Ухвала

від 04.12.2012 по справі 2а-12233/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 р. Справа № 2895/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ПАУБ» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

31 жовтня 2011 року позивач - ПП «ПАУБ» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Залізничному районі м. Львова у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006501502 від 20.10.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ним податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформленої податкової накладної, яка є єдиною підставою для формування податкового кредиту з ПДВ. Контрагент позивача на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований платником ПДВ, а тому вправі був виписувати податкові накладні. Також, протиправними позивач вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій щодо неможливості здійснення таких з підстав відсутності трудових ресурсів та основних засобів у контрагента позивача. Як вказує позивач дані висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується усіма належним чином оформленими первинними документами щодо факту придбання товару. Окрім того, згідно зі статтею 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому відповідальність за порушення законодавства, у разі існування такого, несе підприємство, яке його допустило, а не будь-який інший платник податків.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 року адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0006501502 від 20.10.2011 року, яким ПП «ПАУБ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 15 236 грн., в тому числі 12 189 грн. - за основним платежем та 3 047 грн. - за штрафними санкціями.

Не погодившись із даною постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що дана постанова ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що взаємовідносини позивача з ТзОВ «Галицькі інвестиції» мають ознаки нікчемності, оскільки під час перевірки вищезазначеного товариства встановлено, що воно не володіє майном, матеріальними та трудовими ресурсами, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Крім того, апелянт вказує на те, що однією з обов'язкових умов включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до державного бюджету України, тобто встановлено прямий зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодування цього податку.

Сторони в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили повторно, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає апеляційному розгляду справи, оскільки судом їхня явка в судове засідання обов'язковою не визнавалася.

При цьому, до суду поступили клопотання представників сторін про відкладення розгляду справи на іншу дату, однак дані клопотання судом відхилені, оскільки в цих клопотаннях не наведено жодних поважних причин неявки представників, а тільки викладено прохання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представників, без наведення обґрунтувань такої неможливості та надання відповідних доказів.

Враховуючи те, що справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи які беруть участь в судове засідання не заявилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.10.2011 року службовою особою ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «ПАУБ» щодо підтвердження господарських відносин з ТзОВ «Галицькі Інвестиції» згідно додатку № 5 до Декларації з ПДВ поданої за жовтень 2010 року, результати якої оформлені актом № 3082/15-2/19327459 від 10.10.2011 року.

Відповідно до висновків даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - завищено суму податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 на суму 12 189 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на суму 12 189 грн..

До таких висновків податковий орган прийшов виходячи з того, що у контрагента позивача - ТзОВ «Галицькі інвестиції» правовідносини з яким мали вплив на формування позивачем податкового кредиту за жовтень 2010 року, відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим правочини які укладені даним товариством є нікчемними.

На підставі вказаного вище акта перевірки, ДПІ у Залізничному районі м. Львова винесла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0006501502 від 20.10.2011 року, яким ПП «ПАУБ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього на суму 15 236 грн., в тому числі 12 189 грн. - за основним платежем та 3 047 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується усіма первинними документами, які характерні для даного виду правовідносин, а тому посилання податкового органу на відсутність цих документів є помилковим. Податкові накладні на підставі яких позивачем формувався податковий кредит, за формою та змістом відповідають усім вимогам законодавства та виписані суб'єктом господарювання, який є платником ПДВ. Суд першої інстанції встановив, що відомості про підприємство за результатами господарської діяльності з яким позивачем формувався податковий кредит, на момент здійснення господарських операцій були внесені до ЄДРЮОФОП. Разом з цим, суд зазначив, що позивач не може нести відповідальності за свого контрагента, який не виконав свого обов'язку щодо сплати податку до бюджету, відповідальність за такі негативні наслідки несе саме ця особа - контрагент. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має усі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Також, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідачем не доведено та не надано суду доказів для встановлення мети вказаного контрагента позивача, яка завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, а тому посилання відповідача на нікчемність укладених між позивачем та цим товариством договорів, є безпідставним. На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов задовольнив.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Вимоги, яким має відповідати податкова накладна визначені в підпункті 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону N 168/97-ВР.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону N 168/97-ВР).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону N 168/97-ВР).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, однак не безумовними підставами для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування. При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні придбаного товару (наданих послуг) сум ПДВ, є підтвердження реальності господарської операції належним чином оформленими первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що ТзОВ «Галицькі Інвестиції» згідно видаткової накладної № 15/10-01 від 15.10.2010 року поставило позивачу товар (єврорубероїд ЕПП 4, 3, лист оцинкований та газ техн.. пропан-бутан) на загальну суму 73 134 грн., в тому числі ПДВ 12 189 грн..

На підставі вказаної вище видаткової накладної ТзОВ «Галицькі інвестиції» виписало для позивача податкову накладну на загальну суму 73 134 грн., в тому числі ПДВ 12 189 грн., згідно якої сплачені позивачем суми ПДВ віднесені ним до податкового кредиту з ПДВ по декларації за жовтень 2010 року.

Розрахунки між суб'єктом господарювання за отримані товари проводились у безготівковій формі проведені у повному обсязі, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням № 116 від 04.11.2011 року прийнятим до виконання центральною філією ПАТ «Кредобанк».

Факт реальності придбання позивачем вказаних вище товарів підтверджується також долученим позивачем до матеріалів справи оборотно-сальдовою відомістю по рахунку та карткою рахунку, які підтверджують облік оборотів і залишків рахунків за звітний період.

З наведених вище обставин справи та досліджених первинних документів, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Галицькі Інвестиції», оскільки такі підтверджується усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за отриманий товар позивачем реально проведена, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням прийнятим до виконання банківською установою. Контрагент позивача на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований як платник ПДВ, відомості про якого були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, позивач правомірно відніс до податкового кредиту у жовтні 2010 року суми ПДВ, що ним реально сплачені в ціні придбаного у ТзОВ «Галицькі Інвестиції» товару, який в подальшому використаний в оподатковуваних операціях.

Посилання податкового органу на нікчемність правочинів є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача на порушення укладеним договором публічного порядку та на спрямовання його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Помилковим є також посилання податкового органу на те, що право на формування податкового кредиту виникає тільки після поступлення відповідних коштів до державного бюджету України, оскільки право на податковий кредит виникає з моменту списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів або отримання податкової накладної, а тому позивач правомірно реалізував своє право на формування податкового кредиту за наявності належним чином оформленої податкової накладної та платіжного доручення, яке підтверджує факт сплати ПДВ у ціні придбаного товару. Законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання у випадку, коли перший виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Даний висновок суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Бульвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Наведене вище свідчить про недоведеність податкового органу нікчемності господарського зобов'язання та про відсутність в діях позивача вини та умислу. Договори реально виконувалися, що підтверджується необхідними первинними документами, які відповідають вимогам чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про протиправність збільшення податковим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задоволив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року по справі № 2а-12233/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін