Ухвала

від 12.12.2012 по справі 2а-10132/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10132/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: Старової Н.Е., Маслій В.І., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за апеляційною скаргою Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року по справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Мережа Трейд»до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2012 р. № 0000053910,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Окружної ДПС - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві ДПС від 04.04.2012 р. № 0000053910, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на суму 145 274 грн. за основним платежем та на 72 637 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року задоволено повністю адміністративний позов.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити повністю в задоволенні позову, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Справа розглянута відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухав суддю доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Києві ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Мережа-Трейд»з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету ПДВ при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Оренда-Сервіс» за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої складено акт №205/39-10/31170331 від 14.03.2012 р, яким встановлено порушення позивачем п. 198.1., 198.6. ПК України в результаті чого занижено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету за вересень 2011 року на суму 145 274 грн. На підставі зазначеного акту перевірки та її результатів відповідачем винесено податкове повідомлення рішення від 4.04.2012 року № 0000053910.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДП «Мережа-Трейд»та TOB «Оренда-Сервіс»укладено договір суборенди № 02/04-04 від 01.04.2011р. та у періоді, що перевіряється, отримані податкові накладні від TOB "Оренда-Сервіс" на загальну суму 871 646,50 грн., в т.ч. ПДВ 145 274,40 грн., та включені до податкового кредиту за вересень 2011р.

Висновки апелянта про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на обставинах аналізу взаємовідносин позивача за договором суборенди № 02/04-04 від 01.04.2011 р., укладеним з ТОВ «Оренда-Сервіс», відповідно до якого позивач, як суборендар, прийняв в тимчасове платне користування у ТОВ «Оренда-Сервіс»нежитлову будівлю у м. Житомир, вул. Вітрука, 9-а загальною площею 13802,6 кв.м., яка перебуває у користуванні орендаря на підставі договору № 01/04-04 з ТОВ «Ріелті-Сіті».

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2011 року позивачем отримано податкові накладні від 31.08.2011 р.: № 27 з номенклатурою послуг «відшкодування комунальних витрат згідно договору № 02/04-04 від 01.04.2011 р.»на суму 211 515,07 грн. з ПДВ -35 252,51 грн.; № 29 з номенклатурою послуг «оренда приміщення за серпень 2011 року за адресою м. Житомир, вул. Вітрука,9»на суму 330 065,71 грн. з ПДВ -55010,95 грн.; № 30 з номенклатурою послуг «оренда приміщення за серпень 2011 року за адресою м. Житомир, вул. Вітрука, 9»на суму 330 065,71 грн. з ПДВ -55010,95 грн. Всього позивачу видано податкових накладних на загальну суму послуг 871646,50 грн. з ПДВ -145274,4 грн., що складає спірну суму податкового кредиту, сформовану позивачем за відносинами з ТОВ «Оренда-Сервіс».

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній задовольняючи позов, оскільки вони грунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи, а доводи апелянта цих висновків не спростовують з огляду на те, що у підтвердження надання послуг за операцією з подальшої передачі приміщення в суборенду позивачем надано акт від 31.08.2011 р. та виписану ним та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну № 609 від 31.08.2011 р. на суму 662 524,80 грн. з ПДВ (оренда приміщень - 13802,6 м2). Оплата проведена 04.10.2011 р. у сумі 662 524,80 грн. З наведеного вбачається, що подальша передача приміщення в суборенду відбулась з вигодою для позивача.

Згідно з приписами п. 201.6 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця .

Відповідно до п. 201.10. ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про недійсність відповідних господарських операцій, оскільки їх проведення підтверджується відповідними податковими накладними, зареєстрованими належним чином та проведеними по цих операціях розрахунками, проведення яких апелянтом також не спростоване.

Відповідно до пп. 14.1.181. п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення оборотних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Апелянт в своїх доводах посилається на розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ТОВ «Оренда-Сервіс»у сумі 145524,11 грн., а саме податковий кредит перевищує податкові зобов'язання.

Колегія суддів, з приводу відповідних доводів апелянта, вважає за необхідне зазначити, що приписи Податкового кодексу не містять положень, які б позбавляли покупця права на податковий кредит у випадку недекларування продавцем податкових зобов'язань за відсутності доказів обізнаності покупця щодо здійснення продавцем протиправної діяльності у сфері податного законодавства. Зазначена правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 29.03.2012 р. у справі № К/9991/1617/11.

Крім того, апелянт по суті вчиняючи дії по проведенню перевірки контрагента, робить нічим не обґрунтовані висновки за формою акту перевірки, але при цьому зазначає про неможливість проведення зустрічної перевірки з огляду на відсутність контрагента позивача за місцем реєстрації.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що Податковим кодексом не передбачено складання акту із зазначеними вище висновками щодо розбіжностей без фактичного проведення зустрічної перевірки.

Отже, висновки апелянта покладені в основу результатів перевірки -є необґрунтованими, оскільки податковий орган робить висновок про не підтвердження операцій між контрагентами-постачальниками та покупцями, але при цьому не проводячи перевірку, не проводячи аналізу операцій по контрагенту, а лише посилається на неможливість проведення такої перевірки.

Крім того, апелянт зазначає, що контрагент 01.08.2011 р. після скасування реєстрації платника ПДВ з підстав внесення запису до ЄДР про відсутність за місцезнаходженням, був знову зареєстрований платником ПДВ 22.08.2011 р. та був зареєстрований платником ПДВ у т.ч. на день складання акту перевірки, чим, по суті, податковим органом підтверджено статус та повноваження керівника, наявність контрагента за місцезнаходженням. Таким чином можливо дійти висновку про добросовісну поведінку контрагента як платника ПДВ.

Дослідивши обставини справи та посилання апелянта в обґрунтування правомірності винесеного рішення,- колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване податкове повідомлення рішення відповідача ґрунтується на наявності розбіжностей між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагента. Так, апелянт посилається на те, що у листопаді 2011 р. контрагент був відсутній за адресою, яка не відповідає його адресі в ЄДР. Крім того, апелянт в своїх доводах також посилається на висновки експертного дослідження підпису посадової особи контрагента позивача та, відповідно, на нікчемність правочину з позивачем.

Колегія суддів вважає безпідставними висновки апелянта, оскільки обставини на які посилається останній в своїх доводах спростовуються наступним. Так, ДПІ зазначає про відсутність місцезнаходження контрагента у квартирі 5/А, у той час, коли контрагент зареєстрований за адресою у приміщенні на промисловому майданчику з літерою 5-А, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, з акту перевірки позивача вбачається, що акт «про відсутність»складений 17.11.2011 року, тобто після періоду виконання спірних операцій (у серпні 2011 р.), а отже не може свідчити про відсутність контрагента за місцезнаходженням в період виконання спірних операцій. Із змісту акту перевірки позивача вбачається, що доводи відповідача ґрунтуються на акті про відсутність контрагента за адресою м. Вишгород, вул. Шолуденка, д. 19 кв. 5/А, що не відповідає адресі реєстрації контрагента, визначеній в ЄДР, а саме: м. Вишгород, вул. Шолуденко, 19, "КАРАТ" Промисловий майданчик, 5-А,

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити, що спірні суми податкового кредиту сформовані у зв'язку з виконанням операцій з отримання в оренду торгових площ та їх виконання підтверджується належними доказами: договором, додатковими угодами, первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, а отже підстав для невизнання спірних сум податкового кредиту -не має.

Проаналізувавши приписи податкового законодавства в системному аналізі із обставинами справи, підтвердженими належними доказами: договорами, правовстановлюючими документами на будівлю, первинними документами щодо перевіряємих операцій, первинними документи за операціями з подальшого продажу послуг з оренди приміщень, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 20.02.2012 р. про скасування постанови про порушення кримінальної справи, - можливо дійти висновку про дійсне надання відповідних послуг позивачу контрагентом.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію про предмет доказування.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справі, якім надана належна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги, не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 30 серпня 2012 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195 , 196 , 198 , 200 , 205 , 206 , 212 , 254 КАС України , суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 серпня 2012 року -залишити без задоволення, а постанову суду -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту прийняття, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Чаку Є.В.

Маслій В.І.