Постанова

від 06.12.2012 по справі 21/069-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2012 р. Справа№ 21/069-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Авдеєва П.В.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 06.12.2012 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» на рішення господарського суду Київської області від 20.08.2012 року (повний текст складено та підписано 21.08.2012 року)

у справі № 21/069-12 (суддя Ярема В.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-1»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКС «Енерготек»;

2. Дибинецької сільської ради

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Держкомзему у Богуславському районі Київської області

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 20.08.2012 року у справі № 21/069-12 в позові товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» до товариства з обмеженою відповідальністю «ПКС «Енерготек» та Дибинецької сільської ради про визнання договору недійсним - відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 20.08.2012 року у справі № 21/069-12 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення місцевого господарського суду у справі №21/069-12 було прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 12.09.2012 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №21/069-12 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Ухвалою від 22.10.2012 року Київським апеляційним господарським судом залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області в якості третьої особи на боці позивача - та Управління Держкомзему у Богуславському районі Київської області в якості третьої особи на боці відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПКС «Енерготек» на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Енергія-1» на рішення господарського суду Київської області від 20.08.2012 року у справі № 21/069-12 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 20.08.2012 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у своїх поясненнях та просив рішення господарського суду Київської області від 20.08.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Енергія-1» - без задоволення.

Представники третіх осіб приймали участь в судовому засіданні 29.11.2012 року та надали свої пояснення, в яких у вирішенні даної справи покладаються на розсуд суду.

Представники відповідача-2 та третьої особи на боці відповідача в судове засідання не з'явились будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи. Проте, від Дибинецької сільської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника, яке судом розглянуто та долучено до матеріалів справи. Таким чином, неявка не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасник судового процесу, який не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи на боці відповідача.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2010 року між Дибинецькою сільською радою (далі - орендодавець) та ТОВ «ПКС «Енерготек» (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір, а.с. 12-15), відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв строком на 49 років у платне користування земельну ділянку площею 0,9928 га, що знаходиться в межах населеного пункту с. Дибинці, вул. Надросся, 10А, Богуславського району, Київської області, для обслуговування та експлуатації будівлі ГЕС та її зовнішнього обладнання та водного резерву.

Вказаний договір зареєстровано у Богуславському районному відділі «Київська обласна філія «ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.10.2010 року за №041093700231.

30.12.2011 року між Фондом державного майна України (далі - продавець) та ТОВ «Енергія-1» (далі - покупець) укладено договір №545 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Дибинецької ГЕС, який розташований за адресою: Київська область, с. Дибинці, вул. Надросся, 10А. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іщук Л.А. 30.12.2011 року та зареєстрований в реєстрі за №2678.

Листом від 22.02.2012 року №02/22-02/12 позивач звернувся до Дибинецької сільської ради з клопотанням надати дозвіл на виготовлення документації необхідної для оренди земельної ділянки, на якій розташована Дибинецька ГЕС (адреса: Київська область, Богуславський район, с. Дибинці, вул. Надросся, 10А).

Листом від 07.05.2012 року №219 Дибинецька сільська рада відмовила позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації, оскільки земельна ділянка знаходиться в оренді у попереднього власника Дибинецької ГЕС, який повідомлений про розірвання договору оренди земельної ділянки (а.с. 37).

В обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Енергія-1» посилається на те, що за вищезазначеним договором оренди було передано в оренду земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно (цілісний майновий комплекс Дибинецької ГЕС), що порушує права та законні інтереси останнього, як власника. Крім того позивач зазначає, що договір не містить істотних умов, визначених ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено порушення вказаним договором порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Обов'язковою умовою для звернення будь-якої особи до господарського суду є наявність порушення прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно з нормами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Пунктом 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору.

Частиною 3 пункту 2.9 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 передбачено, що суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на зазначене вище, за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду позивачем обрано вірний спосіб захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Пунктом 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України, статей 116, 123, 124, 126 ЗК України.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено та досліджено той факт, що 16.01.2012 року комунальним підприємством Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» було зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» право власності на нежитлову будівлю, літ. «А», площею 276,9 кв.м. та споруди за адресою: Київська область, Богуславський район, с. Дибинці, вул. Надросся, 10А, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав №32870173 (а.с. 34).

Нормами статті 377 ЦК України регламентовано, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Пунктом е) статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Вказана вище норма кореспондується з п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», згідно якого договір оренди землі припиняється у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачі не вчиняли дій направлених на припинення права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт нерухомості, що належить на праві власності позивачу.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Вказана норма у ч. 1 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 заначено, що у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевим господарським судом зазначені вище обставини безпідставно не прийнято до уваги та не надано їм належної оцінки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Одночасно, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду про недоведеність позивачем порушення умовами договору його прав та охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» установлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У частині першій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема умов збереження стану об'єкта оренди, є підставою для визнання недійсним такого договору оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.04.2012 року №21цс12 та від 18.07.2012 року №6-77цс12.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено та досліджено той факт, що на момент вчинення договору оренди земельної ділянки існували обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки на якій знаходиться об'єкт нерухомості, що належить державі, проте сторонами договору про такі обмеження не зазначано. Також, у спірному договорі оренди земельної ділянки відсутні умови збереження стану об'єкта оренди та умови передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, які визначені законом як істотні умови договору оренди землі, а тому такий договір оренди підлягає визнанню недійсним за правилами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Під час розгляду справи, місцевий господарський суд не врахував, що спірний договір оренди землі не відповідає вимогам ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», і безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене вище, судова колегія дійшла висновку про невідповідність законодавчим нормам та визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки від 18.10.2010 року з урахуванням вимог ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» надано докази та належним чином доведено правомірність вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.10.2010 року.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Київської області від 20.08.2012 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» на рішення господарського суду Київської області від 20.08.2012 року у справі № 21/069-12 задовольнити.

2. Рішення господарського Київської області від 20.08.2012 року у справі №21/069-12 скасувати і прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 18.10.2010 року, укладений між Дибинецькою сільською радою Богуславського району Київської області та товариством з обмеженою відповідальністю «ПКС «Енерготек».

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ПКС «Енерготек» (01011, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 15, кв. 32, код ЄДРПОУ 33150563) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 51, кім. 529, код ЄДРПОУ 31597104) 536,50 грн. судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді, 268,25 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному господарському суді.

5. Стягнути з Дибинецької сільської ради Богуславського району Київської області (09714, Київська область, Богуславський район, с. Дибинці, вул. Леніна, 20, код ЄДРПОУ 04363308) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-1» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 51, кім. 529, код ЄДРПОУ 31597104) 536,50 грн. судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді, 268,25 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному господарському суді.

6. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Київської області.

7. Матеріали справи № 21/069-12 повернути до господарського Київської області.

Постанова Київського апеляційного господарського суду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Авдеєв П.В.

Гаврилюк О.М.