Постанова

від 13.12.2012 по справі 5002-26/2022-2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 року Справа № 5002-26/2022-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сікорської Н.І.,

суддів Антонової І.В.,

Євдокімова І.В.,

за участю представників сторін: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Медведчук О.Л.) від 01 серпня 2012 року у справі №5002-26/2022-2012

за позовом Фермерського господарства "Вертикаль Агро" (вул. Сільська, 56, с. Мар'янівка, Красногвардійський район, АР Крим, 97023)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" (пр. 60 лєт СССР, 3, кв. 9, с. Мар'янівка, Красногвардійський район, АР Крим, 97023)

про розірвання договору та стягнення 377127,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Вертикаль Агро" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" про розірвання договору поставки №08-10, укладеного 01.08.2010р. між ТОВ "Ківі Агро" та Фермерським господарством "Вертикаль Агро", а також про стягнення з відповідача в якості відшкодування збитків суми в розмірі 287000 грн. та штрафних санкцій в розмірі 90127,50 грн., всього 377127,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару, відповідно до умов якого позивач повинен був здійснити попередню оплату поставки товару, а відповідач поставити товар у вигляді пшениці та ячменю. При виконанні позивачем обов'язку щодо попередньої оплати товару, відповідач товар не поставив.

Рішенням господарського суду АР Крим від 01 серпня 2012 року у справі №5002-26/2022-2012 (суддя Медведчук О. Л.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" на користь Фермерського господарства "Вертикаль Агро" суму збитків в розмірі 287000 грн., суму штрафних санкцій в розмірі 90127,50 грн. та суму судового збору в розмірі 8615,55 грн.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення суми збитків, суд виходив з положень статті 1166 Цивільного кодексу України та доведеності позивачем їх спричинення у розмірі 287000 грн. внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки.

Щодо стягнення штрафних санкцій в розмірі 90127,50 грн. суд посилався на ст.. 230 ГК України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також на ч. 1 ст. 624 ЦК України, відповідно до якої, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків, а тому позивачем правомірно нарахована сума штрафу в розмірі 0,05% за кожен день прострочення поставки в сумі 90127,50 грн. виходячи із суми договору, яка складає 985000 грн.

08 серпня 2012 року господарським судом АР Крим було прийнято додаткове рішення, яким вирішено розірвати договір поставки №08-10, укладений 01.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" та Фермерським господарством "Вертикаль Агро". Договір розірвано з підстав істотного порушення його умов відповідачем.

Не погодившись з рішенням суду від 01.08.2012р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить змінити оспорюване рішення, шляхом зменшення суми штрафних санкцій до 26 260,50 грн. та зменшення суми судового збору до 6 265,21 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на ту обставину, що поставка товару здійснювалась на умовах попередньої оплати, і оскільки відповідачем було виставлено два рахунки на загальну суму 287000 грн., а позивачем їх було оплачено, тому обов'язок у відповідача щодо поставки товару виник саме в межах цієї суми, а не загальної суми контракту, а тому і нараховування штрафних санкцій повинно здійснюватись саме на цю суму відповідно умов договору.

Також заявником апеляційної скарги заявлено клопотання про відновлення процесуального строку на її подачу, пропущеного внаслідок неотримання оскаржуваного рішення господарського суду АР Крим.

08.11.2012р. ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду відновлений Товариству з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" строк на подачу апеляційної скарги, а також скарга прийнята до провадження апеляційного господарського суду у складі судової колегії: головуючий суддя -Сікорська Н.І., судді -Антонова І.В., Євдокімов І.В.

06.12.2012р. у судовому засіданні оголошено перерву до 13.12.2012р.

У призначене на 13.12.2012р. судове засідання сторони не забезпечили явку уповноважених представників, правами наданими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не скористались, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином поштовою кореспонденцією з повідомленням.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

01.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" (Постачальником) та Фермерським господарством "Вертикаль Агро" (Покупцем) укладений договір поставки №08-10.

Відповідно до п.1.1. даного договору, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити зернову культуру -пшениця та ячмінь врожаю 2011 року (далі -Продукція), на умовах попередньої оплати. Строк поставки Продукції -до 20.07.2011 р. Місце поставки продукції -склад Продавця с. Мар'янівка. Ціна продукції погоджується по діючим цінам на момент переоформлення продукції від Постачальника на Покупця. Загальна вартість контракту складає 985000 грн.

Згідно з п. 2. 1. договору, ціна та загальна вартість поставленої Продукції погоджується сторонами та вказується в Додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.2. встановлено, що поставка Продукції здійснюється на умовах EXW ("франко -склад Постачальника"). Місце поставки склад с. Мар'янівка.

Пункт 2.4. визначає, що факт поставки Продукції фіксується сторонами актом приймання -передачі Продукції, який складається за участю представників.

За п. 3.1. та п. 3.2., Покупець зобов'язується здійснити попередню оплату вартості поставленої продукції протягом серпня 2010 -2011 років, згідно виставлених рахунків. Оплата Продукції здійснюється в безготівковому порядку.

19.08.2010 р. ТОВ "Ківі Агро" виставило ФГ "Вертикаль Агро" рахунок №10 на оплату пшениці в сумі 238000 грн.

02.09.2010 р. ТОВ "Ківі Агро" виставило ФГ "Вертикаль Агро" рахунок №11 на оплату пшениці в сумі 49000 грн.

Згідно з платіжними дорученнями №123 від 19.08.2010 р. та №131 від 02.09.2010 р. ФГ "Вертикаль Агро" перерахувало на користь ТОВ "Ківі Агро" відповідно 238000 грн. та 49000 грн.

Неналежне виконання відповідачем умов договору поставки щодо поставки продукції стали підставою для звернення позивача до господарського суду про стягнення суми збитків, штрафних санкцій та розірвання договору поставки.

Проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з огляду на наступне.

Правовідносини, які склалися між сторонами, за своєю правовою природою є відносинами з поставки та підлягають регулюванню за правилами глави 54 Цивільного кодексу України, параграфу 1 глави 30 Господарського кодексу України, а також загальними положеннями про зобов'язання.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічний зміст щодо розкриття поняття договору поставки міститься у ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач відповідно до умов Договору поставки щодо попередньої оплати продукції згідно з виставленими рахунками (п.п. 1.1, 3.1 Договору), виставив позивачу два рахунки на загальну суму 287000 грн., які останній сплатив, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями на суму 287000 грн., та не заперечуються відповідачем.

Отже, внаслідок сплати позивачем рахунків попередньої оплати у відповідача виник обов'язок поставити продукцію саме на цю суму до 20.07.2011р. (пункт 1.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не виконаний обов'язок з поставки продукції за умовами договору поставки № 08-10 від 01.08.2010р. Вказаний факт є встановлений господарським судом першої інстанції та не заперечується самим відповідачем.

Таким чином, позивач, вважаючи, що відповідач допустив порушення умов договору та прострочення виконання обов'язку з поставки продукції, вимагає стягнення з відповідача збитків у розмірі 287 000 грн., тобто суму, яку позивач сплатив відповідно виставленим рахункам на виконання своїх обов'язків за договором.

При стягненні вказаної суми, господарський суд першої інстанції виходив з того, що сума у розмірі 287000 грн. є збитками (майновою шкодою) відповідно до статті 1166 ЦК України та ст.ст. 224,226 ГК України.

Однак з вказаними висновками господарського суду першої інстанції не погоджується судова колегія з наступних підстав.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, яка передбачає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Пункт 4 статті 611 Цивільного кодексу України встановлює право особи на відшкодування збитків внаслідок порушення зобов'язання.

Дане положення кореспондується з частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України.

Під збитками згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Виходячи з аналізу зазначених норм цивільного та господарського законодавства, судова колегія вважає, що позивачем не доведено, що позивач зазнав збитків на суму 287000 грн. при невиконанні відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

-чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

-чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

-яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову)

Таким чином, судова колегія вважає, що спірні правовідносини регулюються саме статтею 693 ЦК України, яка передбачає, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, судова колегія дійшла до висновку про те, що сума, яка заявлена позивачем до стягнення, як збитки у розмірі 287000 грн., є попередньою оплатою, а тому господарський суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1166 ЦК України, ст.ст. 224,226 ГК України.

Щодо висновку суду про стягнення штрафних санкцій у розмірі 90127,50 грн., які підлягають стягненню, колегія суддів також не може повністю погодитись виходячи з наступного.

Як вже було зазначено та убачається зі змісту договору поставки, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції саме на умовах попередньої оплати, відповідно до виставлених постачальником рахунків. Постачальником було визначено суму попередньої оплати, шляхом виставлення рахунків у розмірі 287000 грн.. Зазначена сума покупцем була сплачена, однак товар не поставлений у передбачений договором строк.

Крім того, сторони у договорі передбачили, що у випадку прострочення поставки продукції, Продавець сплачує Покупцю виключну пеню в розмірі 0,05% за кожний день прострочення поставки. ( п. 4.3.Договору)

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, договором передбачена штрафна санкція у вигляді виключної пені у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення поставки.

Оскільки судом було безперечно встановлений факт порушення відповідачем умов договору щодо виконання зобов'язання, а саме поставки продукції на суму 287000 грн., тому штрафна санкція повинна нараховуватись саме з цієї суми невиконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

При цьому слід зазначити, що штрафні санкції з відповідача повинні стягуватись за період з 21 липня 2011р. по 20 січня 2012р. оскільки відповідач був зобов'язаний поставити продукцію до 20.07.2011р.

Таким чином, штрафні санкції з відповідача підлягають стягненню у розмірі 26260,50 грн.:

287000 x 0,05% = 143,50 грн. в день

183 дня х143,50 грн.=26260,50 грн.

Отже, господарським судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача штрафні санкції у сумі 90127,50 грн. в той час як стягненню підлягає штрафні санкції у розмірі 26260,50 грн.

Таким чином, рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 90127,50 грн. підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог стосовно стягнення штрафних санкцій у розмірі 63867,00 грн.( 90127,50 грн. - 26260,50грн.) необхідно відмовити.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки судом було безперечно встановлено порушення відповідачем зобов'язання щодо поставки продукції, яке не є за своєю суттю грошовим зобов'язанням, у зв'язку з чим зазначений Закон не може регулювати спірні правовідносини.

Однак, вказана помилка суду не спростовує встановленого факту порушення відповідачем господарського зобов'язання, та не звільняє його від відповідальності за його несвоєчасне виконання.

Що стосується позовних вимог стосовно розірвання договору поставки, судова колегія погоджується з рішенням господарського суду щодо необхідності його розірвання з огляду на положення ч. 2 ст. 651 ЦК України, яка передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, оскільки позивач не отримав продукцію за договором поставки, і він позбавлений того, на що розраховував, тому істотність порушення відповідачем умов договору поставки у даній справі доведено та не заперечується відповідачем, а тому позовні вимоги щодо розірвання договору поставки № 08-10 від 01.08.2010р. правомірно задоволено господарським судом першої інстанції.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судовою колегією, загальна сума боргу відповідача становить 313260,50 грн. ( 287 000 грн. + 26260,50 грн.), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 6265,21 грн.:

313260,50 грн. х 2% = 6265,21 грн.

З урахуванням того, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, судові витрати за її подачу у розмірі 901,28 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим підлягає частковому скасуванню, тому що висновки, які викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Керуючись статтею 49,101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01серпня 2012 року по справі 5002-26/2022-2012 в частині стягнення суми штрафних санкцій в сумі 90127,50 грн. скасувати.

Резолютивну частину рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01серпня 2012 року по справі 5002-26/2022-2012 викласти в наступній редакції:

„1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро"(Україна, 97023, АР Крим, Красногвардійський район, село Мар'янівка, вул. 60 років СРСР, 3, кв. 9, код ЄДРПОУ 32116154) на користь Фермерського господарства "Вертикаль Агро"(Україна, 97023, АР Крим, Красногвардійський район, село Мар'янівка, вул. Сільська, 56, код ЄДРПОУ 35040885) суму попередньої оплати в розмірі 287000 грн, суму штрафних санкцій в розмірі 26260,50 грн. та суму судового збору в розмірі 6265,21 грн.

3. В частині стягнення суми штрафних санкцій в сумі 63867,00 грн. відмовити."

3. Стягнути з Фермерського господарства "Вертикаль Агро" (Україна, 97023, АР Крим, Красногвардійський район, село Мар'янівка, вул. Сільська, 56, код ЄДРПОУ 35040885) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Агро" (Україна, 97023, АР Крим, Красногвардійський район, село Мар'янівка, вул. 60 років СРСР, 3, кв. 9, код ЄДРПОУ 32116154) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 901,28 грн.

4. На виконання судового рішення господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя Н.І. Сікорська

Судді І.В. Антонова

І.В. Євдокімов