Постанова

від 04.12.2012 по справі 2а-11947/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 грудня 2012 року 15:52 № 2а-11947/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомКиївського міського центру зайнятості доОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 15 848,21 грн., за участю представників сторін:

представник позивача Сова Л.В.,

представник відповідача ОСОБА_3,

свідок ОСОБА_4,

свідок ОСОБА_1,

свідок ОСОБА_5,

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 04.12.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Київський міський центр зайнятості (далі - позивач) звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення коштів у сумі 15 848,21 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 05.10.2012 року закінчено підготовче провадження, а розгляд справи призначено на 16.10.2012 року, на 30.10.2012 року та на 13.11.2012 року.

У судовому засіданні 04.12.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, з 25.05.2010 р. зареєстрована в Солом'янському районному центрі зайнятості міста Києва як така, що шукає роботу. Наказом Солом'янського районного центру зайнятості міста Києва від 27.11.2010 р. №НТ 10127 відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю з 24.12.2010 р.

У заяві від 01.06.2010 р. про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідач зазначила, що вона не працює, в тому числі за сумісництвом, як суб'єкт підприємницької діяльності не зареєстрована, пенсії не отримує, земельного паю та особистого селянського господарства не має, нерухомість у найм не здає, інших передбачених законодавством доходів не отримує.

Крім того, відповідач написала заяву з проханням направити її на курси в Університет «Крок»за спеціальністю «директор по персоналу». В результаті чого між робочим органом виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового соціального страхування України був укладений договір №026911042100001 від 21.04.2011 року про направлення на підвищення кваліфікації в Університет «Крок»за навчальною програмою «Підбір та забезпечення персоналом, директор з персоналу»зі строком навчання 22.04.2011 року до 12.07.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи в процесі звірки отриманих даних з файлу (в електронному вигляді) Державної податкової інспекції з інформацією щодо розслідування страхових випадків за ІV квартал виявлено, що з 03.10.2010 року по 19.10.2010 року відповідач перебувала в трудових відносинах з ТОВ «Медуза», а саме працювала на посаді директора та отримала заробітну плату на загальну суму 822,58 грн.

На підставі наказу Солом'янського районного центру зайнятості міста Києва від 18.07.2011 р. №144 відповідачу було надіслано лист-повідомлення від 18.07.2012 р. №4011 з пропозицією повернути незаконно отриману допомогу по безробіттю в розмірі 15 848,21 грн. протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення.

Позивачем під час судового розгляду справи було надано суду копії наказів ТОВ «Медуза»: від 03.10.2010 року №3 про призначення на посаду директора ОСОБА_1 згідно заяви з окладом, згідно з штатним розкладом; від 19.10.2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

Також, позивачем надано суду копію податкового розрахунку ТОВ «Медуза»про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ) за ІV квартал 2010 року з якого вбачається, що кількість працюючих складає 19 осіб, сума нарахованого доходу за позиціями №10, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що відповідає ідентифікаційному номеру відповідача) складає 822,58 грн.

З метою підтвердження факту наявності у 2010 році трудових правовідносин між відповідачем (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ТОВ «Медуза»(ідентифікаційний код 37689221) судом направлялись на адресу останнього Ухвали про витребування доказів, на який директором товариства ОСОБА_4 надано документи, а саме Протокол №1 зборів Засновників (Учасників) ТОВ «Медуза»якими відповідача призначили на посаду директора Товариства та Протокол №2 зборів Засновників (Учасників) ТОВ «Медуза», яким відповідача звільнили з посади директора Товариства, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого керівником юридичної особи зазначена відповідача, копію відомості на виплату грошей №1, в якому в позиції №1 стоїть підпис відповідача, фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва який підписаний директором ОСОБА_5

Допитана у судовому засіданні 21 лютого 2012 року в якості свідка ОСОБА_1 підтвердила, що ніколи не працювала директором ТОВ «Медуза», заяву про прийняття на роботу та про звільнення не з даного підприємства не подавала, заробітну плату не отримувала.

Відтак, суд дійшов висновку, що засновники ТОВ «Медуза»ОСОБА_5 та ОСОБА_4 фіктивно працевлаштували відповідача без її відома, виплачували її заробітну плату невстановленим особам тощо.

Таким чином ОСОБА_1 не може нести відповідальність за протиправні дії інших осіб, вчинені без її відома, в т.ч. числі щодо її ніби-то працевлаштування.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення»від 1 березня 1991 року №803-XII (далі Закон №803-XII) в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство»; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій (підпункти «а»- «ж»).

Разом з тим, статтею 2 Закону №803-XII встановлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 02 березня 2000 року №1533-III (далі Закон №1533-III) видами забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю (абзац другий частини першої); матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного (абзац четвертий частини першої). Видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення»є, зокрема, професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях (абзац другий частини другої).

Як уже зазначалось, відповідними наказами Солом'янському районного центру зайнятості міста Києва відповідачу було надано статус безробітної та призначено виплату допомоги по безробіттю.

Частиною третьою статті 36 Закону №1533-III встановлено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Водночас статтею 30 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 14 січня 1998 року №16/98-ВР встановлено, що застраховані особи зобов'язані у повному обсязі та у встановлені законодавством України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування строки сплачувати внески страховикам, повідомляти страховиків про обставини, що спричиняють зміни розміру матеріального забезпечення із загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядку його надання (зміни стану непрацездатності, в складі сім'ї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо) (частина перша). Сума вартості матеріального забезпечення та соціальних послуг, наданих застрахованій особі внаслідок зловживання або невиконання нею своїх обов'язків, стягується з цієї особи в судовому порядку (частина друга).

Відповідно до статті 39 Закону №1533-III спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Розглядаючи питання про наявність трудових відносин між відповідачем та ТОВ «Медуза», судом встановлено, що з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1, яка відповідає оглянутому в судовому засіданні оригіналу, вбачається, що відповідачу 18.01.2011р. скорочено виплату допомоги по безробіттю (запис 35), з 23.02.2011р. поновлено виплату допомоги по безробіттю (запис 36), 12.04.2012 р. надано одноразову виплату допомоги по безробіттю (запис 37).

Разом з тим, в трудовій книжці відповідача відсутні записи про прийняття її на посаду директора ТОВ «Медуза»та звільнення відповідача з вказаної посади в період з 03.10.2010 року по 19.10.2010 року.

При цьому записи в трудовій книжці відповідача йдуть послідовно та не перериваються.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників»при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше (пункт 2). Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку (пункт 3).

Крім того, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується також і факт отримання ОСОБА_1 заробітної плати від ТОВ «Медуза».

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що факт наявності між відповідачем та ТОВ «Медуза»трудових правовідносин, під час перебування відповідача на обліку у службі зайнятості не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Також, матеріалами справи не підтверджується жодного факту отримання відповідачем під час перебування її на обліку у службі зайнятості будь-якого доходу, в тому числі і від ТОВ «Медуза».

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджується факту одночасного перебування в трудових правовідносинах з ТОВ «Медуза»ОСОБА_1 під час її перебування на обліку в службі зайнятості як безробітної, отримання відповідачем в цей час інших доходів, в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що допомога по безробіттю в розмірі 15 848,21 грн., отримана ОСОБА_1відповідачеми на законних підставах.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження перебування відповідача у трудових відносинах, отримання нею доходу під час знаходження на обліку в службі зайнятості як безробітної, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, відтак у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідач не надала суду доказів понесення нею судових витрат, тому судові витрати стягненню з державного бюджету на користь відповідача не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Н.В. Клочкова