт/г. (а.с. 108, т. 2). Зазначений протокол є частиною Договору №02-04.11 та підставою для взаємних розрахунків між позивачем та абонентом.

Заперечуючи висновки відповідача, позивач вказав, що договори за якими позивач здійснював постачання електроенергії населення є договором про технічне забезпечення споживача в розумінні Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року № 28, а тому правила щодо здіснення ліцензованої діяльності, щодо продажу та постачання електроенергії не можуть бути застосовані до позивача.

Правовий статус договорів укладених між позивачем та споживачами населених пунктів (зокрема і Договір № 02-04.11) врегульований Правилами користування електричною енергією, затвердженими Постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року № 28, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 року за № 417/1442.

Відповідно до визначень термінів в п.1.2 Постанови НКРЕ №28:

- договір про технічне забезпечення електропостачання споживача - домовленість двох сторін (споживач та електропередавальна організація або основний споживач), яка є документом певної форми, що встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час технічного забезпечення постачання електричної енергії;

- договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України;

- постачання електричної енергії - надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору.

Із вищезазначених визначень слідує, що законодавець не передбачав при здісненні технічного забезпечення електропостачання будь-якого постачання електроенергії в тому числі і з метою технічного забезпечення.

Системний аналіз умов договору (зокрема предмету та змісту зобов'язань сторін), поданого позивачем як типовий договір (Договір № 02-04.11), який укладався між ним та споживачами населених пунктів та документів, складених в порядку виконання цього договору (зокрема, протоколу № 1 про узгодження договірної ціни) дає підстави вважати даний договір таким, що поєднує в собі зобов'язання позивача і щодо технічного забезпечення і щодо постачання електричної енергії.

Окрім того, представниками позивача не заперечується, що саме позивач здійснював подачу електроенергії в електромережах для споживачів населених пунктах та те, що останні вартість (ціну) отриманої електроенергії сплачували виключно позивачу, а не іншій особі як власнику електроенергії.

Таким чином, між позивачем та споживачами населених пунктів фактично відбувалось оплатне постачання електроенергії.

На період проведення перевірки та винесення оскаржуваних повідомлень-рішень, тарифи на електроенергію, що відпускаються населенню та населеним пунктам, були затверджені Постановою НКРЕ від 10 березня 1999 року № 309, зареєстрованою Міністерстві юстиції України 10 березня 1999 року за № 151/3444. Тобто, тарифи продажу електроенергії населенню на час проведення відповідачем перевірки були регульованими.

Із матеріалів справи слідує, що придбання електроенергії позивачем для потреб споживачів населених пунктів здійснювалось за нерегульованими тарифами, тобто ціна придбання електроенергії (за нерегульованим тарифом) вища ніж ціна її продажу населенню (за регульованим тарифом).

Відповідно до п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Оскільки, позивачем визнано, що доходи від реалізації електричної енергії споживачам населених пунктів в розмірах, нижчих від ціни придбання електроенергії, то колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивачем не підтверджено доходи від реалізації позивачем електроенергії споживачам населених пунктів, тому відповідач правомірно знизив суму заявлену позивачем суму витрат, що формують собівартість реалізованого товару на суму 114 212,00 грн.

Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п.8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України».

Відповідно до абз. «б» п.п. 1.20.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

В матеріалах справи відсутні докази неправомірності використання відповідачем вищезазначеного методу за умов встановленого заниження податкових зобов'язань.

Також, між позивачем та ТОВ «Укренергоекспорт» було укладено договір про надання послуг від 1 листопада 2010 року № 018/11-10 (а.с.3-6, т. 2). Предметом даного договору є надання ТОВ «Укренергоекспорт» на користь позивача платних послуг за такими видами робіт: супроводження діяльності з електроживлення та електроспоживання електроустановок позивача на території селищ Івановичі та Рославичі Васильківського району Київської області, зокрема ПС -110/10 та розподільних електромереж 110/10/0,4 кВт з визначеного переліку питань взаємовідносин позивача з ЗАТ «Київобленерго» за Договором № 1334, взаємовідносин позивача з його власними споживачами та ін.; супроводження оформлення і передачі документів (заявок, актів, листів, ін. супровідних документів) позивача, а також зчитування і передачі даних про обсяг електроенергії, у т.числі погодинний за договорами купівлі-продажу електроенергії від 9 листопада 2009 року, укладеними між позивачем та ПАТ «САН ІнБев Україна»; супроводження та організація належної ліцензованої діяльності позивача, пов'язаної з постачанням електричної енергії споживачу - ПАТ «САН ІнБев Україна».

На підтвердження виконання Договору позивач надав копії актів приймання передачі наданих послуг (а.с. 128-145, т. 1); копії погоджених сторонами розрахунків вартості супроводження та організація належної ліцензованої діяльності позивача, пов'язаної з постачанням електричної енергії (а.с. 146-154, т. 1), а також таблиці з відомостями щодо здійснених позивачем поставок електроенергії ПАТ «САН ІнБев Україна» (а.с. 155-172, т. 1).

Зміст актів приймання передачі наданих послуг становлять загальні положення щодо предмету Договору, зазначеного вище. В зазначених актах відсутня будь-яка деталізація робіт ТОВ «Укренергоекспорт» в порядку виконання Договору № 018/11-10. З пояснень представників позивача та наявних в справі матеріалів не вбачається можливим встановити, які саме послуги (дії) вчиняло ТОВ «Укренергоекспорт» в порядку виконання Договору № 018/11-10 та відповідно до сум (вартості) послуг, зазначених акт актах, що нівелює значення актів приймання передачі наданих послуг як доказів надання послуг певного змісту з визначеним колом учасників та обґрунтованою вартістю. Інші документи, подані представником позивача на підтвердження виконання Договору №018/11-10 (розрахунки вартості та таблиці поставок електроенергії ПАТ «САН ІнБев Україна» теж не містять вказівок на зміст робіт, вчинених ТОВ «Укренергоекспорт» в порядку виконання Договору №018/11-10.

На вартість послуг за договором ТОВ «Укренергоекспорт» на адресу позивача були виписані податкові накладні на загальну суму 1 506 335,00 грн. з яких ПДВ складає 251 056,00 грн. Зазначена сума ПДВ була заявлена позивачем як податковий кредит.

Аналіз документів, поданих позивачем у справі та пояснень представників позивача в судовому засіданні суду першої інстнації не дає можливості встановити будь-які ознаки (особливості) здіснення ТОВ «Укренергоекспорт» послуг на користь позивача в порядку виконання Договору №018/11-10, що в свою чергу свідчить про відсутність дій ТОВ «Укренергоекспорт» по наданню таких послуг та про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укренергоекспорт» щодо зазначеного договору.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Позивач у податковій декларації з податку на прибуток відніс суму 1 436 802,00 грн. в рахунок валових витрат (собівартість реалізованих робіт та послуг), однак ці витрати не були позивачем підтверджені.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зважаючи на зазначене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність нарахування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Укренергоекспорт» та відповідно - про правомірність винесення оскаржуваних повідомлень-рішень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи, що, позивачем не було доведено обґрунтованість своїх вимог, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до частини 2 статті 200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-А» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2012 року № 00009222200 та № 0000932200 - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Суддя Губська О.А.

Суддя Грибан І.О.

(Повний текст ухвали буде виготовлено 18.02.2013 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.