Постанова

від 11.12.2012 по справі 10/065-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. Справа№ 10/065-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Клепач О. П. - представник за довіреністю № 4/2012 від 03.01.2012

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автомагістраль»

на рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012

у справі № 10/065-12 (суддя Привалов А. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Євротрубпласт»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укгразбудсервіс»

2. Приватного підприємства «Автомагістраль»

про стягнення 933 743,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 коштів в сумі 933 743,59 грн., які складаються з: основного боргу в сумі 790 103 грн. за поставлений позивачем відповідачу 1 за договором № 327 від 06.10.2011, але неоплачений товар, пені в сумі 55 398,93 грн., 3 % річних в сумі 10 950,71 грн., інфляційних втрат в сумі 4 286,21 грн. та 20 % річних в сумі 73 004,74 грн.

Звернення з позовними вимогами до відповідача 2 ґрунтується на укладеному між ним та позивачем договорі поруки № 327-ПР від 06.10.2011, яким забезпечувалось виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за договором № 327 від 06.10.2011.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.09.2012, повний текст якого підписаний 24.09.2012, у справі № 10/065-12 позов задоволено частково, до стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 присуджено основний борг в сумі 790 103 грн., пеню в сумі 55 398,93 грн., 3 % річних в сумі 10 950,71 грн., 20% за користування чужими грошовими коштами в сумі 73 004,74 грн. та витрати від інфляції в сумі 151,06 грн., в іншій частині вимог в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем 1 свого обов'язку по оплаті отриманого за договором № 327 від 06.10.2011 товару.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство «Автомагістраль звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 у справі № 10/065-12 в частині стягнення 20% річних за користування чужими грошовими коштами і постановити нове рішення, яким у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач 2 посилається на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не прийнято до уваги те, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України виключають можливість застосування судами одночасного стягнення 3 % річних і іншого розміру процентів, встановленого договором, тобто 3 % річних стягуються лише в тому випадку, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідач 2 зазначив, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки, порушуючи провадження у даній справі, не прийняв до уваги той факт, що позивачем при звернення до суду порушено вимоги ст. ст. 56, 57 ГПК України, а саме, не надано доказів направлення на адресу відповідача 2 копії платіжного доручення №26603 від 12.07.2012 про сплату судового збору, тобто не надав доказів надсилання відповідачеві 2 копії позовної заяви та доданих до неї документів. Адже відсутність вказаного документа не дала можливості відповідачеві 2 переконатися у правильності сплати судового збору.

Відповідач 1 та відповідач 2 в жодне судове засідання представників не направили, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 1 та відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

06.10.2011 позивач як Постачальник та відповідач 1 як Покупець уклали договір № 327 (далі Договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язується поставити, а відповідач 1 прийняти і оплатити труби поліетиленові, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (далі Товар), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до Договору чи визначеними в порядку, передбаченому Договором.

Згідно з п. 4.1.3 Договору достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також приймання відповідачем 1 Товару в порядку, передбаченому п. 4.4 Договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження відповідачем 1 умов поставки, зазначених у рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 4.3 Договору поставка Товару здійснюється на базисних умовах постачання згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року, визначених у рахунку-фактурі або Специфікації. Якщо кінцевий пункт доставки не визначений, то поставка партії продукції вважається узгодженою на базисній умові ЕХW склад позивача за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 1.

Згідно з п. 4.4 Договору поставка партії продукції повинна супроводжуватись передачею відповідачу 1 накладної позивача та/або акта здавання-приймання вантажу до перевезення, підписання кожного з яких представником відповідача 1 або експедитором (у випадку доставки продукції Перевізником), буде свідчити про отримання відповідачем 1 Товару. Представник відповідача 1 повинен надати позивачу належним чином оформлену довіреність на отримання матеріальних цінностей (довіреність ТМЦ). На момент передачі продукції допускається узгодження довіреності ТМЦ від відповідача 1 за факсом, з наступною передачею оригіналу в порядку п. 4.5. Договору.

Відповідно до п. 4.6 Договору, датою поставки Товару та датою переходу права власності на Товар вважається дата накладної позивача, що передається відповідачу 1. При цьому, обов'язок позивача поставити Товар відповідачу вважається виконаним у момент передачі Товару перевізнику для доставки відповідачу 1 або з моменту забезпечення наявності товару на складі позивача, якщо специфікацією передбачена вибірка продукції зі складу позивача.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу 1 Товар на загальну суму 790 103 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № ЦБ2311/037 від 23.11.2011, № ЦБ0912/005 від 09.12.2011, № ЦБ3012/001 від 30.12.2011, № ЦБ3012/002 від 30.12.2011, № ЦБ3012/004 від 30.12.2011. Зазначені видаткові накладні підписані представниками сторін та засвідчені їх печатками.

Відповідно до п. 5.1 Договору, оплата Товару відповідачем 1 здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі Товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку, передбаченим Договором.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем 1 зобов'язання з оплати отриманого за Договором Товару в сумі 790 103 грн.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 основного боргу за поставлений за Договором Товар підлягають задоволенню в сумі 790 103 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції не надав доказів направлення на його адресу копії платіжного доручення №26603 від 12.07.2012 про сплату судового збору, тобто не надав доказів надсилання відповідачеві 2 копії позовної заяви та доданих до неї документів, і що відсутність вказаного документа не дала можливості відповідачеві 2 переконатися у правильності сплати судового збору, до уваги колегією суддів не приймається, оскільки твердження апелянта про відсутність доказів надсилання йому копії позовної заяви та доданих до неї документів спростовуються наявними в матеріалах справи оригіналами фіскального чеку від 12.07.2012 № 2893 та відповідного опису вкладення у цінний лист (а.с. 17-18).

Крім того, чинним законодавством України обов'язок перевіряти правильність сплати судового збору покладено на суд, і той факт, що докази сплати судового збору позивач не додав до копії позовної заяву, що її направлено відповідачу 2, не є підставою для скасування судового рішення.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 1 пені в сумі 55 398,93 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 Договору сторонами встановлено, що у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару відповідач 1 сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через один рік від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Отже, п. 8.3 Договору, сторони домовились щодо іншого строку нарахування пені, а саме: нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через один рік від дня, коли оплата мала бути здійснена.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 пені за розрахунком позивача в сумі 55 398,93 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 збитків від інфляції в сумі 4 286,21 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує з розрахунку позивача, ним при розрахунку збитків від інфляції не було враховано, що у період з травня по червень 2012 року інфляційні нарахування мали від'ємне значення (мала місце дефляція), що є помилковим, оскільки не відповідає вимогам законодавства.

Поняття дефляції наведене в Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін", затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 N 519, та у Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін", затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 N 265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу. (на відміну від інфляція - зростання)

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів, розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Саме такий спосіб розрахунку інфляційних втрат запропонований судам у Листі ВС України від 03.04.97 г. № 62-97р Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел.

При цьому, виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив вимоги про стягнення з відповідача 1 збитків від інфляції за уточненим розрахунком суду в сумі 151,06 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 1 на користь позивача 3 % річних в сумі 10 950,71 грн. та 20 % річних в сумі 73 004,74 грн. слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи, позивач 3 % річних нараховує виходячи з положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 5.4 Договору, а 20% - виходячи з п. 8.4 Договору.

Згідно з п. 5.4 Договору у випадку невиконання (прострочення) відповідачем 1 зобов'язання по оплаті Товару з моменту настання передбачених Договором термінів, він за вимогою позивача сплачує на користь позивача крім неустойки, передбаченої Договором, 3% річних за весь час прострочення (відповідно до ст. 625 ЦК України).

Крім того, п. 8.4 Договору передбачено, що у випадку прострочення відповідачем 1 термінів оплати поставленого йому Товару на термін понад 30 днів, відповідач 1, відповідно до ч. 3. ст. 692 та ч. 5 ст.694 ЦК України, має право нарахувати проценти за використання чужих коштів в розмірі 20% річних за весь період прострочення оплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з викладених вище приписів ЦК України, у випадку, якщо сторонами у договорі не досягнуто згоди щодо розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, їх розмір визначається законом, тобто ст. 625 ЦК України (3% річних), а у випадку погодження їх розміру в договорі - вони розраховуються виходячи з встановленого договором розміру.

Водночас подвійне нарахування процентів за порушення термінів оплати Товару суперечить положеннями ч. 1 ст. 61 Конституції України якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду, за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, та враховуючи, що прострочення відповідача 1 з оплати спірного товару триває більше 30 днів, правомірним буде нарахування процентів виходячи з розміру погодженого сторонами в п. 8.4 Договору, а саме - 20% річних.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги про стягнення з відповідача 1 на користь позивача 20 % річних в сумі 73 004,74 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас, з урахуванням вищевикладених обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1 на користь позивача 3 % річних в сумі 10 950,71 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні зазначених вимог відмовляється повністю.

Щодо позовних вимог до відповідача 2 слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як свідчать матеріали справи, в забезпечення виконання відповідачем 1 своїх обов'язків за Договором позивач та відповідач 2 уклали договір поруки (далі Договір поруки), відповідно до умов якого відповідач 2 поручається перед позивачем за виконання обов'язку відповідачем 1 щодо оплати товару за Договором.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Пунктом 3.1 Договору поруки встановлено, що відповідач 2 зобов'язаний у разі порушення відповідачем 1 обов'язку за Договором, самостійно виконати зазначений обов'язок відповідача 1 перед позивачем на підставі письмової вимоги позивача та акту звірки між відповідачем 1 та позивачем, завірених печатками, в строк не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання вимоги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. Відповідач 2 відповідає перед позивачем в тому ж обсязі, як і відповідач 1, включаючи оплату основного боргу, процентів, неустойки, стягнення збитків та інших виплат, передбачених основним договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору поруки він набуває чинності з моменту його підписання і втрачає чинність через три роки з моменту його укладення, але в будь-якому разі не раніше закінчення строку дії Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2012 позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою № 340/2012 від 10.05.2012 (а.с. 36), в якій повідомив, що станом на 10.05.2012 відповідач 1 має перед позивачем заборгованості за Договором в сумі 813 842,40 грн., та просив в строк до 18.05.2012 сплатити зазначену суму позивачеві, і що у випадку невиконання вимоги у вказаний строк позивач буде вимушений звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення вказаної суми, та, крім того, на відповідача 2 буде покладений обов'язок щодо сплати неустойки, збитків від інфляції 3 % річних та процентів за користування чужими грошима, відшкодування витрат на послуги адвоката та судових витрат.

До зазначеної вимоги позивачем додано підписаний позивачем та відповідачем 1 акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2011 по 27.04.2012, зі змісту якого слідує, що відповідач 1 визнав заборгованість перед позивачем в сумі 813 842,40 грн., до складу якої входить і спірна заборгованість.

На доказ направлення вказаної вимоги до матеріалів справи залучено копії фіскального чеку № 7096 від 11.05.2012 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0735100013835 з відміткою про отримання відповідачем 2 листа 16.05.2012.

На вказаний лист відповідач 2 не відповів, спірні кошти позивачу не перерахував.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про обгрнутованість заявленого позивачем до відповідача 2 позову, проте, враховуючи обставини, які викладені вище, а саме часткове задоволення позовних вимог, з відповідача 2 солідарно підлягає стягненню заборгованості в тому саме розмірі, що й з відповідача 1, з огляду на що рішення суду першої інстанції і в цій частині підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 у справі № 10/065-12 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 підлягає основний борг в сумі 790 103 грн., пеня в сумі 55 398,93 грн., 20% за користування чужими грошовими коштами в сумі 73 004,74 грн. та збитки від інфляції в сумі 151,06 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви підлягають стягненню солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного підприємства «Автомагістраль» задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на відповідача 2.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автомагістраль» на рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 у справі № 10/065-12 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 у справі № 10/065-12 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частину рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 у справі № 10/065-12 в наступній редакції:

« 2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазбудсервіс» (07300, Київська область, м. Вишгород, пр-т Мазепи, 1, кв. 75, ідентифікаційний код 36832817) та Приватного підприємства «Автомагістраль» (07351, Київська область, Вишгородський район, с. Синяк, вул. Леніна, 68, ідентифікаційний код 31486158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 1, ідентифікаційний код 33090871) основний борг в сумі 790 103 (сімсот дев'яносто тисяч сто три) грн. 00 коп., пеню в сумі 55 398 (п'ятдесят п'ять тисяч триста дев'яносто вісім) грн. 93 коп., проценти за користування чужими грошима в сумі 73 004 (сімдесят три тисячі чотири) грн. 74 коп., збитки від інфляції в сумі 151 (сто п'ятдесят одна) грн. 06 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 18 373 (вісімнадцять тисяч триста сімдесят три) грн. 15 коп. Видати наказ.»

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити господарському суду Київської області.

6. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 10/065-12 .

Повний текст постанови складено: 17.12.2012

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.