Ухвала

від 10.12.2012 по справі 2а-13937/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/26224/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Лосєв А.М., за участю секретаря:Руденко А.М., за участю представників позивача:Стадника Т.Р., відповідача:Шляхової О.А., прокурора:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Груп Континент»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 р.

у справі № 2а - 13937/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Груп Континент»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва,

за участю Прокурора Солом'янського району м. Києва,

про визнання протиправними дій посадових осіб, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Груп Континент»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі-відповідач) про визнання протиправними дій посадових осіб, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2011 р. адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними дії посадових осіб відповідача щодо встановлення завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в акті перевірки від 29.03.2011 р. №3218/07-012/1-33540903 та прийняття на підставі даного акта відповідного податкового повідомлення-рішення, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі акту перевірки від 29.03.2011 р. №3218/07-012/1-33540903.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за вересень 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.07.2008 р. по 31.07.2008 р.; з 01.10.2008 р. по 31.10.2008 р. та з 01.05.2009 р. по 31.05.2009 р., результати якої викладено в акті від 29.03.2011 р. №3218/07-012/1-33540903.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.7.1, 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем у декларації за вересень 2009 р. завищено бюджетне відшкодування на суму 1 118 772,00 грн.

На підставі вказаних порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 30.03.2011 р. №0000190701/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2009 р. на 1 118 772,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи даний спір у частині позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб відповідача щодо встановлення завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в акті перевірки від 29.03.2011 р. №3218/07-012/1-33540903 та прийняття на підставі даного акта відповідного податкового повідомлення-рішення виходили з того, що даний спір у цій частині є справою адміністративної юрисдикції, яка підлягає розгляду у судовому порядку.

Між тим, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

За визначенням, наведеним п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Оскільки наслідком розвязання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій посадових осіб відповідача щодо встановлення завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в акті перевірки від 29.03.2011 р. №3218/07-012/1-33540903 та прийняття на підставі даного акта відповідного податкового повідомлення-рішення, не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача.

Належним способом захисту прав позивача у даному випадку може стати лише спростування висновків контролюючого органу про вчинення порушень, зафіксованих у акті перевірки.

Зважаючи на те, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту та не підлягає розгляду в суді, провадження в адміністративній справі у зазначеній частині позовних вимог слід закрити.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість стало встановлення контролюючим органом фактів того, що один з постачальників позивача має ознаки фіктивності, а саме ТОВ «ВКП Київкомінвест», яке надавало послуги з будівництва. Вказаний контрагент, у свою чергу, перекривав податкові зобов'язання за рахунок ТОВ «Лободін Плюс», щодо якого розпочата ліквідаційна процедура за рішенням суду, ТОВ «Інкопрофі Лтд», щодо якого внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, та ТОВ «ВФ Будлегпром», щодо якого розпочата ліквідаційна процедура за рішенням суду.

Таким чином, висновки контролюючого органу про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування від'ємного значення сум податку на додану вартість ґрунтуються на відсутності підтвердження зустрічними перевірками включення відповідних сум податку на додану вартість до податкових зобов'язань у ланцюгу поставок.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду першої інстанції, який встановив, що наведені докази у спірному випадку не можуть впливати на право платника податку отримати суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Податкова інспекція, обґрунтовуючи свої доводи, вказує, що Закон України «Про податок на додану вартість» обов'язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у контрагента товару (послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Приписи цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, а відтак і бюджетне відшкодування, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Груп Континент»задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 р. у справі №2а-13937/11/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2011 р. у справі №2а-13937/11/2670 скасувати у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб відповідача щодо встановлення завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в акті перевірки від 29.03.2011 р. №3218/07-012/1-33540903 та прийняття на підставі даного акта відповідного податкового повідомлення-рішення із закриттям провадження у справі у зазначеній частині.

У решті Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2011 р. у справі №2а-13937/11/2670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Лосєв А.М.